Читати книгу - "Грот афаліни"

Але Натача вихопила лівою рукою з правої якусь ганчірочку, затрясла нею.

— І ось! — засмикала подолок своєї спіднички. — З мого плаття це! Така сама матерія… Отут виловили, у прибої!

— Ага! Правда! — допомагав Натачі, то присідав, то схоплювався на ноги і Абдула. Тота метлявся у нього під рукою і трохи скімлив.

— Хіба мало в прибої сміття.

— Яке сміття?! Диви-ись… як згорнутий шматочок… і зв'язаний… А як зв'язаний? Три петлі, як квіточка… Зовсім недавно Янг учив мене в'язати такі бантики! — Обличчя в Натачі палало, губи тремтіли.

Радж обережно взяв двома пальцями шматок, поклав собі на долоню. Торкав пальцями у вологий згорточок, пробував нігтем підчепити петлі, щоб розібратися, як зав'язана тоненька нитка. Але вони були мокрі й злипалися… Гмукнув недовірливо, хотів уже кинути за спину, в море.

Натача схопила згорточок, порвала нитку, розгорнула шматочок, витрусивши з нього трохи зілля.

— Чого б тоді цьому шматочку бути тут? Навіщо комусь робити такі згорточки і в'язати Янговими вузлами? — гарячилась Натача. — Він ніяк не міг подати про себе звістки! Не напишеш, не винесеш, не пошлеш… Що було під руками, з того і робив. Воді довірив, а вона винесла… Мою блузку порвав. Він знав, що його і тут шукатимемо, і зробив, аби тільки нам було зрозуміло… Ну і Янг, який він розумний, який хитрий! Він живи-и-ий!..

— Якщо все так, як ти кажеш… — почав щось говорити Амара, але подивився на Раджа. Той заплющив очі. — Ти що? Тобі погано?!

— Нічого, нічого… — відповів Радж, не розплющуючи очей, подихавши. — Затискує щось там… Перевтомився сьогодні.

— Якщо все так, Натачо… — Амара обернувся до неї. — То до твоїх рук потрапив один шанс із тисячі. А може, і ще менший, — він узяв у Натачі клаптик, розгладив на долоні.

— З тисячі? Він же не міг тисячу клаптиків з блузки нарвати, — не збагнула Натача.

— Я не в тому розумінні… Щоб зостатися живому, в нього не було шансів. А вижив! Щоб потрапив тобі до рук цей клаптик… Хай він хоч десяток чи два їх пустив… Але теж шансів майже не було. Диво, та й годі!_

— Дай сюди! — вихопила Натача ганчірочку. — От руда пляма скраєчку, бачите? Уся пляма на зірку схожа… Братик ударив у плечі каракатицею, а вона чорнило — випустила… На спині пляма була… Чого ви сидите? Шукати треба!.. Рятувати Янга треба! — Натача знову розплакалася.

— Бабу… — подав занепокоєно голос Даял. Досі носії сиділи мовчки, ніби заніміли від усього почутого. — Бабу, я такий радий… Я поздоровляю вас. Я вірю дівчинці, що брат ваш живий. Але ви на нас не розраховуйте, коли підете в табір. Ми не наймалися на це. Ми погоджувалися тільки речі нести. А тут… з оцим табором… справа нечиста.

— Ми не можемо вам усього говорити про табір, що знаємо. Але «нечиста» — не те слово. Слабо сказано! — Радж відстібнув ласти, сів по-турецькому. — Там печера її них під берегом. Якщо Янг живий, то він у печері… Вихід з неї під водою на глибині чотирьох, а то й п'яти метрів. А загороджений хитромудро, по-науковому. Сичить Янг у темряві…

— А може, й не в темряві — проводи забув? — обперся на лікті Амара, а потім теж сів. — То якщо там світло, могли й виявити Янга, спіймати… Але якби схопили, то чи зміг би він пускати такі цидулки? Коли в печері і там вода — то зміг би… А коли десь під замком сидить, уже на березі?

— Сидячи під замком, цидулок не пустиш — факт, — погодився Радж. — У печері він — це теж факт… А вдвох чим у табір не можна потикатися. А якщо все-таки учотирьох, то як? — подивився прохально на Даяла.

— Радж-бабу, ми тебе дуже поважаємо, але ти нас відпусти! Діти в мене… — став благати Даял.

— А я женитися збираюсь, наречена чекає! — поквапмо додав Мамада.

— Не будемо поспішати, Радже, — розсудливо сказав Амара. — Головне — він живий. А то поспішиш різати роги і відчикрижиш заразом вуха. Виявлять вони там Янга, то це йому так не минеться. У самісіньку ж їхню таємницю проник!

Від цих слів Натача знову захлипала.

— Ух, такі пригоди в Янга! Якби ми там разом були, тако-ого б натворили! — заблискав очима Абдула.

— Помовч, вояко, — скривилася Натача. — Сича в лісі злякався, а ще хоче…

Абдула шморгнув носом, йому стало трохи неприємно. Але прорізалася і впертість.

— Я пішов би зараз у табір і зажадав: «Давайте нам Янга!»

— На банановому листку, під соєвим соусом… — додав Амара насмішкувато.

— Радж-бабу, не роздумуй довго, відпусти нас додому… — став просити Даял. — Ми і плати всієї не будемо правити, а тільки як за півдня. Усе ж так добре закінчилося, і хлопець живий.

Нічого не сказав Радж, розсмикнув на грудях «блискавку», став скручувати поділ сорочки трубкою. Коли трубка дійшла до грудей, схрестив руки, схопився за сорочку — стягнув через голову.

— Роздягайся і ти… — кинув Амарі. — Хепі енда[19] немає, але на сьогодні досить.

«Так добре закінчилося… Добре закінчилося… Хлопець живий», — товклося у Раджевій голові. І не тільки Радж повторював ці слова на різні лади.

Нічого ще не закінчилося. Не починалося навіть. Коли пускав Янг ці листи-криптограми, то був ще живий. А що з ним тепер? Дві третини дня минуло, а нічогісінько не зробили, щоб витягти Янга.

— Розбирайте манаття… — махнув Радж на речі.

Розділ п'ятий

1

Нещасному і голодному — кожний рік високосний, кожна доба — рік.

Янг не пам'ятав, як перебрався з Крайового пляжу на поріг. Не пам'ятав, як забирав з собою рогожаний мішок, підстилав під бік. Але очумався на порозі, отямився від різкого й дзвінкого гуркоту — наче ото б'ють по пустій бочці з-під бензину. Сів, несамовито хитаючи головою, не тямлячи, де він і що з ним. Одне вухо боліло й не чуло, друге чуло добре. Може, вже ранок? А очі враз накололися на світло лампочки, а потім намацали і те місце, звідки долітав такий оглушливий, помножений луною звук: дон-дин, дон-ден-дин… Два чоловіки в чорних гідрокостюмах поралися на Крабовому пляжі біля смугастих бочок — точнісінько таких, як під буйками, майстрували щось схоже на пліт. Мабуть, усе, що треба було, підготували в таборі, бо пліт збирався з готових деталей. Чотири бочки були зварені торцями по дві, а зараз ці видовжені пари з'єднували на краях дошками, щоб вийшло щось схоже на раму. Недалеко від робітників лежала