Читати книгу - "Вники, Міхал Шьмеляк"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
вбивством, не можна сказати: "нехай грішник блукає по світу, Бог його покарає". НІ. Ми покараємо його тут, на землі, за вбивство нашого брата чи сестри, а після смерті Бог зробить свою справу.
– Гарні слова, – з вдячністю сказав Косма. – А як щодо практики?
– Практики? Ну, я знаю про гріхи отця Петра. І як сповідник, і як той, хто прийняв його під свій дах.
– Яка користь від цих знань, якщо ми нічого не можемо з ними зробити?
Священик випростався і поклав руку собі на серце.
– Можу вам пообіцяти тут, за цим столом, що якщо я отримаю інформацію про його
місцеперебування, я негайно її вам передам. Нехай це буде жест доброї волі.
Косма кивнув і дістав із кишені візитну картку, поклав картонку на стіл і випив останню чарку
наливки.
– І я вип’ю за це, — сказав він. – Хай це буде по-справжньому на коня.
Він підвівся з-за столу, і парох зробив те саме. Вони потиснули один одному руки, і Косма
попрямував до стоянки. Він, звичайно, не збирався сідати за кермо, не після чотирьох келишків досить
міцного напою, йому просто потрібно було забрати свої речі з машини. Коли він дістав рюкзак, то побачив
тінь, відкинуту кимось, хто стояв за ним. Він швидко обернувся й зіткнувся віч-на-віч із отцем Мареком.
– Ходімо, я проведу тебе. Хіба що ти не бажаєш, щоб я тебе відвіз?
– О ні, я один воджу свою машину.
Косма поклав рюкзак на плечі й рушив у бік центру села.
– Я йду до крамниці, – сказав Марек.
– До Сільвії?
– Ревнуєш? Я думав, у тебе є своя руденька, яку ти тягав по кущах.
– Та де там, можеш бавитися. Гарна дівчина, дуже розумна, незважаючи на зовнішність.
– Вона?
Марек зупинився на місці. Косма повернувся до нього.
– Так.
– Ти що, з дубу з'їхав? Вона ж дурна, як валянок. Тільки й дивиться, як дірку підставити.
На ці слова Косма скривився, що Марек одразу помітив. Вони рушили далі.
– Я образив шановного пана? – запитав священик.
– Мене виховували в повазі до жінок.
– Повагу ще треба заслужити. Завжди знайдеться перезбуджена малолітня дівчина, яка хоче
спробувати зі священиком. Цим треба користуватися. Я буду ще тиждень на карантині, потім відправлять
кудись, у мене мало часу, треба його використовувати.
– Ти не хочеш скористатися можливістю, яку тобі тут дають? На таке моральне перезавантаження?
– Я нещодавно розповідав, чому я священик. Я вирішив прийняти все це з вигодою інвентаря. Нехай
мене перекидають зліва направо, мені наплювати. А ти раптом чому став таким порядним? Сьогодні знову
зіпсуєш мої плани?
– Не збираюся, ви обоє дорослі.
110
– Ну це добре. Вона трошки застара для мене, але я не вибагливий. Сьогодні планував висадку.
Боюся, що мене заберуть раніше, і можливість буде втрачена. А тут невеличке свято, винця можна випити, навісити локшини на вуха, і справа зроблена. Більше того, дівчина сумна, в жалобі після того безхатченка, що насмілився, таких найлегше обдурити.
Вони дійшли до крамниці. Марек підморгнув Космі й зайшов до будинку.
Валясякова сиділа перед будинком. Вона була вбрана в народний костюм — червона спідниця, білий фартух, біла блузка з вишитими рукавами, зелена жилетка.
– Доброго дня. Гарно виглядаєте, — привітав її Косма.
Мабуть, він витягнув жінку з якоїсь летаргії, вона подивилася на себе і, здавалося, зрозуміла, що він
мав на увазі.
– Це для сьогоднішнього свята, — сказала вона. – Бо ж я належу до кола сільських господинь.
Будемо продавати різні смаколики, збираємо гроші на похорон нашого Рубенса.
– Його поховають тут?
– Якась далека родина, нібито, відізвалася, бо поліція встановила, хто він такий.
Хто встановив, той встановив, — подумав Косма.
– Вони хочуть вивезти його на узбережжя, — продовжила Валясякова. – Але ми б воліли тут
залишити, адже він місцевий.
– Я теж відвідаю свято, обов’язково щось у вас куплю.
Вона кивнула й злегка, ніби вимушено, усміхнулася.
– Добре, бо я обіду не варила, до свята все готувала.
– Нічого страшного, з радістю заплачу. Я ще щось додам в банку, тому що він мені теж подобався.
– Знаю. Так я вже піду. – Жінка встала з лави й рушила до хвіртки.
– Я заберу речі сьогодні ввечері або завтра вранці. Уїжджаю.
Вона зупинилася й повернулася до нього.
– Завтра будемо молитися за Рубенса, може прийде?
– Я не молюся. Я не вірю в Бога.
Валясякова кивнула, важко було сказати, з розумінням чи жалем.
– Залиште ключ під вазоном, якби мене не було. – Вона показала на великий кам’яний вазон біля
вхідних дверей.
– За проживання заплатили наперед, з поліції?
– Все сплачене, нехай їде з Богом. - Обернулася.
Косма зайшов у хату і побіг до своєї кімнати. Це була коротка відпустка, він навіть не встиг
розпакувати речі. Холера, він же залишив машину перед костелом, не хотів морочитися з багажем в іншу
сторону. Крім того,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вники, Міхал Шьмеляк», після закриття браузера.