Читати книгу - "Коріння Бразилії"

Жозе Лінш ду Регу Кавальканті (1901—1957) — бразильський письменник, один з класиків бразильської літератури. Найбільш відомий його напівавтобіографічний «Цикл цукрової тростини», за яким було знято кілька фільмів, що мали світовий успіх.

Мануель ді Олівейра Ліма (1867—1928) — бразильський письменник, критик, посол у низці країн, член-засновник Бразильської академії літератури, власник однієї з найбільших бібліотек у країні.

Oliveira Lima, Aspectos da História e da Cultura do Brasil (Lisboa, 1923), p. 78.

Alberto Torres, O Problema Nacional Brasileiro. Introdução a ùm Programa da Organização Nacional (Rio de Janeiro, 1914), p. 88.

Хосе Пабло Торквато Батльє-і-Ордоньєс (1856—1929) — уругвайський державний і політичний діяч, президент — реформатор країни у 1903—1907-му та 1911—1915 роках.

Томас Гоббс (1588—1679) — англійський філософ-матеріаліст, один із засновників теорії суспільного договору та теорії державного суверенітету. Відомий ідеями, які поширились у таких царинах, як етика, теологія, фізика, геометрія та історія.

Мануель Хосе де Росас-і-Лопес-де Осорніо (1792—1877) — аргентинський військовий і політичний діяч, генерал-капітан Буенос-Айреса, фактичний диктатор-каудільо аргентинської конфедерації до усунення та втечі у 1852 році.

Мануель Маріано Мельгарехо Валенсіа (1820—1871) — болівійський політичний діяч, президент країни у 1864—1871 роках. Період його правління вважається найтрагічнішою сторінкою історії країни.

Див. примітку в розділі 6.

Можливо, сучасне співвідношення між консерваторами і радикалами в Чилі — не більше, як просто тимчасове рішення у надзвичайній ситуації. Між іншим, варто зазначити, що реформи 1925 року мали два конкретних результати: знищення майже необмеженої влади поміщиків і адміністративної олігархії. — Прим. авт.

George McCutchen McBride, Chile: Land and Society (New York, 1936), p. 214-231 e passim.

Саме цим, безсумнівно, пояснюється перемога робочих мас на останніх виборах в Аргентині й Бразилії, хоча реакційні сили — представники старої влади — неодноразово розпалювали чвари в їхньому середовищі й користувалися з цього. Це були сили, що, своєю чергою, змогли заявити про себе без особливих перешкод, завдяки поштовху й умовам, що їх уможливили тоталітарні моделі влади в Європі. — Прим. авт.

Антоніу Франсішку ді Пауло ді Оланда Кавальканті (1797—1863) — бразильський військовий, землевласник і політик.

Lisandro Alvarado, «Los Delitos Políticos en la Historia de Venezuela», Revista Nacional de Cultura, 18 (Caracas, V. 1940), p. 4.

Дієґо Хосе Порталес Паласуелос (1793—1837) — чилійський політик, комерсант і міністр внутрішніх справ, одна з ключових постатей в організації політичного устрою країни.

Єремія Бентам (1748—1832) — англійський соціолог, юрист, один із теоретиків політичного лібералізму, засновник доктрини утилі­таризму.

Написані й уперше опубліковані в 1935 році, ці слова, здається, вже не відповідають сучасній