Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Айвенго (укр) 📚 - Українською

Читати книгу - "Айвенго (укр)"

2 927
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Айвенго (укр)" автора Вальтер Скотт. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 98 99 100 ... 115
Перейти на сторінку:
надто горда, щоб бути марнославною, вклонилася своєму рятівникові з люб'язною грацією. Вона була серйозною, але не сумною, і не можна було здогадатися, чим спричинений «її заклопотаний вигляд — відсутністю звісток про долю Айвенго чи кончиною її родича.

Седрик не відрізнявся особливою проникливістю, і смуток його вихованки здавався йому настільки глибоким і природним, що він визнав за потрібне пояснити його гостям, шепнувши їм на вухо: «Вона була нареченою шляхетного Ательстана». Навряд чи це повідомлення могло спонукати Уілфреда особливо сумувати з приводу кончини конінгсбуозького тана і співчувати тим, хто його оплакував. Обійшовши з гостями всі покої замку, де відбувалися похоронні урочистості, Седрик провів їх до невеликої кімнати, призначеної, за його словами, для почесних гостей, які були не так близько знайомі з покійним, а тому, можливо, не бажали проводити весь час з тими, для кого ця скорбота була надто близькою. Сказавши, що їм негайно буде доставлене все, що вони побажають, він уже зібрався піти, але Чорний Лицар утримав його за руку.

— Дозвольте нагадати, шляхетний тане, — сказав він, — що коли ми з вами востаннє розставались, ви обіцяли мені подарунок за зроблені послуги.

— Усе, що завгодно, шляхетний лицарю, — сказав Седрик, — але в таку хвилину…

— Я і про це подумав, — перервав його король, — але в мене обмаль часу. До того ж мені здається, що, коли ми опустимо в могилу шляхетного Ательстана, було б бажано поховати разом з його останками деякі забобони та несправедливі судження…

— Сер Лицар Висячого Замка, — сказав Седрик, почервонівши і у свою чергу перериваючи гостя, — я сподіваюсь, що подарунок, якого ви просите, стосується тільки вашої власної особи. У все, що стосується честі мого дому, сторонній людині не личить втручатися.

— Я і не бажаю втручатися, — сказав король м'яко, — в усякому разі, до тих пір, поки ви не визнаєте, що я маю на це певне право. Дотепер ви мене знали з ім'ям Чорного Лицаря Висячого Замка. Знайте ж, що я Річард Плантагенет.

— Річард Анжуйський! — вигукнув Седрик, відступивши назад у великому здивуванні.

— Ні, шляхетний Седрику, я Річард, король англійський. Заповітне моє бажання полягає в тім, щоб усі сини Англії жили між собою у мирі й злагоді… Що ж, поважний тане, ти і не думаєш схилити коліно перед твоїм государем?

— Перед норманською кров'ю воно ніколи не схилялось, — сказав Седрик.

— Тоді утримайся від присяги, — сказав король, — поки не переконаєшся, що я однаково протегую і норманам, і саксам. А тепер повернімося до мого прохання, — вів далі король, — і я висловлю його так само прямо й відверто, як ти відмовився визнати в мені законного короля. Отже, на підставі даного тобою слова і під загрозою обвинувачення у віроломстві і клятвопорушенні прошу, щоб ти простив доброго лицаря Уілфреда Айвенго і знову дарував йому свою батьківську любов. Погодься, що в цьому примиренні і я особисто зацікавлений, бо воно стосується щастя мого друга і має покласти край чварам серед моїх вірних підданих.

— Це Уілфред? — спитав Седрик, показуючи на сина.

— Батьку, батьку! — вигукнув Айвенго, кидаючись до його ніг. — Даруй мені твоє прощення!

— Дарую, сину мій, — сказав Седрик, піднімаючи його з підлоги. — Нащадок Херварда знає, як додержувати свого слова, навіть якщо воно дане норману. Але ти повинен носити одяг наших предків — щоб не було в моєму домі куцих плащів, строкатих шапок і пер! Якщо хочеш бути сином Седрика, то й поводься як нащадок саксонського роду. Ти, я бачу, хочеш щось сказати, — продовжував він суворо, — і я заздалегідь знаю, про що буде мова. Знай, що леді Ровена два роки ходитиме в жалобі за своїм нареченим. Усі наші саксонські предки відмовилися б від нас, якби ми здумали говорити про інший союз, ще не встигнувши опустити в могилу того, з ким вона повинна була з'єднатися. Сам.

Ательстан скинув би з себе гробові завіси і привид його став би перед нами, щоб заборонити таку тяжку образу його пам'яті.

Здавалось; ніби цими словами Седрик справді викликав примару. Тільки-но він устиг їх вимовити, як двері розчинились, і на порозі з'явився Ательстан — у довгому савані, блідий, худий, схожий на вихідця з того світу.

Його поява справила на всіх приголомшливе враження. Седрик позадкував до стіни, притулився до неї і, широко роззявивши рота, уп'явся у свого друга нерухомим поглядом. Айвенго хрестився, вимовляючи молитви по-саксонськи, латиною і на нормано-французькому наріччі. А Річард упереміж то читав молитву «Benedicite», то лаявся французькою: «Mort de ma vie!»[87].

— Ім'ям Божим заклинаю тебе, — сказав Седрик, звертаючись до того, кого він сприймав за привид свого померлого друга, — якщо ти смертний — говори! Якщо ж ти безтілесний дух — повідай, навіщо з'явився до нас і що я можу зробити для заспокоєння твоєї душі? Живий чи мертвий, шляхетний Ательстане, відкрийся Седрикові!

— Зачекай, — відповідав привид спокійно, — дай спершу перевести дух і трохи відпочити. Ти запитуєш, чи живий я? От уже дійсно ледве живий — як людина, що три дні сиділа на хлібі й воді. Так, батьку Седрику, на хлібі й воді! Клянуся небесами і всіма святими, іншої їжі в мене не було цілих три доби, і тільки з волі Божої я тут і можу розповісти про це.

— Як же так, шляхетний Ательстане, — сказав Чорний Лицар, — я сам бачив, як ви впали від руки шаленого тамплієра в Торкільстоні. Я думав, та й Вамба нам говорив, що вам розрубали череп до самих зубів.

— Ви помилилися, сер лицар, а Вамба просто збрехав, — відповів Ательстан. — Зуби в мене всі цілі, і я доведу це сьогодні за вечерею. Утім, за це не слід

1 ... 98 99 100 ... 115
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Айвенго (укр)», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Айвенго (укр)"