Читати книгу - "Майстер і Маргарита"

Анничку було заарештовано в той час, як та чинила спробу вручити касирці в універмазі на Арбаті десятидолярового папірця. Розповідь Аннички про людей, що вилітають з вікна будинку на Садовій і про підківку, яку Анничка, за її словами, підібрала з тим щоб передати до міліції, було вислухано уважно.

— Підківка справді була золота з діямантами? — запитували Анничку.

— Чи мені діямантів не знати, — відповідала Анничка.

— Але ж він вам дав червінці, як ви кажете?

— Чи мені червінців не знати, — відповідала Анничка.

— Ну, а коли ж це вони на доляри перетворилися?

— Нічого не знаю, які такі доляри, і не бачила я ніяких долярів, — верескливо відповідала Анничка, — ми в своєму праві! Нам дали нагороду, ми на неї ситець купуємо… — і тут стала гнути теревені про те, що вона не відповідає за домоуправління, яке завело в п’ятому поверсі нечисту силу, від якої життя немає.

Отут слідчий замахав на Анничку пером, бо вона порядно усім набридла, й написав їй перепустку геть на зеленому папірці, після чого, усім на втіху, Анничка зникла з будинку.

Потім валкою пішла ціла низка людей, і поміж них — Микола Іванович, щойно заарештований єдино через глупоту своєї заздрісної дружини, яка дала знати міліції над ранок про те, що її чоловік пропав. Микола Іванович не дуже здивував слідство, виклавши на стіл блазнівське посвідчення про те, що він провів час на балю в сатани. У своїх розповідях, як він возив повітрям на собі голу служницю Маргарити Миколаївни десь під усі чорти на річку купатися та про появу у вікні оголеної Маргарити Миколаївни, що передувало цьому, Микола Іванович дещо відступив від істини. Так, прикладом, він не вважав за потрібне згадати про те, що він з’явився до спальні з викинутою сорочкою в руках і що називав Наталю Венерою. З його слів виходило, що Наталя вилетіла з вікна, осідлала його й потягла геть з Москви…

— Скоряючись насильству, мусив був піддатися, — розповідав Микола Іванович і закінчив свої вигадки проханням ані словом не сповіщати про це його дружині. Що й було йому обіцяне.

Свідчення Миколи Івановича дало змогу встановити, що Маргарита Миколаївна, так само як також і її служниця Наталя зникли без жодного сліду. Було вжито заходів до того, щоб їх розшукати.

Так слідством, що не припинялося ані на секунду, й ознаменувався ранок суботнього дня. У місті тим часом виникали й розпливалися геть неймовірні чутки, в яких крихітна частка правди була приоздоблена розбуялою брехнею. Казали про те, що був сеанс у Вар’єте, після якого усі дві тисячі глядачів вискочили на вулицю в чому мати народила, що накрили друкарню фальшивих папірців чаклунського типу на Садовій вулиці, що якась зграя викрала п’ятьох завідувачів у секторі розваг, але що міліція їх відразу ж усіх знайшла, й багато чого іще, чого навіть повторювати нехіть.

Тим часом йшлося до обіду, і тоді там, де велося слідство, пролунав телефонний дзвінок. Із Садової сповіщали, що клята квартира знову подала знаки життя в ній. Було сказано, що в ній відчиняли вікна зсередини, що долинали із неї звуки піяніно та співу й що у вікні бачили чорного кота, що сидів на підвіконні й грівся на сонці.

Близько четвертої години спекотного дня велика компанія чоловіків, одягнених у цивільне, висадилася з трьох машин, трохи не доїхавши будинку № 302-біс на Садовій вулиці. Тут прибула велика група розділилася на дві менші, причому одна пройшла крізь підворіття будинку й двір впрост до шостого парадного, а друга виважила зазвичай заколочені маленькі дверцята, що вели до чорного ходу, і обидві стали підніматися різними сходами до квартири № 50.

У цей час Коров’єв і Азазелло, причому Коров’єв у звичайному своєму вбранні, а зовсім не у фрачному святковому, сиділи в їдальні квартири, докінчуючи сніданок. Волянд, своїм звичаєм, перебував у спальні, а де був кіт — невідомо. Але судячи з гуркоту каструль, що долітав з кухні, можна було припустити, що Бегемот був саме там, викидаючи штуки за своїм звичаєм

— А що то за кроки такі на сходах? — запитав Коров’єв, граючи ложечкою у філіжанці з чорною кавою.

— А то нас заарештовувати йдуть, — відповів Азазелло й випив чарочку коньяку.

— А ну ж ну, — відповів на це Коров’єв.

Ті, що бралися парадними сходами, тим часом вже були на підійсті третього поверху. Там двоє якихось водопровідників порались з гармонікою парового опалення. Перехожі обмінялися з водопровідниками виразним поглядом.

— Усі вдома, — шепнув один з водопровідників, постукуючи молотком по трубі.

Тоді той, хто вів перед, відверто вийняв з-під пальта чорного мавзера[367], а інший, поруч з ним, — відмички. Взагалі, ті, хто йшов до квартири № 50 були споряджені як належить. Двоє з них мали в кишенях тонкі, легко розкидувані, шовкові сітки. Ще один — аркана, ще один — марлеві маски й ампули з хлороформом.

В одну секунду були відчинені парадні двері в квартиру № 50, і всі прибулі опинилися в передпокої, а тряскіт водночас дверей у кухні показав, що друга група з чорного ходу підійшла також вчасно.

Цього разу, якщо й не повна, та все-таки якась удача була наявною. Усіма кімнатами миттєво розсипалися люди та ніде нікого не знайшли, але зате в їдальні виявили залишки щойно, видати, полишеного сніданку, а у вітальні на коминковій полиці, поруч із кришталевою карафою, сидів здоровезний чорний кіт. Він тримав у своїх лапах примуса.

У цілковитому мовчанні прибулі до вітальні споглядали цього кота протягом досить тривалого часу.

— Еге ж… справді здорово… — шепнув один із прибулих.

— Не пустую, нікого не займаю, ладнаю примуса, — неприязно набурмосившись, промовив кіт, — і ще вважаю за обов’язок застерегти, що кіт стародавня й недоторканна тварина.

— Винятково чиста робота, — шепнув один із прибулих, а другий сказав гучно й виразно:

— Ану ж, недоторканий черевомовний коте, ласкаво просимо сюди!

Розпустилася й злетіла шовкова сітка, але той, хто кидав її, на превеликий подив усіх, схибив і зачепив нею тільки карафу, яка із дзвоном тут-таки й розбилася.

— Реміз! — заверещав кіт. — Ура! — і тут він, відставивши убік примуса, вихопив з-за спини бравнінґа[368]. Він миттю націлив його на того, хто найближче стояв до нього, але в того раніше, ніж кіт встиг стрелити, в руці