Читати книгу - "Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу"

мене може врятувати тільки добрий ковток води. Будь-який лікар сказав би те саме. Усі, хто зі мною знайомий, знають, що я стійко витримую тяготи та незгоди, не вимагаю нічого зайвого й ніколи не прошу потурань. Але хіба міг я подумати, що обмеження поширюються і на хворих! Звичайно, я мав розбудити кого-небудь і попросити принести води для хворого, та я вирішив, що не буду нікого непокоїти своїми стражданнями, тому встав, узяв свій кухоль і тактовно, аби не потривожити Каспіана і Едмунда, змучених спекою і спрагою, вибрався навшпиньки зі щурячої нори, у якій ми, власне, спимо. (Я ж завжди зважаю на оточуючих, хай би як вони ставилися до мене.) Я щасливо дістався до великої кімнати (якщо це, звичайно, можна назвати кімнатою), де стоять лави для веслярів і лежить купа речей. Тут і зберігаються наші запаси води. Усе йшло чудово, але не встиг я зачерпнути з барильця, як з’явився – хто б ви думали? – цей шпигун Ріп! Я спробував пояснити, що прямую на палубу подихати повітрям (про воду йому розповідати не варто було, адже у хворобах він все одно нічого не тямить), а він спитав, чого це в мене в руці кухоль. Він так розшумівся, що підняв на ноги весь корабель. Мені влаштували огидну сцену. Я, у свою чергу, поцікавився, що сам Ріпічип робить серед ночі біля барила з водою. Він відповів, що оскільки занадто малий, аби управлятися з вітрилом, то вартує ночами барило, звільняючи від нічної вахти хоча б одного з матросів. І що ж? Вони повірили не мені, а йому!

Я заперечував доти, доки маленький лиходій не накинувся на мене зі своєю шпагою. І тоді цей тиран Каспіан показав себе у всій красі. Він привселюдно заявив, що наступного разу спійманий водокрадій отримає «дві дюжини гарячих». Я запитав, що це таке, і Едмунд тут же пояснив: «гарячих» – означає батогів. Про це пишуть у тих книжках, які молодші Певенсі не гребують читати.

Після такої образливої загрози Каспіан раптом перемінив тон і став мене повчати: мовляв, йому за мене соромно, усім іншим теж погано, але ми повинні робити все, що в наших силах, і так далі, і тому подібне. Зарозумілий уїдливий зануда! Після цього я цілий день не вставав із ліжка.

7 вересня. Сьогодні дме легкий вітерець, але, як і раніше, із заходу. Установили те, що Дрініан назвав «аварійною щоглою», тобто прив’язали (принайтовили, як кажуть моряки) бушприт до уламка старої щогли, пропливли декілька миль на схід. Як і раніше, мучить спрага.

8 вересня. Усе ще пливемо на схід. Цілий день не вставав із ліжка і не бачив нікого, окрім Люсі, поки не прийшли ці два нелюди і не завалилися спати. Люсі віддала мені частину своєї води. Вона сказала, що дівчатка не так страждають від спраги, як хлопчики. Я і сам завжди так вважав. Але у цих, з дозволу сказати, морських вовків воістину вовчі закони.

9 вересня. Земля! На південному сході – вершина гори.

10 вересня. Гора стає дедалі більшою, але до неї ще дуже далеко. З’явилися чайки, яких ми не бачили вже дуже давно.

11 вересня. Спіймали трохи риби і з’їли її на вечерю. О сьомій пополудні кинули якір на трисаженній глибині в бухті невідомого острова. Цей бовдур Каспіан не дозволив нам зійти на берег, тому що темніло, а він боявся хижаків і дикунів. Цього вечора раціон води був збільшений».

Із записів Юстаса не можна дізнатися, що трапилося з ними на острові, тому що після одинадцятого вересня він надовго забув про свій щоденник. А шкода: адже більшість подій відбувалася саме з ним.

Коли настав похмурий, але дуже спекотний ранок, мандрівники виявили, що бухту оточують скелі й кручі, зовсім як у норвезьких фіордах. Перед ними простяглася рівнина, а за нею густо росли кедри, поміж яких біг швидкий струмок. За деревами починався крутий схил, понад яким височів зубчастий хребет, а вдалині бовванів темний гірський масив, вершини якого губилися в туманних хмарах. На скелях з обох боків затоки виднілися білі смуги, у яких кожен міг легко вгадати водоспади, хоча на такій відстані не можна було розрізнити ані шуму, ані руху води. Навколо панувала мертва тиша; вода в затоці була гладкою, мов скло. Кожен камінчик на скелях відбивався в ній, як у дзеркалі. На картині це видавалося б мальовничим, але в дійсності створювало гнітюче враження. Край цей, схоже, був не надто гостинним.

Усі розсілися в дві шлюпки й вирушили на берег, а коли вдосталь напилися, накупалися в річці та відпочили, Каспіан послав чотирьох матросів назад на корабель, а інші взялися до праці. Роботи було по вуха. Потрібно було доправити на берег барила, полагодити ті, що тріснули, та наповнити всі водою. Потрібно було знайти і спиляти дерево для нової щогли, краще за все – сосну. Потрібно було залатати вітрило. Потрібно було відправити мисливців на пошуки дичини. Потрібно було випрати та заштопати одяг. Потрібно було відремонтувати все, що вийшло з ладу: тепер, дивлячись на «Зоряного мандрівника» збоку, вони ледве впізнавали в ньому той величний корабель, що недавно виходив із Вузької Гавані. Він був схожий на обшарпану баржу, яка давно відплавала свій вік. Та й команда була не краща: худі бліді обідранці з червоними від недосипання очима.

Юстас лежав під деревом і слухав, що належить зробити. Судячи з усього, перший день на довгоочікуваній землі не обіцяв нічого доброго. «Невже вони не збираються відпочивати?» – жахнувшись, подумав він. І тут йому спала блискуча думка. У його бік ніхто не дивився; всі гомоніли про ремонт корабля, наче і справді по-своєму любили це старе корито. Що, як він крадькома вислизне? Залізе вище в гори, знайде прохолодне місце і перш за все як слід виспиться? А там, дивись, і робота закінчиться. Потрібно тільки не втрачати з очей затоку й корабель, щоб його, Юстаса, випадково не забули на цьому похмурому острові, де не було й сліду британського консула.

Він одразу ж узявся за виконання свого плану: спокійно встав і не поспішаючи побрів між деревами, начебто вирішив розім’яти ноги. Голоси за його спиною пропали на диво швидко, і він опинився в тихому, теплому, темно-зеленому лісі. Зраділий, що ніхто не помітив його зникнення, він закрокував вперед швидше й рішучіше.

Незабаром ліс закінчився, і перед ним постала крута гора. Трава