Читати книгу - "Феномен Фенікса"

Диво… А втім, яке диво, як біда чоловіка спіткала. Кинувся він по лікарях, медицину слізно благати:

— Верніть мені мою чоловічу сутність. Яка я… жінка, коли я зроду— віку чоловік!

— Е-е, — кажуть ескулапи, — як повернути, коли тебе сама Артеміда в жінку перетворила? Було б не витріщатися на голу богиню, не їсти поїдом її очима! Зголоднів чи що?

— Да хто ж знав, що вона там купалася!

Зрештою, подав потерпілий до суду на богиню. Ще й у позові забажав аби Артеміда, значить, на лише повернула йому його чоловічу сутність, а сплатила моральні та інші збитки в сумі, аж 1 (одна) тисяча драхм! Фантастична сума, якщо зважити, що бик тоді — цілий бицюра! — коштував лише 5 драхм, а він аж тисячу забажав здерти з богині.

Так чи не так, але розпочав афінський суд цивільну справу за позовом до Артеміди — про стягнення 1 (однієї) тисячі драхм за завдану шкоду — моральну й фізичну — та щоб вона, значить, негайно повернула йому те, що в нього до того… гм-гм… було.

Оте саме достоїнство.

Суд (геліея) під головуванням самого архонта Артеміду винуватою Визнав, що вона «мужа Сіпрета без згоди його перетворила на істоту жіночої статі». І зобов’язав все повернути — стосовно Сіпрета, на свої, значить, законні місця.

Артеміда — руки в боки.

— А ви знаєте хто я?

— Знаємо, — одказує фесмофет, суддя, — богиня.

— От, от! — велично Артеміда, — Богиня. А хіба може богиня задкувати і визнавати свої помилки, га? Не буду я повертати йому чоловіче… гм-гм… достоїнство його.

Простий смертний та ще чоловічого роду не може витріщатися на богиню у негліже. Не кажучи вже на голу-голісіньку. На богиню може дивитися — в негліже чи й зовсім на голу, — лише рівний їй за статусом. Себто бог…

О! Ідея!

Щоб і нашим і вашим, зроблю я Сіпрета знову чоловіком, але — богом. А такий тип може дивитися на голу богиню — як рівний їй.

І — зробила.

Хочте вірте, хочте перевірте.

… Як подумаєш іноді…

На які тільки подвиги не здатні наші жінки, артемідоньки наші єдині, аби ми, чоловіки, були той…

На рівні, значить.

Навіть здатні зробити з нас богів, братове мої!

…І задумались янголи: а що ж це за істота така, розпрекрасна, чарівна й спокуслива до солодкого меду, що навіть рай, самий Едем, створений для неї Богом, не задумуючись, проміняла на грішну землю?

І ніхто звідтоді так і не може дати відповіді на це вічне запитання, що є таїною з тайн жіночої натури.

— Та що ж це виходить? Про Єву все людство пам’ятає, а ось про Ліліт все людство забуло, а вона ж була першою!

… І створив Бог для Адама жінку і назвав її…

Євою?

Попали пальцем у небо! Не Євою, а — Ліліт. Запам’ятайте гарненько це нині забуте ім’я. Правда, це не за Біблією Ліліт перша, а всього лише за апокрифічними легендами-переданнями старовини далекої. За Біблією, за Старим і Новим її Завітами виходить інше:

АДАМ (давньоєвр. також людина) — в іудаїстській та християнській традиціях прабатько роду людського[38], перша людина, яку створив Бог з праху земного, як вінець творіння світу.

ЄВА (давньоєвр. — хава), за біблейським міфом перша жінка, дружина Адама, створена з Адамового ребра. За іншими тлумачними джерелами Єва означає буквально ребро. За арам. — Хевья, за фінікійськ. — хвт — «змія», «змієподібна богиня» — теж не мед. Бідний Адам.

Оце й усе. А де ж Ліліт?

У словниках власних імен навіть її імені, на відміну від імен Адама та Єви, не збереглося.

Її немає ні в офіційній науковій літературі, ні в біблійній.

А вона ж була. І була першою!

А втім, глуха згадка про першу жінку людства все ж таки майнула і в нас (в міфологічному, здається, словнику):

«Згідно з деякими тлумаченнями Адам (до