Читати книгу - "Індоарійські таємниці України, Степан Іванович Наливайко"

мовить про марутів, що вони живуть у горах, звідки й здійснюють наскоки на світ. Ще мовиться, що вони прилітають з моря або з чужини. Деякі дослідники зближують їх із касситським богом Маруттою, а також із латинським Марсом. Німецький дослідник П.Тіме виводить назву марути з індоєвропейського mar+ut або mar+vat із значенням «із моря віючі» (РВ, 297). Таке тлумачення дивовижним чином перегукується зі «Словом о полку Ігоревім», де сказано, що «…вътри, Стрибожи внуци, въють съ моря стрълами на храбрыя плъкы Игоревы». Тобто виходить, що і в давньоукраїнській пам’ятці йдеться про марутів, божеств вітру й бурі. А оскільки во<275>ни — Стрибожі внуки, тобто Стрибожі нащадки, то з цього випливає, що Стрибог тотожний Рудрі, що Стрибог — одне з імен Рода, бо Род відповідає ведійському Рудрі. Таким чином, на українських теренах маємо такі відповідники Шіви-Рудри: Род, Влес/Велес, Стрибог, Бутанат, Махадава (з напису, знайденому в Білгород-Дністровському, давній Тірі).

Індолог Наталя Гусєва співвідносить ведійського Рудру зі слов’янським Родом, оскільки образи обох богів зберегли чимало спільних рис, які промовляють за їхню ідентичність в епоху, яка передувала відходові індоаріїв до Індії зі своєї прабатьківщини (Гусева, 87). Борис Рибаков, дослідивши «Поученія», складені в ХІ — ХІІ ст. для боротьби з язичництвом, дійшов висновку, що «… язичники вважали Рода божеством неба, що володів дощами, і творцем світу, котрий вдихає життя у все живе».

Характеристики Рода повністю співпадають з характеристиками Рудри у ведах. Значення імені Рудра, що його дають санскритські словники — «могутній», «грізний», «ревучий» і водночас «милостивий», «гідний славлення». Імена Рудри й Рода також пояснюються як «Рудий» (санскр. rudh — «бути рудим/червоним»). Із ним співвідносні слов. рудий, руда, яке має і значення «кров». Співставні тут, очевидно, й укр. рід (рос. род), які охоплюють семантичне коло давньої лексики й велику кількість найрізноманітніших понять, пов’язаних з уявленнями й про кровноспоріднені відносини.

Веди містять іще одну версію про походження імені Рудра. Праджапаті був господарем дому, а його господинею була Уша — Вранішня Зоря. Через рік у них народився хлопчик, і він весь час плакав. Батько сказав йому: «Чого ти плачеш увесь час?» А той відповів: «Плачу, бо мені досі не дали імені». Тоді Праджапаті мовив: «Ти — Рудра!» Його назвали Рудра, «Плаксій», бо він він усе плакав. Санскритська дієслівна основа rud споріднена з укр. ридати — «плакати». Варто зазначити, що ім’я Рудра тлумачиться і як «Ревун», а укр. ревти теж має значення «плакати».

Значення «сяючий», «блискучий», що їх теж дають словники на означення Рудри, підтверджують, що Род і Рудра вважались і богами грози, вогню, блискавки. Рудрі приписується і функція запліднювача, в «Ріґведі» про нього мовиться:

«О Рудро, ми хочемо знову відродитися в дітях… Мене надихнув бик, супроводжуваний марутами, (своєю) сильною життєвою снагою… Змилуйся ж наді мною, о бику! Я підношу високу молитву до високого, рудого, світлого <276> бика… Ми оспівуємо буйне ім’я Рудри» (РВ, ІІ 33; І 6–8).

Рудра у ведах — дворукий рудошкірий і вродливий воїн, довершеної статури, в золотих прикрасах, з луком і стрілами або палицею. Відоме лише одне достовірне зображення Рудри в індійській скульптурі — в одному з храмів Еллори (VIII ст.), де він постає в подобі десятирукого бога, котрий у гніві стрясає всесвіт (Гусева, 88–90).

Рудру благають не вбивати ні старого ні малого, ні батька ні матері, не завдавати шкоди тілу, сімені, життю, коровам і коням. Смерть Рудра посилає і безпосередньо, і через отруту, і через лихоманку. Живе він на півночі, з якою, за уявленнями індійців, пов’язується все погане. Рудра юний, швидкий, дужий, неподоланний. Він посміхається, як Сонце, він — великий асура небес, бик — батько світу. Живіт у нього чорний, а спина червона, у нього — синя шия, сам він — мідянистої забарви, живе в горах, носить тигрячу шкуру. Він — витязь у тигровій шкірі. Оточений зооморфними символами статевої снаги. З ним пов’язують поняття життєвої сили. Рудра відноситься до комплексу «смерть — родючість — життя». Його називають Тр’ямбака — «Триматерний», що має трьох матерів — три космічних царства. Символ творчого начала Рудри — лінґа, фаллос, що сходить до давнього культу родючості. Стилізоване зображення лінґи — неодмінний атрибут місць, пов’язаних із Шівою-Рудрою. Рудра вважається сином Брахми — він вийшов з його голови. Відноситься до атмосферних богів, тобто до богів, які замешкують між землею і небом (Аґні, Сома, Брихаспаті належать до земних, Мітра, Вішну, Варуна, Сур’я — до небесних) Рудра — владика цілющих рослин (МНМ, ІІ388–389).

«Шатапатха-брахмана» (І 7.3.8) мовить про неабияке поширення культу Рудри, його під різними іменами шанували в різних краях. Ведійські тексти зберегли згадки про те, що під іменем Шарва йому поклонялися в країні Прач’я (на території давньої Маґадги, нині — штат Біхар), під іменем Бгава — в країні Бахліка (стародавня Бактрія). Прикметно, що Бахліка (Балхіка) в епосі — країна, де нехтуються брахманські й релігійні приписи, де люди навіть у священні дні порушують праведність і віддаються розвагам. Ця країна часто асоціюється з місцевістю Шібі, де, за античними авторами, був поширений культ Діоніса (ИД, 512–513).

Індійський епос містить легенди про те, що Рудра силоміць захопив високе становище серед богів. Його часто називають Махадева — «Великий бог». Напис з іменем Маха<277>дава, який датується ІІ — ІІІ ст., знайдено в давньому місті Тіра в гирлі Дністра (нині Білгород- Дністровський).

Рудра висувається на перший план, відтіснивши головні ведійські божества. У трімурті-трійці-тріаді богів Рудра зайняв місце бога-руйнівника — певно, ця його функція вважалася центральною. Проте для шіваїтів важлива і творча функція Шіви-Рудри. Він бог шмашанів — місць спалювання трупів, але й бог відлюдників і йоґів, він сам — бог-аскет.

День Рудри-Шіви — понеділок. Всі щирі шіваїти цього дня відвідують храми, щоб ушанувати священну лінґу — символ творчої енергії бога. Він — бог-запліднювач, і тисячі прочанок навіть сьогодні йдуть в уславлені храми Шіви-Рудри, щоб притиснутися животом до цього символу бога, благаючи послати їм нащадків. На видрукуваних паперових іконах Шіва-Рудра сидить, підібгавши ноги й поклавши руку на розведені коліна. Він сидить на розстеленій оленячій шкурі, шкурою окриті його стегна.