Читати книгу - "Загублена Валькірія, Кеті Рід"

Пискнувши, вона створила навколо себе круглий щит. Він прийняв на себе всі три удари — слабкі, але влучні. Задумавшись над стрілами, я відволіклась і мало не пропустила нову блакитну сферу. Вона пролетіла в долоні від моєї маківки, коли я інстинктивно впала навколішки.

Рикнувши, я сіла навпочіпки і витягла з піхов кинджал. Він засвітився, накопичуючи силу. Інгрід стривожено заклякла, спостерігаючи за мною, а я вже всадила кинджал у землю під ногами майже по руків’я.

Білі струмочки розійшлись по поверхні на всі боки, мов електричний струм. За мить Інгрід скрикнула й підскочила, коли вони торкнулись її легких чобіт.

Пронісшись майданчиком, магія влилась у землю, з’єднуючись із нею. Я не сумувала за нею — вона була довкола нас, як і казав Крістіан на першому занятті. Я без вагань віддавала і брала її, коли потребувала.

Задоволено всміхнувшись, я випросталась. Поки Інгрід вражено переступала з ноги на ногу, витерла кинджал об штани й сховала назад у піхви. Вдома доведеться його почистити, як слід.

— Що це було? — пробурмотіла Інгрід.

Піднявши голову, я знизала плечима.

— Новий прийом. Ми з Крістіаном вигадали його десь два тижні тому.

І він був від нього просто в захваті. Зброя, як виявилось, не була для мене такою вже марною справою.

— Це було... класно.

Хмикнувши, я подалась до своєї сумки і опустилась на траву попід парканом. Інгрід, повагавшись кілька секунд, сіла в двох кроках від мене. Ми обоє важко дихали.

— Як ти? — тихо спитала вона, скоса поглядаючи на мене. — Я чула про... в’язницю.

З насолодою зробивши великий ковток прохолодної води, я смикнула плечем.

— Жива, як бачиш.

— Єво, мені так...

— Я знаю, — урвала я її. — Ти вже казала це багато разів.

Вона роздратовано зітхнула.

— Ти хіба ніколи не помилялась? Ніколи не шкодувала про те, що робила? Навіть якщо це було ненавмисне?

Задумавшись, я підібгала губи. Згадалося, чим закінчилась моя зустріч з батьком. Я мало не спалила Аса живцем. Цей спогад досі краяв мені серце.

З хвилину ми мовчки розглядали небо, майже повністю вкрите світло-сірими пухнастими хмарами. Вони стрімко пропливали над головою, лише зрідка відкриваючи блакитне полотно. Здалеку долинали голоси інших валькірій і брязкіт зброї. Я не вслухалась, обдумуючи слова Інгрід.

Зрештою, я мовчки простягнула їй флягу з водою. На очах подруги виступили сльози, коли вона прошепотіла:

— Дякую.