Читати книгу - "Двічі графиня та двічі генерал"

Негайно слуги підвели коней до мисливців, допомогли піднятися на них, привели мисливських собак. Аристократичні хорти грейхаунди і галасливі гончаки англійські фоксхаунди, передчуваючи полювання, заповнили шумом і гавкотом площу перед палацом.

Графиня Софія не вперше була на полюванні, але той розмах, з яким готувалися до цього дійства в Тульчині, вразив її. Граф Потоцький дуже вміло керував усім і всіма: борзятники і вижлятники разом зі зграями хортів і смичками гончих псів через заїзних і доїжджачих суворо виконували всі його команди. Граф розчервонівся і в ролі ловчого, керівника полювання, був прекрасний. Графиня де Вітте була недалеко від нього, і їй здавалося, що ніякої логіки, ніякого порядку немає в рухах цього натовпу — людей на конях і великої кількості псів. Тільки пізніше вона зрозуміла, що це — свого роду мистецтво, навіть, якщо хочете, наука зі своїм колоритом, зі своїми звуками і командами, влучною і не завжди упередженою мовою псових мисливців.

Як би там не було, до кінця дня здобич мисливців становили дві косулі, дві лисиці і п’ять зайців-русаків. Після закінчення полювання всі його учасники попрямували до літнього будиночка Потоцьких недалеко від Тульчина. Полювання було однією з пристрастей графа Станіслава, тому будинок, поряд з літньою резиденцією, за сумісництвом був і мисливським будинком. Двоповерховий маєток на березі великого озера мав одну особливість — можливість виходу на воду прямо з підвалу палацу.

— Графе Станіславе, ви знову нас здивували, — звернувся до Потоцького король Станіслав Август. — І це вже втретє за два дні.

— Ваша величносте, — уклонився Потоцький, — нічого дивного я не бачу. Просто коли живеш далеко від столиці, хочеться створити собі трохи комфорту і задоволення, якого ми позбавлені на периферії.

— Годі, графе. Іноді мені здається, що столиця перемістилася до вас у Тульчин, судячи з відгуків, які я чув у Варшаві від шляхтичів, котрі відвідали ваш палац.

— Ми завжди раді гостям, ваша величносте. І хочемо, щоб вони відчували себе у нас як удома.

Поки мисливці знайомилися з мисливським будиночком, слуги зайнялися обробкою дичини. Одну косулю вирішили засмажити на рожні, найніжніші частини іншої косулі і зайців шеф-кухар готував окремими великими шматками за мисливським рецептом.

Мисливці сіли за столи, прикрашені квітами дивовижних забарвлень, слуги обносили гостей усілякими стравами. Граф Потоцький подбав про всіх присутніх, особливо про тих, для кого їжа з дичини була важкою: їм запропонували індивідуальні страви за бажанням. Це були і грудки рябчиків із соусом з мадери, і голуби, фаршировані телятиною, і куріпки, смажені у сметані, і рубець з ягняти, і всілякі рибні страви.

Вінцем програми стали димлячі шматки м’яса косулі і заячина у винно-кривавому соусі, доповнені старими винами з льохів графа і достатком овочів і фруктів.

— Панове! Здоров’я короля! — вимовив тост граф Потоцький.

— Віват! Віват! Віват! — пролунали збуджені вигуки.

— Здоров’я графині і графа Потоцьких! — відповів другим тостом Станіслав Август.

І знову дружнє «віват!» рознеслося під склепіннями будинку.

Після вечері Потоцький запропонував усім пройти до підвалу, де вже стояли підготовлені для прогулянки човни. Коли човни опинилися на середині озера, казковий феєрверк розфарбував вечірнє небо.

Наступного дня графиня Софія де Вітте вирушила до Херсона, щоб там приєднатися до імператорського кортежу.

А поки Софія де Вітте гостювала у Потоцьких, поблизу села Койдаки відбулася зустріч Катерини II і австрійського імператора Йосифа II, який подорожував, як завжди, під ім’ям графа Фалькенштейна. Йосиф II приєднався до царського поїзда, і подальшу подорож короновані особи здійснювали разом.

— Графиня Софія де Вітте, — представив князь Потьомкін грекиню імператору Йосифу II, коли та прибула до Херсона.

— Ми знайомі, — усміхнувся імператор, — причому не тільки я, а й моя сестра Марія Антуанетта. А у нас із графинею взагалі близькі стосунки.

Катерина і Потьомкін запитливо поглянули на цесаря.

— Ой, вибачте. Зараз усе поясню. Мені дуже лестить ставлення графині до мене. Коли я перебував біля Кам’янця, графиня прислала мені в подарунок кошик стиглих українських вишень. Це залишиться в пам'яті на все моє життя. Кращого визнання в мені простої людини не було.

— Так, ваша величносте, — підтримала Йосифа Катерина. — Це дорогого варте.

Через якийсь час графиня Софія де Вітте знову зустрілася з князем Потьомкіним.

— Князю, у всіх ваших перетвореннях відчувається творча натура. Я захоплена вашою фантазією та неординарним мисленням. Але в мене теж виникла цікава, на мій погляд, ідея.

— Слухаю вас, графине.

— У Балаклаві та інших містах Тавриди проживає багато моїх співвітчизників.

— І що ж?

— Як ви дивитеся на те, щоб для зустрічі імператорів створити амазонську роту? Я думаю, для цього знайдеться сотня-друга вродливих грекинь.

— О! Якщо вони будуть такі ж прекрасні, як ви, це буде справді чудове видовище! — вигукнув князь. — Відправляйтеся негайно до Балаклави і втілюйте свій план. Усі витрати беру на себе. А у випадку, якщо високопоставленим гостям сподобається ваша затія (а я в цьому не сумніваюся), ви отримаєте щедру винагороду.

— Спасибі, князю. Я мрію це зробити з любові до моєї Греції!

Графиня Софія веліла негайно закласти екіпаж і вирушила до Криму.

По дорозі вона обмірковувала вбрання амазонок, зброю, прикраси для коней. Спочатку їй хотілося, щоб амазонки були тільки в коротких спідничках, а верх — оголений. Гарні груди, здавалося їй, додадуть пікантності і наблизять дівчат до образу справжніх амазонок. Але незабаром вона змушена була визнати, що це надто сміливе рішення, адже серед амазонок напевно виявляться молоді заміжні жінки.

Наготу вона вирішила прикрити прозорими повітряними накидками. Але й ця затія їй не сподобалася. Врешті-решт вона прийшла до такого варіанту: високі замшеві чоботи, коротка спідниця малинового кольору і легка курточка,