У повісті «Древляни» зображено події громадянської війни на Україні. Автор змальовує суворе, сповнене нелегких випробувань життя поліщуків-лісорубів, їхні звичаї, побут. Твір перейнятий думкою про високе покликання людини, про її відповідальність перед прийдешнім. До книжки вміщено також повісті «Мовчун» і «Старий дзвоник», у яких розповідається...

1944 рік. Степове село, звідки тільки-но вибили німців. Та це й не село — купка землянок. І попелища на місці хат. Але від смерті, від журби й сліз люди поступово повертаються до життя: треба піднімати з руїн село, вирощувати хліб, допомагати фронтові. Жінки з лопатами виходять копати степ. Пастушок Вовка йде на полігон, де стоїть військова...

Що, як свої тексти письменники створюють не самі, а лише «приймають», як антени, вказівки своїх «донорів» із таємничої Країни задзеркалля? Та й хто такі ці донори? Захоплива містично-фантастична історія про те, звідки і якою ціною приходить натхнення!...

Веселий, лукавий витівник Федько, герой оповідання «Ойойкове гніздо», підмовив свого довірливого друга Мишка закопати на городі батькову люльку: виросте, мовляв, величезна люлька, а на ній — дрібні люльченята. Обдурив він і другого приятеля, Льоню: пообіцяв показати гніздо жар-птиці, а завів хлопця у колючу дерезу. Всі ці Федькові витівки йдуть не...

«Щорічний Конкурс вибору чотирьох найбридкіших хворих світу відбувався уже втринадцяте. У його бренді поєднувалися символіка Червоного Хреста і піратського прапора – на фоні білого полотнища із червоним хрестом рельєфно виділялися чорним перехрещені людські кістки і череп. Цього року Конкурс проходив в Україні. Ідея його створення належала...

«Минуло кілька днів, перш ніж я збагнула, що у спільному з сусідами коридорі відбулися якісь зміни. Упродовж кількох днів коридор залишався незвично чистим, з квартири навпроти не долинали запахи алкогольних, тваринних і людських випарів, не чулося собачого гавкоту, ввімкненого на повну потужність телевізора, навіть звуків традиційної ранкової...

«Я не пам’ятаю, якого кольору були її очі. Можливо, не звернула на це уваги, або ж тутешні клерки зумисне ховають очі. Так їм легше виконувати свої обов’язки, до яких зокрема входить і необхідність змусити прохача нахилитися і під час розмови стояти у незручній і навіть принизливій позі…»...

«Маркіяна і Яніна жили в сусідніх квартирах і дружили змалку. Саме у них виникла ідея, яка спонукала приєднатися до них згодом ще Анну, Ляну і Маркіяна. Збиралися переважно у Маркіяни, батьки якої не заперечували і навіть робили вигляд, ніби не помічали, якщо з домашнього бару раптом зникала пляшка саморобного кавового лікеру…»...