Читати книгу - "Трудівники моря"

Бот і далі стояв на якорі в бухті, поблизу скелі «Людина», море там не чіпало його.

Пригадаймо: Жільят усе влаштував так, що барка була в нього напохваті. Він пішов у бухту й ретельно обміряв довжину її поперечних балок у багатьох місцях, особливо міделя. Потім він повернувся на Дюранду і зміряв найбільшу ширину підставки машини. Ця ширина — ясна річ, без коліс — була на два фути менша, ніж ширина бота по міделю. Отже, машина могла вільно вміститися в боті.

Але як її туди опустити?

Коли б через певний час якийсь відчайдух-рибалка заплив у цю місцину в таку пору, то його відвага була б винагороджена незвичайним видовищем між двома Дуврами.

Ось що він побачив би: чотири товсті балки, через рівні проміжки перекинуті з одної скелі на другу, були наче втиснуті туди з великою силою, що надавало споруді особливої міцності. З боку Малого Дувру їх кінці впиралися у виступи скелі й на них трималися; з боку Великого Дувру кінці брусів могутніми ударами молота були міцно-міцно вбиті в крутосхил якимсь велетом, що стояв на тій самій балці, яку заганяв. Балки були трохи довші, ніж відстань між скелями: ось чим пояснюється міцність їх опори і трохи похиле їх положення. З Великим Дувром вони з'єднувались під гострим кутом, а з Малим Дувром — під тупим. Всі вони лежали трохи похило, але схил був неоднаковий, і це була вада. Якби не вона, то можна було б подумати, що балки покладені як основа для настилу мосту.

До цих чотирьох балок були підвішені на шкентелях блоки з лопарями; дивним і занадто сміливим у їх розміщенні було те, що двошківні блоки знаходилися на одному кінці балок, а звичайні блоки — на другому. Це досить значне, а тому й небезпечне відхилення було, очевидно, обумовлене необхідністю, яку диктувало намічене Жільятом завдання. Талі були міцні, блоки — надійні. До талей були підв'язані мотузки, що здалеку скидалися на нитки; уламок корабельної катастрофи — Дюранда, — здавалося, підвішена на нитках під цією повітряною спорудою із балок та блоків.

Але насправді Дюранда ще на них не висіла. Якраз прямо під балками в палубі було пробито вісім отворів — чотири з правого і чотири з лівого боку машини, а під ними в підводній частині пароплава було пробито ще вісім отворів. Мотузки, які опускалися вертикально від чотирьох талей, проходили крізь палубу і, вийшовши з підводної частини судна через отвори правого борту, йшли під кілем і машиною, потім, знову повернувшись у пароплав через отвори лівого борту, далі тяглися вгору через палубу і намотувались на чотири блоки, прикріплені до балок, де їх перехоплювало щось на зразок сей-талей, збираючи в жмут і з'єднуючи з тросом, яким можна було б керувати однією рукою. Гачок і юферс, через отвір якого проходив і розмотувався трос, завершували споруду і в разі необхідності правили за гальмо. Таке комбіноване спорядження примушувало працювати всі чотири талі одночасно, це була справжня вуздечка для сил тяжіння, стерно, яке керувало рухом під рукою стерничого і дозволяло підтримувати рівновагу під час роботи. Вдале доповнення у вигляді сей-талей спростило і поліпшило підйомний механізм, надавши йому подібності до сучасних талей Вестона і стародавнього поліспастона Вітрувія[134]. Жільят сам додумався до нього, дарма що він не знав ні Вітрувія, якого на світі вже не було, ні Вестона, якого ще не було на світі.

Довжина мотузок мінялася в залежності від нахилу балки, який не в усіх їх був однаковий. Вона частково виправляла цей недолік. На мотузку не можна було покладатися, несмолений трос міг лопнути; ланцюги були б надійнішими, але вони не ковзали б по талях.

Вся ця споруда з багатьма вадами, створена руками однієї людини, все ж була захоплюючою.

Зрештою, скоротімо пояснення. Само собою зрозуміло, що ми опустимо чимало деталей, які могли б усе це з'ясувати людям обізнаним, але для читачів невтаємничених тільки б затемнили картину.

Верхня частина труби пароплава проходила якраз між обома середніми балками. Жільят, сам того не підозрюючи, мимоволі здійснив запозичення, відтворивши через три століття механізм невідомого йому теслі з Сальбрі — механізм примітивний і недосконалий, небезпечний для того, хто наважився б ним орудувати. Запам'ятаймо, що навіть найгрубіші прорахунки не заважають механізмові бодай сяк-так працювати. Хай спотикається, але все ж рухається. Обеліск на площі Святого Петра в Римі зведений усупереч усім законам статики. Карета царя Петра І, здавалося, збудована таким чином, що вона повинна була б перекидатися на кожному кроці, а тим часом вона їхала. А скільки неоковирного у машині Марлі! Все в ній трималося абияк. І все ж вона постачала воду Людовікові XIV. Як би там не було, Жільят довіряв своєму твориву. Він настільки був переконаний в успіхові справи, що одного разу, прийшовши на свій бот, прикрутив до обох його бортів по два залізних кільця на тому ж місці і на тій же відстані одне від одного, що й чотири кільця на Дюранді, до яких кріпилися чотири ланцюги труби пароплава. У Жільята, очевидно, був свій закінчений і цілком визначений план. Йому загрожували всілякі випадковості, і він хотів передбачити їх і вжити застережних заходів.

Він робив речі, які, на перший погляд, здавалися непотрібними — явна ознака того, що все ретельно обдумано заздалегідь.

Його попередні приготування, як ми вже казали, могли б завести в оману навіть такого спостерігача, який у корабельному ділі з'їв не один пуд солі. Якби, наприклад, на очах такого спостерігача Жільят, наражаючи життя на небезпеку, з нечуваними зусиллями заганяв вісім