Читати книгу - "Золотий дім"

Замзама, Гармата, не належав до сентиментальних людей. Одного разу, як стверджувала його легенда — був це чоловік, що надзвичайно ревно дбав про свою легендарність, — Дрібноногий викрав мафійного сутенера, званого Мишею Мусою, що чіплявся до деяких дівчат із їхнього товариства, наказав запаяти його в металевий контейнер у доках, а потім найняв судно, щоб відвезти його в найдальший закуток гавані й там відправити на морське дно. Через два дні мати Миші ридма ридала на телебаченні. Замзама сказав: «Дайте мені зараз же номер її мобільного», — хвилиною пізніше, поки вона ще давала інтерв’ю в прямому ефірі, подзвонив до неї. Ошелешена, вона прийняла дзвінок і у її вусі пролунав голос Замзами, що прорік: «Суко, твоя миша тепер стала рибою, а якщо ти зараз не перестанеш вити, то скоро сама перетворишся на кіму. Бубух!» Кіма — це м’ясний фарш. «Бубух» було улюбленою прощальною фразою Замзами, і кожен, хто чув її в телефоні, точно знав, хто говорить. Жінка як стій перестала плакати і більше в житті своєму слова не мовила жодному журналісту.

Він також терпіти не міг романтизації минулого в стилі пісеньки «Бомбей мері джаан», до чого був схильний Нерон.

— Того міста марень давно вже немає, — безцеремонно заявив він Неронові. — Ти сам забудував його вздовж і впоперек і поховав старе під новим. У Бомбеї твоїх мрій була сама любов, мир, світські настрої й жодних чвар, індуси з мусульманами бгай-бгай, усі люди брати, правда? Отака всяка дурня, ти ж крутишся у світі, мав би сам це розуміти. Люди — це люди, а їхні боги — це їхні боги, а такі речі не міняються, і їхні племена як ворогували, так і будуть ворогувати. Питання тільки в тому, що на поверхні і наскільки глибоко схована ненависть. У цьому місті, Мумбаї, ми виграли війну банд, але попереду серйозніша війна. У Мумбаї тепер тільки дві банди. Одна банда — бандитська, це мафія, значить, я. «З-Компанія» — це тільки ми. А хто ми такі, на дев’яносто п’ять процентів? Мусульмани. Люди Писання. Але є ще банди політичні, і вони індуські. Індуська політика контролює міську владу, а індуські політикани мають свої індуські банди. Раманн Філдінґ — знаєш такого? Він же Мандук, себто Жаба. Тямиш? То затям собі ось таке: Спочатку ми воювали за територію. Та війна вже скінчилася. Але тепер черга на священну війну. Бубух.

Султан Амір пізніше у своєму житті «прийшов до віри», але в нього вона мала більш містичний, суфістський характер. Замзама Аланкар до початку дев’яностих років став послідовником набагато більш полум’яної версії їхньої спільної релігії. Людиною, якій приписували цю глибоку зміну в Замзаминому світогляді й сфері зацікавлень, був проповідник-демагог на ім’я Рахман, засновник і секретар воєнізованої організації, що діяла в місті під назвою Академії Азхар і була покликана популяризувати думку індійського заводія з дев’ятнадцятого сторіччя, імама Азхара з Барейлі — міста, яке дало свою назву секті барелві, в якій проповідник Рахман був провідною постаттю. Академія здобула в місті розголос завдяки демонстраціям проти панівної партії, демонстраціям, які панівна партія називала «бунтами», але які демонстрували принаймні те, що Академія може вмент вивести на вулиці чималий натовп, а потім його розпустити. Нерон із жахом усвідомив, що Замзама почав повторювати, як папуга, всю демагогію, яку розводив Рахман, незрідка майже слово в слово. Деморалізація й занепад тих і тих. Злобна ворожість і виродження цих і цих. Необхідно з відкритим заборолом виступити проти тих і тих. Чисте й непорочне вчення цього й цього. Правильний погляд на те й те. Істинна слава й велич цього й цього. Наша відповідальність за визволення суспільства від того й того. Переваги геніального вчення цього й цього. Ми набагато більш стійкі, ніж ті й ті. Ми пропонуємо науковий підхід до життя на цьому й на тому світі. Цей світ — ніщо, лише ворота у велич потойбіччя. Це життя — ніщо, лише прочищення горла перед безсмертною піснею потойбіччя. Якщо від нас вимагається жертва, ми жертвуємо не більше, ніж прочищенням горла. Якщо від нас вимагається повстати, ми повстанемо з полум’ям справедливості в руці. Ми здіймемо праведну руку Бога, і вони відчують на своєму обличчі міцний удар.

— Якого біса, Замзамо, — звернувся до нього Нерон, коли вони зустрілися на борту «Кіплінга» — яхти в гавані, де Гармата волів проводити конфіденційні зустрічі. — Що на тебе найшло? Ти завжди справляв враження гуляки, а не богомола.

— Часи пустопорожніх балачок минули, — відповів дон із новою ноткою в голосі, яка видалася Неронові зловісною. — Теперішній час вимагає рішучого чину. І ще таке, дгобі: ніколи більше не блюзнірствуй у моїй присутності.

Це був перший випадок пониження Нерона зі статусу сагіба до дгобі. Йому це зовсім не сподобалося.

Вечірки в Дубаї вже не відбувалися. Тепер у будинку за сталевими дверима лунало багато молитов. Для чоловіка Неронового темпераменту це видавалося дивацтвом. Певно, настав час, подумав він, трохи відсторонитися від «З-Компанії». Повністю відділитися буде неможливо з огляду на контроль мафії над будівельними профспілками, а ще більше над позапрофспілковою «іммігрантською» робочою силою, що стікалася до міста з усієї країни без документів і врегульованого правового статусу. Але він, мабуть, достатньо довго працював із грошима. Достатньо довго мав справу з розпилюванням, перекиданням і хавалою. Тепер він був повноправним магнатом і мав позбутися цих сумнівних інвестицій.

Замзамі він сказав:

— Думаю, я вже старію й не потягну роботи з грошима. Може, я міг би підучити когось, хто б мене замінив.

Замзама цілу хвилину мовчав. «Кіплінг» на якорі зі спущеним повислим гротом м’яко гойдався на воді. Сонце вже зайшло, і навколо них сяяли вогні затоки Бек-Бей — прекрасна дуга, на яку Нерон ніколи не міг надивитися. Тоді бос мафії перервав мовчання.

— Тобі подобається класичний американський рок-гурт «Іґлз»? — запитав він. — Ґленн Фрай, Дон Генлі, й так далі, й так далі, й так далі? — і, не чекаючи на відповідь, продовжив: — Прошу до готелю «Каліфорнія»…

Після чого, на превелике збентеження Нерона, дон затягнув — голосно, фальшиво, наповнюючи Неронове серце жахом:

— Виселитись можеш будь-коли, та виїхати — ні.

Це був початок великої темряви, промовив Нерон у темряві свого кабінету в домі Ґолденів. Після тієї розмови я опинився в пеклі. Точніше, в пеклі я був і раніше, але тоді відчув, як вогонь обпікає мені підошви.

Але знаєш, що в тій пісні, про готель, найсмішніше? Це