Читати книгу - "Кордон у вогні"

Кордон у вогні (Вовчий легіон – 1)

Адам Пшехшта

Переклад з польської -- полігНОТ

------------------------------------------------------

https://www.facebook.com/pg/PoligNOT

Заходьте на мою сторінку на Facebook і підписуйтеся, щоб довідуватися, коли буде продовження.

Міністерство Військових Справ

Цілком таємно

Генеральний штаб

Відділ II

Згідно з даними поліції підозрювані в комуністичних або націоналістичних симпатіях мешканці села це:

-- Ліцкєвич Нікіфор

-- Шпарло Трофим

-- Кухтей Степан

Нам не вдалося помістити постійного інформатора на території села. Агента Якуценю Базилія, який співпрацював з поліцією, було вбито 3 березня поточного року. Єдиним (хоча доволі неохочим) джерелом вірогідної інформації може бути Гінтоф Александер, кавалер ордена Virtuti Militari з часів польсько-совіцької війни.

Копії до:

Самостійний відділ інформації О.К. VI Львів

Офіцерам контррозвідки відділів I/III в Рівному

Хенрик Родан, капітан Ген. Ш.

Під вагою кремезного тіла драбина зловіщо затріщала і за якусь мить сержант Томчак виконав два, старанно запланованих кроки, намагаючись ступати тільки по цілих дошках, що не скрипіли, та приліг на матраці біля вікна. Наближався полудень.

Не дивлячись на те, що вони знаходилися на горищі, теоретично захищені від сонячного жару, їх мучила немилосердна спека. Вони були виснажені з голоду, зневоднені, смерділи застарілим потом. Вже тиждень вони не міняли лахміття, в якому намагалися виглядати, як українські селяни. Запланована на три дні засідка затягувалася. Від позавчора вони економили харчі й воду.

-- Ще кілька годин і ми навіть не зможемо натиснути на гачок, -- показав мовою глухонімих сержант.

-- Заткнися, лиса мавпо, -- відповів так само Кроне. – Якщо до вечора не з’являться, валимо звідси, -- додав невдовзі.

Махнувши рукою, молодий, худорлявий чоловік зі шрамом на обличчі, ліг навзнак, тулячи до грудей дробовик. Кожен з патронів “вінчестера”, які вживали ще за часів останньої війни, містив десяток дробинок діаметром у 8мм. Один постріл дорівнював довгій серії з кулемета і на близькій відстані міг буквально порвати ворога. Його товариш цілковито заслуговував назви “лиса мавпа”. Міцно збудований, вагою понад сто кількадесят кілограмів, сержант не належав до надто вродливих представників чоловічої статі. Кошлаті брови, повіки майже без вій, блідо-блакитні очі кольору замерзлої калюжі й вкрита шрамами, позбавлена волосся голова, загалом пасували до опису Кроне. Томчак був озброєний ручним кулеметом “браунінг”, що важив майже десять кілограмів, і який солдати називали БАРом. Поряд лежало кілька магазинів, по двадцять набоїв кожен, проте ніде не було видно сошки, якою користувалася більшість смертних і яка служила підставкою для важкої, громіздкої зброї. Здавалося, що на думку Томчака, така дрібниця йому не потрібна.

Ззовні до них доходив гавкіт собак, в хліві внизу зарохкала якась свиня, однак в цих звуках не було нічого незвичного. За дні проведені на горищі у дворі Стасюка, який мешкав на краю села, вони вже звикли до звуків, які видавали улюбленці Стасюка, впізнавали їхній тон. В них не лунала паніка чи неспокій, от, такі собі свинячі розмови.

Невдовзі хтось почав рубати дрова, мабуть, господар поборов вчорашнє похмілля і вирішив щось зробити по хазяйству, якби не двадцятикількалітня донька – Марися – занепадаюче господарство давно перестало би приносити хоч якийсь прибуток. Стасюк був пияком і закінченим ледарем. Це було причиною, однією з причин, чому Кроне і Томчак ховалися на горищі без відома господаря. Вони не потребували його допомоги, хоча без неї додавалося незручностей пов’язаних з засідкою, але принаймні було відомо, що він сп'яна нічого не розпатякає. Поміркувавши, вони також погодилися, що буде краще не повідомляти ні про що, цілком симпатичну Марисю. Щоправда, бандити кілька разів грабували Стасюків, проте напади саме на це господарство могли бути вдаваними. В селі, в якому принаймні сто років жили як поляки, так і українці, симпатії формувалися по-всякому. Не всі українці ненавиділи Польщу, не всі поляки її кохали.

Міцний копняк в ногу вирвав Кроне з летаргічного сну, він зірвався відразу наготові, з пальцем на спусковому гачку, виглянув через віконце. Стасюк і далі рубав дрова, а Марися несла до хатини кошик щойно зірваних в саду яблук.

-- Що трапилося? – запитав на німо.

-- Справжня Помона, -- відповів Томчак з замріяним обличчям.

Дійсно, красива дівчина нагадувала римську богиню садів, але у Кроне не було бажання вислуховувати еротичні фантазії свого підвладного.

-- Вона б задушила тебе своїми стегнами, -- заявив він уїдливо. – Ну і спочатку, ти б мусив її наздогнати…

Сержант був жертвою свого вигляду і життєвих принципів. Він вільно володів чотирма мовами і був одним з найрозумніших працівників “Двійки”, однак відмовлявся від просування по службі, бо, як вважав, це зменшило б його шанси брати участь в бойових операціях. А він потребував їх, як риба води. Тому дійсно небагато жінок звертало на нього увагу – одна справа бридкий сержант, а зовсім інша не дуже симпатичний майор: виняток становили дівчата з підозрілим стилем життя, що крутилися на периферії кримінального світу на Празі. Томчак жив там з дитинства, користувався повагою місцевих бандитів, і завдяки цьому добивався певних успіхів у прекрасної статі.

Подальший обмін думок перервав окрик Марисі, дівчина випустила з рук кошик і не звертаючи уваги на розсипані яблука, кинулася втікати в бік саду. На подвір’я забігли два голодранці, більше десятка інших з’явилося на чудово видній з горища, піщаній дорозі. Стасюк глухо заревів і вдарив одного з переслідувачів доньки сокирою, з перерубаного плеча бризнула кров. Другий вистрілив зі схованого під курткою обріза, поцілив Стасюку в груди. Почувши постріл, незвані гості, які досі безтурботно йшли собі, вишикувалися в бойовому порядку і рушили на господарство. На сонці блиснули дула гвинтівок, хтось навіть