Читати книгу - "Титан, Теодор Драйзер"

доволі одностайно об’єднаються проти Ковпервуда, дослухавшись голосу преси, що невтомно викривала його. У районах, заселених нетягами, справа йшла дещо важче. Правда, і тут, виклавши достатню суму грошей, можна було знайти якихось останніх шахраїв, котрі погодяться «зарізати» своїх однодумців, але це була справа ризикована та неправильна. А позаяк чутки про невдоволення Керіґена та Тірнена долинали до Джілґена з усіх сторін, то він вирішив навідати їх і з’ясувати, чи не можна остаточно налаштувати обидвох приятелів проти теперішніх заводіїв і перетягнути у свій табір. Пан Джілґен, хоч і належав до ворожої партії, але був упевнений, що він швидше знайде з ними спільну мову, ніж пан Мак-Кенті чи пан Даулінґ.

Після тривалих роздумів він вирішив, що перший візит буде до Смарагдового Пета, з котрим він був трохи знайомий, хоча на політичному ґрунті їм ще й не доводилося знюхуватися, і, не зволікаючи більше, попрямував в «Центральну корчму» на Дірборн-стрит. Знаменитий генделик — типові «політичні залаштунки» Чикаґо тих днів — був достатньо авторитеним закладом, серед різних реліквій якого не останнє місце займала кругла барна стійка з вишневого дерева. Вона, немов дивовижний гірський хребет, оперізувала залу, виблискуючи білим і кольоровим склом склянок і строкатими наліпками пляшок, що відбивалися в дзеркалах. Підлога в шинку була складена з червоних і зелених, вже дещо затертих, мармурових квад­ратиків, а стеля веселила погляд намальованими на ній пишними рожевотілими красунями, котрі ширяли голяка серед прозорих хмар. Панелі на стінах були в червону та коричневу смужку з фільонками із палісандрового дерева. Пан Керіґен, якщо у нього не було якихось невідкладних справ, зазвичай стирчав тут із ранку до ночі, патякаючи з приятелями та милуючись пишнотою свого закладу. Того дня перед Джілґеном він постав у сліпучому барвистому костюмі — темно-коричневому в яскраво-червону смужку, в бордовій краватці, прикрашеній уславленим смарагдом, шеврових черевиках та солом’яному брилі новомодного фасону і страхітливих розмірів. Замість жилетки талію пана Керіґена облягав шовковий пасок — остання примха сучасної моди. Коротко кажучи, це був разючий контраст із паном Джілґеном, котрий потрапив у шинок розпашілий, захеканий, спітнілий, в легкому фланелевому костюмі кремового кольору і жовтих черевиках.

— Як ся маєте, Керіґене? — люб’язно привітав його пан Джілґен, бо ці політичні супротивники не ворогували один із одним. — Як ідуть справи, як гендель? Смарагд, бачу, на місці, не втратили ще?

— Ні, така небезпека йому не загрожує. А що справи? Йдуть собі потихеньку. А ви як ся маєте, пане Джілґене? — Пан Керіґен радо простягнув руку назустріч.

— Мені б із вами побалакати. Знайдете для мені ­хвильку?

Замість відповіді пан Керіґен провів гостя в задню кімнату. До нього вже доходили чутки, що республіканці формують сильну опозицію до майбутніх виборів. Пан Джілґен опустився на крісло.

— Я, як ви самі розумієте, прийшов до вас із приводу тих подій, що мають відбутися у нас цієї осені, — почав він із невимушеною посмішкою. — Вважається, що нас із вами розділяє якись такий бар’єр, та так воно, мабуть, і було досі, але я ось подумав, чи не зруйнувати нам його цього разу?

Пан Керіґен нашорошив вуха, але оком навіть не змигнув.

— Що ви таке надумали? — спитав він, зиркнувши на гостя з найпростодушнішим виглядом. — Я завжди готовий підтримати хорошу ідею.

— Річ у тім, — провадив далі пан Джілґен, намацуючи ґрунт, — що у вас тут хороший великий виборчий округ, і ви міцно тримаєте його в руках. Те ж можна сказати і про Тірнена... Це всім відомо. Але відомо також і те, що коли б ви з Тірненом так завзято не метикували, то Демократична партія навряд чи незмінно проводила б свого мера. А між тим, якщо добре вникнути в справу, то ні ви, ні Тірнен, на мою думку, не отримуєте того, що вам належиться за заслуги.

Пан Джілґен помовчав, але пан Керіґен, дотримуючись обережності, не зронив ні слова.

— Так ось, у мене є для вас пропозиція, а ви вільні прийняти її або відкинути. Ми через це сваритися не будемо. Мак-Кенті або не Мак-Кенті, а на цих виборах республіканці, як мені здається, мають перемогти, незалежно від того, з ким будуть перший, другий і третій округи. Угоди вашого ватажка, — пан Джілґен мав на увазі Мак-Кенті, — з цим суб’єктом із Північної Кларк-стрит, — цей джентльмен любив часом висловлюватися дещо туманно, — надто вже намозолили всім очі. Ви ж бачите, наскільки роз’ятрені газети. Так ось, мені випадково стало відомо, що на цю справу виділили чималі кошти дехто з наших фінансових магнатів, котрим цей пан із його міськими залізницями став, так виглядає, поперек горла. Тут, наскільки я розумію, замішані дуже впливові люди з Ла-Саль-стрит і з Дірборн-стрит. А в чому причина — гадки не маю. Зрозуміло тільки, що все це — не просто так. Може, вам відомо навіть більше, ніж мені. В усілякому разі, така зараз ситуація. Тепер врахуйте, що вісім округів — республіканські, як не крути, і ще десять — ні нашим, ні вашим, отже їх можна перетягти до нас за дві секунди. Петраєте, до чого я хилю? Але давайте плюнемо поки що на ці десять, будемо вважати тільки вісім — ті, що вже нікуди від нас не дінуться. Тоді залишається двадцять три округи, в яких ми, республіканці, завжди поступалися вам. Тепер уявіть, що нам вдасться цього разу перетягнути на свій бік тринадцять округів із цих двадцяти трьох, що тоді? Тоді ці трина­дцять, та ще вісім, про які я вам вже казав, — і ми маємо більшість у муніципалітеті, і... — тут пан Джілґен клацнув пальцями, — всі ви летите шкереберть. І ви, і Мак-Кенті, і Ковпервуд, і всі інші. Жодних концесій, ніяких контрактів на мощення вулиць, жодних дозволів на проведення газу. Нічого щонайменше впродовж двох років, а того гляди, і більше. Якщо ми переможемо, то усі угоди, всі ласі шматочки перепадуть нам. — Джілґен перевів подих і з веселим викликом глянув на Керіґена. — Ну, так от, я днями об’їхав все місто, — продовжував він, — побував у всіх округах, на всіх дільницях, і, повірте, знаю, про що торочу. У мене зараз досить і людей, і грошей, аби повести боротьбу по всій лінії фронту. На цих виборах ми візьмемо гору — я і крупні підприємці з Ла-Саль-стрит і всі республіканці або демократи, або противники алкогольних напоїв, або хто б це не був. Словом, усі, хто захоче