Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Їхня кохана лялька, Алекса Адлер 📚 - Українською

Читати книгу - "Їхня кохана лялька, Алекса Адлер"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Їхня кохана лялька" автора Алекса Адлер. Жанр книги: 💛 Любовні романи / 💛 Любовна фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 98 99 100 ... 140
Перейти на сторінку:
27.2

І я дійсно заснула. Й проспала до самого ранку без жодних сновидінь. Щоб прокинутися від неспішної ласки чоловічих рук, відвертих доторків, від ніжного поцілунку на моїх губах.

Розплющивши очі, потонула в розплавленому сріблі, загубилася в чорних ущелинах зміїних зіниць... щоб тієї ж миті видихнути в чоловічі губи, коли в мене проникла тверда плоть.

Реальність розчинилася в солодкому дурмані, прошитому моїм задоволенням і тихими стогонами.

Немає більше жодного сумніву, що я стаю незворотно залежною від таких от пробуджень. Як я потім житиму без цього? Без їхніх обіймів, їхньої близькості, їхньої пристрасті?

Не знаю. Боюся навіть уявити. Тож... краще буду жити одним днем. І насолоджуватимусь. Не тільки сексом і невимовним задоволенням, а й можливістю потім просто лежати, переплівшись з великим сильним тілом, купатися в його п’янкому ароматі, відчувати на собі ніжні руки...

Хіба існують моменти прекрасніші?

Перш ніж мене ментально закинуло до на-агарів на корабель, я ні з ким і ніколи не мала справді близьких або тривалих романтичних стосунків. Ні з ким не спала, ось так от, щоб усю ніч, і щоб прокинутися потім поряд. Весь мій досвід обмежувався зовсім невеликою кількістю побачень, кількома поцілунками, і одним не особливо вдалим, або точніше, зовсім невдалим позбавленням цноти. Це сталося з хлопцем, якого я довгі роки вважала другом, а потім... так сталося, що ми почали зустрічатися. Я йому начебто довіряла. Але хімії між нами так і не сталося. Як і насолоди.

Власне… після цього своєрідного та не особливо приємного досвіду наші відносини й закінчились. Не дуже добре. Через те, що я затрималася і вчасно не повернулася додому, моя мама заявилася додому до нього. І влаштувала страшенно негарний скандал, розпинаючись про те, що її невинну і таку хорошу, правильну дівчинку розбещують усілякі поганці. Це була мамина звичайна пісня, але тоді це лягло на сприятливий ґрунт. Адже ми із Сірим справді не написанням реферату займалися. І з мого вигляду це було видно. Загалом прямого зіткнення з моєю мамою не витримали не тільки наші з моїм першим хлопцем стосунки, а й наша з ним багаторічна дружба.

Цікаво, але саме цей випадок і став для мене тим справжнім пенделем, який змусив дуже чітко побачити, як складеться моє життя, якщо я негайно не вирвусь з-під контролю мами. Отже, за це Сергію дякую. Хай секс з ним і не приніс мені нічого крім болю та почуття незручності, зате потім я знайшла в собі сили змінити себе та своє життя.

А тепер моє життя взагалі перетворилося на науково-фантастичний роман з еротичним ухилом. Повертатися назад буде боляче. Навіть не тілу. Серцю. Як я існуватиму без цих двох неймовірно привабливих, сексуальних, владних хвостатих?

− Тебе щось турбує? − Са-Ард все ще лежить поряд, змінивши своїй звичці відсторонюватися від мене відразу після ранкового сексу. Його велика долоня лежить на моїх грудях, кінчики пальців ліниво погладжують чутливу ареолу. А уважний погляд зосереджений на моєму обличчі.

− Не те щоб. Просто думки всілякі в голову лізуть, − смикаю плечима. − Всі ці видіння, сни, мої, чужі ... Часом я практично впевнена, що божеволію. Іноді я навіть замислююся над питанням, а якщо все це взагалі лише плід моєї фантазії. Ви, цей корабель, наша подорож… Чарпатчхе, зрештою. Вона ж капець яка дивна. Що коли я просто лежу десь, а це все мені сниться?

Замість того щоб просто запевнити, що я дурниці мелю, Са-ард задумливо звужує очі.

− І часто тобі раніш-ш-ше такі деталізовані с-с-сни снилися?

Чому він питає?

− Настільки деталізовані ніколи. Але взагалі я в дитинстві нерідко бачила дуже барвисті та реалістичні сновидіння. Часом настільки правдоподібні, що вранці не могла зрозуміти, де я.

− А с-с-себе зі сторони бачила? Перш ніж потрапила в нашу ляльку.

Моргнувши, я відкриваю рота, щоб сказати «ні», та так і завмираю. У пам'яті раптово, немов вивуджений з найдальших глибин свідомості, спалахує давній дитячий спогад. Такий розмитий, що я навіть не одразу можу його схопити й «розгледіти». Здається, мені тоді було років сім, чи вісім. І я начебто лягла спати. Але раптом відчула себе так, ніби злітаю. Прямо під стелю. Страшно мені не було. Навпаки я весело розсміялася, перевернулася в повітрі. І тут побачила унизу себе. Сплячу, на ліжку. Отут мені й стало страшно. Я подумала, що мене зараз віднесе кудись геть, і я ніколи не зможу повернутися.

Заверещавши, я каменем звалилася вниз. У саму себе. Підірвалася з ліжка, ридаючи та кричачи. До кімнати увірвалася мама. Я спробувала їй все розповісти, але у відповідь почула, що це все вигадки й просто сон. Вранці я й сама в це повірила. Мабуть, мозок так захищався. Здається, зі мною це ще кілька разів траплялося. Але щоразу я переконувала себе, що це мені наснилося. І забувала.

Власне, я й досі не впевнена, що все це було насправді, а не у снах. Або що це не виникло зараз у моїй голові у відповідь на його запитання.

− Щось таке невиразно пригадую, − бурмочу розгублено. – Але в дитинстві. А потім… я, мабуть, просто піддалася маминим переконанням і перестала думати про такі дурниці. Але, якщо чесно, я не впевнена, що ці спогади є реальними.

− Якщо захочеш-ш-ш, ми можемо перевірити потім, чи реальні, чи ні. Мене цікавить ще дещо. Деякі моменти, які мені довелося побачити у твоїй пам'яті й твоя досить гостра реакція на витівку Чарпатчхе наштовхнула мене на думку, що зі своєю матір'ю ти сильно не ладнаєш-ш-ш, − спокійно зауважує Са-ард.

− Моя гостра реакція була зумовлена ​​тим, що я точно знала – моя мама тут ну ніяк не може опинитися, − заперечую.

− Припустимо. Але я бачив у твоїй пам'яті уривки вашої з нею с-с-сварки. І твої думки щодо цього.

− Усі іноді сваряться зі своїми батьками, − хитаю головою.

Змій старший виразно хмикає.

От наполегливий. Навіщо це йому? Але... я теж у них питала про сім'ю. І про своїх матерів вони мені розповіли.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 98 99 100 ... 140
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Їхня кохана лялька, Алекса Адлер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Їхня кохана лялька, Алекса Адлер"