Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Людина, що знайшла своє обличчя, Олександр Романович Бєляєв 📚 - Українською

Читати книгу - "Людина, що знайшла своє обличчя, Олександр Романович Бєляєв"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Людина, що знайшла своє обличчя" автора Олександр Романович Бєляєв. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 98 99 100 ... 159
Перейти на сторінку:
звик до обережності, потайності навіть у своїх думках.

За наказом Сатьї слуга вивів хлопчика з глечиком на голові. Сніданок закінчився в цілковитій мовчанці.

В цей день після сніданку повинні були виїжджати кілька юнаків і дівчат, які закінчили школу.

Аріель відчував приховану симпатію до темношкірого юнака з великими очима і стрункої дівчини, які від’їздили, і мав підстави думати, що й вони так само дружньо ставляться до нього. Кілька років спільного перебування в Дандараті міцно єднали їх. Але свої почуття вони приховували під маскою холодності і байдужості. Лише в ті дуже рідкі хвилини, коли очі наглядачів і вихователів не стежили за ними, потаємні друзі обмінювались красномовним поглядом, іноді рукостисканням — і тільки. Всі троє берегли свою таємну дружбу— єдиний скарб, що зігрівав їх юні серця, немов маленька квітка, яка чудом збереглася в мертвій пустелі.

О, коли б вихователі проникли в їх таємницю! З якою люттю вони розтоптали б цю квітку! Під гіпнозом вони б змусили признатися в усьому і навіюванням убили б це тепле почуття, замінивши його холодною байдужістю.

Прощання відбулось у дворі біля залізних воріт. Не дивлячись одне на одного, від’їжджаючі сказали крижаним тоном:

— Прощай, Аріель!

— Прощай, прощай! — І розійшлись, навіть не потиснувши рук.

Похнюпивши голову, Аріель попрямував до школи, намагаючись не думати про друзів, гамуючи почуття смутку, — для таємних думок і почуттів буде час пізньої ночі. Про ці думи і почуття він не скаже нікому навіть під гіпнозом! І в цьому була найостанніша глибока таємниця Аріеля, про яку не догадувались навіть хитрий Чарака і начальник школи Бхарава.

Потім відбулися уроки з історії релігії, окультизму, теософії. Обід з «бананами», уроки з англійської мови, хіндустані, бенгалі, маратхі, санскриту… Убога вечеря.

— Ви дуже ситі! — переконує Сатья.

Після вечері — «сеанс». Аріель уже пройшов це жахливе коло дандаратського пекла, але повинен бути присутнім під час «практичних занять» з новачками.

Вузький темний коридор, освітлений лише блідим, мерехтливим вогником світильника з чадним ґнотом із бракованої бавовни, веде у велику кімнату без вікон і з таким же тьмяним вогником. У кімнаті — грубий стіл і кілька циновок на підлозі.

Аріель з групою старших вихованців непорушно, мовчки стоїть у кутку на кам’яній підлозі.

Слуга вводить чотирнадцятирічного хлопчика.

— Пий! — каже наставник, простягаючи кухоль.

Хлопчик покірно ковтає смердючу, гіркувату рідину, намагаючись не кривитися. Слуга швидко знімає з хлопчика сорочку і натирає його тіло летучими мазями. Хлопчика охоплює тривога, смертельна туга. Потім настає збудження. Він часто і важко дихає, зіниці його розширені, руки й ноги сіпаються, мов у картонного паяца.

Учитель піднімає з підлоги лампу з мерехтливим вогником і питає:

— Що бачиш?

— Я бачу сліпуче сонце, — відповідає хлопчик, мружачи очі.

Усі почуття його загострені. Тихий шепіт здається йому громом, він чує, як мухоловки бігають по стінах, як дихає кожна людина в кімнаті, як б’ється серце в кожного з присутніх, як десь на горищі ворушаться кажани… Він бачить, чує, помічає, відчуває те, чого не помічає жодна нормальна людина.

В одних такий стан закінчується маренням, в інших — страшним нервовим припадком. Деяких Аріель більше вже не бачив після таких шалених припадків: вони або померли, або збожеволіли.

У самого Аріеля був міцний організм. Юнак пройшов через усі випробування, зберігай своє здоров’я.

Коли засвітилися перші зорі, двері кімнати відчинились. Увійшов Чарака, ведучи за руку смаглявого хлопчика з переляканим обличчям.

— Сідай! — наказав він хлопчикові.

Хлопчик сів на підлозі, як автомат. Аріель підійшов до Чараки і вклонився.

— Це новий, його звуть Шарад. Ти поведеш його сьогодні. Ти задоволений собою?

— Так, отче, — відповів Аріель.

— Тобі нема в чому покаятися? — недовірливо спитав Чарака. — Досконалості може досягти лише той, хто ніколи не буває задоволений собою. — Пильно глянувши в очі Аріеля, Чарака спитав: — Про минуле не думав?

— Ні, — твердо відповів Аріель.

У цій школі вихованцям заборонялося думати про життя до вступу в школу, згадувати раннє дитинство, батьків і ставити запитання, що стосуються їх минулого та майбутнього. Ніхто з вихованців не знав, що їх чекає, до чого їх готують, майже ніхто не пам’ятав і свого минулого. Тим, у кого були ще надто свіжі спогади і міцна пам’ять, гіпноз допомагав забути минуле.

Чарака ще раз пильно глянув в очі Аріеля і вийшов.

Шарад сидів у тій самій непорушній позі, як маленький бронзовий істукан.

Аріель прислухався: кроки Чараки віддалялись, і посміхнувся вперше за весь день.

Перед вихованцями Дандарата було лише два шляхи: для більшості — повне, абсолютне обезволювання і, в кращому разі, цілковите розладнання нервової системи. Для мізерної меншості — найсильніших фізично й інтелектуально—шлях витонченого лицемірства, найдосконалішого хитрування, артистичної симуляції. Аріель належав до другої групи, йому вдавалося протистояти навіть гіпнозу, симулюючи сомнамбулічний стан. Але таких, як він, було небагато. Найменша помилка — і обман викривали. Наставники були господарями душі і тіла своїх вихованців.

Аріель швидко й тихо підійшов до Шарада і прошепотів:

— Тебе лякатимуть, але не бійся нічого, що б ти не побачив. Усе це навмисне…

Хлопчик з подивом і недовірою поглянув на Аріеля. В школі з ним ще ніхто так по-дружньому не говорив.

— І головне: не плач, не кричи, якщо не хочеш, щоб тебе били!

Шарад перестав плакати. За вікном безшумно метушилися кажани, іноді влітаючи у вікно. На стінах кімнати маленькі хатні ящірки ловили комах. Хлопчик задивився на них і заспокоївся.

Аріель запалив олійний світильник. Червоний язичок полум’я тьмяно освітив

1 ... 98 99 100 ... 159
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Людина, що знайшла своє обличчя, Олександр Романович Бєляєв», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Людина, що знайшла своє обличчя, Олександр Романович Бєляєв» жанру - 💙 Фантастика:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Людина, що знайшла своє обличчя, Олександр Романович Бєляєв"