Читати книгу - "Вовкулаки не пройдуть"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- І що?
- Ой, Маріє, і не нагадуйте! Я собі весь тиждень торочив подумки той “гутентаг”, щоб не забути, а як їх до класу завели, я підскочив і чомусь крикнув: “Хенде хох!” Так знаєте - ті німці, котрі старші, таки зразу руки підняли. А потім - у регіт, Спірідоновну - в лікарню, а мені зробили “век” зі школи.
- А до чого тут Спиридонівна?
- Так вона ж уже в тому, моєму новому класі не тільки російську, а й німецьку читала. Бо та вчителька, котра “нємка”, в декрет пішла.
Олексій насупився і підкреслено серйозно глянув на бідолашного Петю. Той хотів ще щось пояснити, але тут із коридору почулися чиїсь енергійні кроки, потім двері розчинилися без стуку і до кабінетику навіть не увійшов, а увірвався начальник міліції Діденко. Зобачивши таку солідну людину, Петя щось писнув і прожогом вилетів за двері, перш ніж вони встигли зачинитися. Я привіталася, вибачилась і теж намірилася залишити свого брата наодинці з його керівництвом. Але Діденко зупинив мене:
- Маріє, будь ласка, залиштеся. Бо тут і щодо вас мова є. По-перше, спасибі, що знову мене виручили - стосовно перевіряючого. Бо ж ви знаєте: міністри міняються, а такі от горобчики зі своїх гілочок не падають. Мусимо зважати! Спасибі!
- Та нема за що.
- Як то - нема? Будь моя воля і ваша згода, то я би вас, Маріє, з вашим родичем місцями поміняв.
- Ой, не треба! Свині не винні! З таким свинарем за тиждень повиздихають.
- Зараз буде і про свинство. Доповідай, майоре, чим ти зараз зайнятий?
- Готуюся до вашої накачки.
- Гуморист… по службі чим зайнятий?
- Проводжу оперативно-розшукові дії.
- По якій справі?
- Ну, ви ж знаєте: зникнення вчителя Панченка.
- А Рейтаровських чого ти сюди приплів?
- Ну, версії розробляю. Ця теж має право на існування.
- Не мороч мені голову. Кажи чесно: ти справу про вбивство Панченка порушуєш? Тільки не дивися на мене, як голодне теля на мамку.
- Ну я ж кажу: з одного боку проводяться оперативно-розшукові дії щодо зникнення. Але паралельно розробляю певні версії.
- Майоре, для початку офіційне зауваження від мене, за процесуальне хуліганство. Ти що повинен був зробити? Прийняти заяву по зникненню людини і вести її, як належить. А якщо виникла підозра, що людина не просто зникла, а стала жертвою злочинця, то ти повинен був не в Шерлока Холмса гратись, а паралельно таки порушити кримінальну справу про вбивство.
- Але ж ми ще нічого не знайшли - ані живого Панченка, ані - свят-свят-свят - неживого.
- А це ми зараз перевіримо: як тут деякі самовпевнені молоді майори інструкцій дотримуються. Доповідай, що зробив по розшукам. Хоча ні, стоп! Не треба. Я про інше запитаю. Ти всіх свідків допитав? Окрім касирок на станціях. Чого мовчиш?
- Я не мовчу, я пригадую. Ну, звичайно, з його однокурсниками говорив, але не з усіма. Тільки з нашими, що в райцентрі живуть. Бо більшість ще того вечора роз’їхалися.
- Олексо, дурнику ти мій самовпевнений. А тобі не спадало на думку, що Панченко, приміром, теж роз’їхався з кимсь із своїх старих друзів?
- Куди роз’їхався?
- В гості! І то далеченько, скажімо, до Слов’яносербська. А то й на Урал махнув. Тим більше, візи в Росію поки що не треба.
- Так він же з поминок першим вийшов.
- От-от, побіг на станцію, щоб і собі квитка взяти. Там дочекався друга, сіли разом і - ой ти машина, ой ти желєзна, куди ж ти милого завезла?
І Шерифа і мене така версія, чесно кажучи, спантеличила. Тому я й наважилася встрясти у службову розмову:
- Ну, припустимо, потягло людину у мандри. А чого ж він дочці нічого не сказав, не подзвонив? Він же не маленький хлопчик, розуміти мусить…
- Ех, Маріє, Маріє, поживете бодай із моє… Є така штука як психологія старих людей. Вони, зокрема, смерть своїх ровесників сприймають набагато болючіше, ніж молоді. Бо думка одразу в голову стукає: це ж і мені скоро туди! От і кидаються світ за очі, наче від смерті тікають. А потім - посидять із другом, побалакають, поспівають: “А молодість не вернеться, не вернеться вона…” - та й вйо додому.
- Чесно кажучи, про це ми не подумали. Знаєте, до моргу подзвонили, транспортну міліцію оповістили, лікарні всі в окрузі перешерстили до самого Києва. А про варіант із другом - слово честі, не думали.
- До речі, майоре, а до будинків престарілих ти дзвонив?
- А навіщо?
- А хоча б тому, що і це в інструкції про порядок розшуку записано. Що, принести, розкрити і носом ткнути? Ти знаєш, що у старих людей від сильного нервового потрясіння може бути тривала втрата пам’яті? Не знаєш… а я з таким здибався. Сіла людина в поїзд - ще пам’ятала, як її звуть і куди їде. А потім - як відрізало. Отаких бідолах і відправляють не в лікарню, а до будинків престарілих. До речі, алкоголь цьому нехорошому явищу теж сприяє. Особливо - неякісний. Ти, до речі, питав у свідків, чи їм на поминках часом “пальонки” не підсунули? Бачу, що не питав…
- А
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вовкулаки не пройдуть», після закриття браузера.