Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Джерело 📚 - Українською

Читати книгу - "Джерело"

2 580
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Джерело" автора Айн Ренд. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 98 99 100 ... 260
Перейти на сторінку:
і розстібнула ґудзики на жакеті, просто, неквапно, один за одним. Жбурнула жакет на підлогу, зняла тонку білу блузку і зауважила на своїх оголених руках щільні чорні рукавички. Зняла їх, тягнучи по черзі за кожен палець. Роздягалася байдуже, начебто була сама у власній спальні.

Потім глянула на нього, гола, очікуючи, відчуваючи простір між ними, наче тиск на живіт, знаючи, що для нього це теж тортури і що все саме так, як вони обоє хотіли. Він підвівся, підійшов до неї, а коли обійняв, її руки охоче піднялися, і вона відчула, як його тіло вкарбувалося в її тіло у неї під руками, що огортали його, відчула його ребра, пахви, його спину, його лопатки під своїми пальцями, його рот на своєму; відчула все це з покірністю, що була войовничіша, ніж її боротьба з ним.

Пізніше, лежачи біля нього, під його ковдрою, роздивляючись його кімнату, вона запитала:

— Рорк, чому ти працював у тому кар'єрі?

— Ти це знаєш.

— Так. Будь-хто інший обрав би роботу в архітектурному бюро.

— І ти не мала би бажання мене знищити.

— Ти це розумієш?

— Так. Не виляй. Зараз це не має значення.

— Ти знаєш, що будинок Енрайта — найкраща споруда в Нью-Йорку?

— Я знаю, що це знаєш ти.

— Рорк, ти працював у тому кар’єрі, коли у тебе був будинок Енрайта і багато інших Енрайтових будинків, а ти трощив граніт, наче…

— Іще мить, і ти розтанеш, Домінік, а завтра про це шкодуватимеш.

— Так.

— Домінік, ти дуже гарна.

— Ні.

— Ти гарна.

— Рорк, я… я все одно хочу тебе знищити.

— Думаєш, я прагнув би тебе, якби ти цього не хотіла?

— Рорк…

— Хочеш почути це знову? Частину цього? Я хочу тебе, Домінік. Я хочу тебе. Я хочу тебе.

— Я… — вона затнулася, і слово, що вона його не промовила, майже вчувалося у її диханні.

— Ні, — сказав він. — Ще ні. Не кажи цього поки що. Спи.

— Де? З тобою?

— Тут. Зі мною. Зранку я приготую для тебе сніданок. Ти знаєш, що я сам готую для себе сніданки? Тобі сподобається дивитися на це, наче на роботу в кар’єрі. Потім ти підеш додому і думатимеш, як мене знищити. Добраніч, Домінік.

8

Жалюзі на вікнах її вітальні залишалися підняті, й вогні міста злітали до чорного обрію посеред скляної шиби. Домінік сиділа за столом, виправляючи останні рядки в статті, коли почула дзвінок у двері. Гості не приходили до неї без попередження — і вона підвела голову, тримаючи олівець у повітрі, сердита і зацікавлена. Вона почула кроки покоївки у вестибюлі, потім та зайшла, оголошуючи: «Вас хоче бачити якийсь джентльмен». Нотки ворожості в її голосі спричинило те, що джентльмен відмовився називатися.

«Це чоловік із рудим волоссям?» — хотіла запитати Домінік, але стрималася; рвучко шарпнула олівцем і сказала:

— Запросіть його.

Двері відчинилися; і на тлі освітленого вестибюля вона побачила довгу шию і похилі плечі, силует пляшки; багатий, насичений голос промовив:

— Доброго вечора, Домінік. — І вона впізнала Еллсворта Тухі, якого ніколи не запрошувала до своєї оселі.

Вона посміхнулася і відповіла:

— Доброго вечора, Еллсворте. Я так давно тебе не бачила.

— Думаю, сьогодні ти мала би чекати на мене. — Він обернувся до покоївки: — «Куантро», будь ласка, якщо він у вас є, а я впевнений, що є.

Покоївка зиркнула на Домінік виряченими очима; Домінік мовчки кивнула, і покоївка вийшла, зачинивши двері.

— Працюєш, як завжди? — запитав Тухі, розглядаючи завалений паперами стіл. — Тобі личить, Домінік. До того ж є результат. Останнім часом ти пишеш набагато краще.

Вона опустила олівець, відкинула руку на спинку крісла, напівобернувшись до нього і безтурботно його розглядаючи.

— Еллсворте, чого тобі треба?

Він не сів, а так і стояв, роззираючись довкола з неквапливою цікавістю фахівця.

— Непогано, Домінік. Майже так, як я очікував. Трохи прохолодно. Знаєш, я не ставив би там цей біло-блакитний стілець. Надто очевидно. Надто доречно. Саме те, що люди сподіваються побачити на цьому місці. Я обрав би морквяно-червоний. Потворний, викличний, нахабно-червоний. Наче волосся містера Рорка. Це так, до слова — просто зручна синтаксична структура, — нічого особистого. Лише один дотик контрастного кольору задасть тон усій кімнаті. Подібні прийоми надають місцю елегантності. Твої квіткові композиції прекрасні. Картини теж — непогано.

— Годі, Еллсворте, у чому річ?

— Хіба ти не знаєш, що я тут ніколи досі не був? Ти мене чомусь не запрошувала. Не знаю чому. — Він зручно вмостився, схрестивши ноги і витягнувши їх перед собою, показавши сталево-сіру шкарпетку, що визирала з-під штанів, і смужку шкіри над нею, синювато-білу, з кількома чорними волосинами. — Але ти була така антисоціальна. У минулому часі, люба, у минулому часі. Ти казала, що ми давно не бачилися? Це правда. Ти була така заклопотана — такими незвичайним обставинами. Візити, вечері, бари і чаювання. Адже так?

— Так.

— Чаювання — я подумав, що це вершина. Це гарна кімната для прийняття, велика — багацько місця, щоб увіпхати купу людей, — особливо, якщо тобі байдуже, кого напихати — а тобі байдуже. Зараз байдуже. Чим ти їх пригощаєш? Паштетом з анчоусів і яєчною пастою у вигляді сердечок?

— Ікрою і цибулевою пастою у вигляді зірочок.

— А як щодо стареньких леді?

— Плавлений сир і подрібнені волоські горіхи — спіральками.

— Хотів би я побачити, як ти про таке дбаєш. Це неймовірно, як ти піклуєшся про стареньких леді. Особливо про потворно багатих — із зятями, які працюють із нерухомістю. Та я не думаю, що це аж так погано, як побачення зі «Сплюндруй дощенту», капітаном першого рангу Гікбі, який має вставні зуби і симпатичну незабудовану ділянку на розі Бродвею та Чемберс.

Увійшла покоївка з тацею. Тухі взяв чарку і делікатно тримав її, вдихаючи аромат і чекаючи, коли покоївка вийде.

— Чи можеш мені сказати, чому відділ таємної поліції — я не питатиму хто — так докладно звітується тобі про мою діяльність? — байдуже зронила Домінік.

— Ти можеш запитати — хто. Будь-хто і кожен. Ти ж не сподівалася, що люди говоритимуть про міс Домінік Франкон, яка так зненацька стала гостинною господинею? Міс Домінік Франкон, наче друга Кікі Голкомб, але значно краща — о, значно краща! — значно тонша, обдарованіша, а ще, подумати лишень, настільки гарніша. Настав час, щоб ти почала трохи використовувати свій неперевершений вигляд, за який будь-яка жінка готова вдавитися. Ти все одно марнуєш свою красу — звісно, якщо мислити категоріями, пов'язаними з її справжнім призначенням, але зараз від неї принаймні мають користь

1 ... 98 99 100 ... 260
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джерело», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Джерело"