Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Етюди про звичаї 📚 - Українською

Читати книгу - "Етюди про звичаї"

249
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Етюди про звичаї" автора Оноре де Бальзак. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 98 99 100 ... 159
Перейти на сторінку:
— не цілий світ в єдиній думці? Гляньте на батька Горіо: для нього дві його дочки — всесвіт, провідна нитка в світі буття. Ну, а для мене, що добре пізнав життя в усіх його глибинах, є тільки одне справжнє почуття — дружба двох чоловіків. П'єр і Джаф'єр — ось моя пристрасть. Я знаю напам'ять «Врятовану Венецію». Чи багато ви бачили таких бравих молодців, котрі, коли товариш скаже: «Ходімо закопаємо труп», — пішли б мовчки, ні про що не питаючи і не докучаючи мораллю? А я так робив. Не всім я про це казатиму. Та ви — людина вищого гатунку, вам можна сказати все, ви все зрозумієте. Ви не довго борсатиметесь у багні серед пуголовків. Ну, тепер, здається, ми домовилися? Ви одружуєтесь. Шпаги наголо — і вперед! Моя — сталева і ніколи не зігнеться, хе-хе!

Вотрен одразу ж вийшов, бо не хотів почути негативну відповідь студента, та й треба було дати йому змогу трохи оговтатися. Він, мабуть, знав, що весь цей слабкий опір, усі ці суперечки — тільки хизування перед собою, щоб виправдати свої гідні осуду вчинки.

«Хай робить, що хоче, я однаково не одружуся з мадмуазель Тайфер», — подумав Ежен.

— Відчувши неприємний внутрішній дрож на саму думку про свою угоду з чоловіком, який жахав його, хоч і підносився в його очах завдяки цинізмові своїх думок і сміливості, з якою він прозирав у суть людського суспільства, Растіньяк одягся, послав по карету і поїхав до пані де Ресто. Останнім часом ця жінка подвоїла свою увагу до юнака, що з кожним кроком усе далі просувався у світському товаристві і згодом міг набути там небезпечної для неї ваги. Він розплатився з панами де Траєм і д'Ажуда, сів грати у віст і відіграв усе, що раніше програв. Марновірний, як більшість людей, що, самотужки пробиваючи собі шлях, стали фаталістами, — він побачив у цій удачі небесну винагороду за стійкий намір не збочувати з праведного шляху.

Другого ранку Ежен поспішив спитати Вотрена, чи при ньому ще його вексель. І коли той відповів ствердно, віддав йому три тисячі франків, не приховуючи свого цілком природного задоволення.

— Все гаразд, — сказав йому Вотрен.

— Але я не ваш спільник, — відповів Растіньяк.

— Знаю, знаю, — перебив його Вотрен. — Ви й досі поводитесь по-дитячому й зупиняєтесь на порозі через усякі дрібниці.


За кілька днів Пуаре і мадмуазель Мішоно сиділи на осяяній сонцем лаві у відлюдній алеї Ботанічного саду й розмовляли з якимсь добродієм, що недарма видався Б'яншонові підозрілим.

— Мадмуазель, — сказав пан Гондюро, — не розумію причини ваших вагань. Його вельможність пан міністр королівської поліції…

— Ах! Його вельможність пан міністр королівської паліції… — повторив Пуаре.

— Так, його вельможність зацікавилися цією справою, — підтвердив Гондюро.

— Та хто повірить, що Пуаре, відставний чиновник, щоправда, нездатний мислити, але наділений міщанськими чеснотами, уважно слухав удаваного рантьє з вулиці Бюффона навіть після того, як той послався на поліцію і, таким чином, показав під маскою порядної людини обличчя агента з Єрусалимської вулиці. А проте це було цілком природно. Читачеві легше буде зрозуміти, до якої особливої породи у великій сім'ї дурнів належав Пуаре, якщо нагадати відоме, але ще не опубліковане спостереження дослідників: чиновницьке плем'я, загнане в державному бюджеті між першим градусом широти, де заробітна плата становить тисячу двісті франків (своєрідна адміністративна Гренландія), і третім градусом, де починаються місцинки тепліші, від трьох до шести тисяч франків (зона помірного клімату), і де приживаються, навіть квітнуть винагороди, незважаючи на тяжкі умови їх вирощування. Одна з найхарактерніших рис цих службових людців, що найкраще малює їхню убогість, — це якась мимовільна, машинальна, інстинктивна пошана до далай-лами кожного міністерства, відомого чиновникові з нерозбірливого підпису, а також під назвою «його вельможність пан міністр». Ці чотири слова, рівнозначні імені II Bondo Cani з «Багдадського халіфа», в очах цієї приниженої юрби символізують священну, незаперечну владу. Як папа в очах католиків, так і пан міністр в очах чиновника — непогрішний. Сяйво його особи кладе відбиток на його вчинки, його слова, навіть на сказане від його імені. Своїм гаптованим золотом мундиром він прикриває і узаконює все, що роблять за його наказом. Титул «його вельможність», який свідчить про чистоту його намірів і святість волі, править за провідника для найнеприйнятніших ідей. Те, чого ніколи не зробили б ці людці заради власних інтересів, вони квапляться виконати, тільки-но почують слова: «Його вельможність». У канцеляріях — така сама сліпа покора, як і в армії; ця система приглушує свідомість, спустошує людину і поступово перетворює її на якусь гайку чи гвинтик у машині державного управління. Гондюро, що, мабуть, добре розумівся на людях, відразу розпізнав у Пуаре одного з цих бюрократичних дурнів і випустив свого Deus ex machina[12] — оту чудодійну «його вельможність» — саме в ту хвилину, коли треба було приголомшити Пуаре, що, на думку агента, був коханцем Мішоно, як сама Мішоно була коханкою Пуаре.

— Ну, коли вже його вельможність, та ще й власною персоною… його вельможність пан мі… О, це зовсім інша річ! — сказав Пуаре.

— Чуєте, що каже цей добродій, якому ви, здається, довіряєте, — мовив удаваний рантьє, звертаючись до мадмуазель Мішоно. — Ну, так ось, його вельможність тепер цілком певні: так званий Вотрен, який живе в «Домі Воке», — каторжник, що втік з Тулонської каторги, де він був відомий під прізвиськом Дурисмерть.

— А! Дурисмерть! — повторив Пуаре. — Виходить, він таки щасливець, якщо заслужив таке прізвисько.

— Авжеж, — погодився агент. — Це прізвисько він дістав за те, що йому завжди щастило рятуватися від смерті у вельми ризикованих справах. Як бачите, це особа небезпечна. Вотрен має деякі риси, що роблять його людиною незвичайною. Саме засудження цього злочинця на каторгу стало справжньою подією і забезпечило йому безмежну повагу серед його товаришів…

— Виходить, він чоловік поважний? — спитав Пуаре.

— До деякої міри. Він добровільно взяв на себе чужий

1 ... 98 99 100 ... 159
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Етюди про звичаї», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Етюди про звичаї"