Читати книгу - "Кордон у вогні"

-- Залишилося ще двоє! – крикнув згори Томчак. – Причаїлися за тином, п'ятнадцять метрів наліво від хвіртки, в мертвій зоні, але як тільки ворухнуться, я їх покладу!

Кроне витер об штани заплямовану кров’ю руку, зарядив дробовик і рушив схилившись вздовж тину. Навколо панувала зловісна тиша, навіть пси перестали гавкати. Нікому навіть в голову не прийде подзвонити по допомогу, подумав Йоган, стискаючи зуби. В сусідньому містечку квартирував ескадрон кавалерії Корпусу Охорони Прикордоння. Звичайно, перш ніж входити в село бандити могли обірвати дроти – телефон був тільки в старости, другий знаходився у садибі пана, на відстані кілометра.

Щось зашелестіло з другого боку тину і Кроне тричі вистрілив, перекотився по траві, змінюючи позицію, переворотом через плече. Кулі легко пробили висушені, потріскані дошки, почувся тихий стогін, який закінчився бульканням, а на дорогу вискочив чоловік з кепкою на голові. В руці він тримав карабін Манліхера. Капітан зірвався на ноги зі зброєю готовою до пострілу, але Томчак був швидшим. Втікача зупинила серія з кулемета, після якої той почав звиватися по землі, як хробак. З-за тину до Кроне доходило чиєсь важке, хрипле дихання і тихий, приглушений стогін. Офіцер не поспішаючи пішов вздовж огорожі, пройшов через хвіртку і вирушив до чоловіка, який стогнав і тримався за живіт. Краєм ока він зауважив Марисю, що стояла на колінах поряд з батьком, дівчина з білим, мов полотно обличчям, намагалася перев’язати йому рани. За спиною Кроне почулися важкі кроки – Томчак вмів ходити безшумно, але зараз давав знати, що пильнує спину товариша. Обоє брали участь не в одній такій операції.

-- Помилуйте, памагітє, -- прошептав благальним тоном поранений.

Його юнацьке, майже дитяче обличчя скривилося в гримасі болю, з-поміж пальців, що обіймали живіт, сочилися струмені крові. Томчак запитально кашлянув. Кроне приклав дуло до вуха пораненого і натиснув на гачок. Голова хлопця розлетілася, як перезріла диня.

-- Який ти холоднокровний сучий син, -- констатував Томчак.

-- В чому справа? – буркнув у відповідь Кроне.

-- Адже він просив пощади…

-- Готовий побитися об заклад, що служниця, яку вбили минулого тижня, теж благала про милосердя. Однак її зґвалтували і втопила під колесом млина. Не думаю, що наш молодик чистив тоді нігті. Хто мечем воює, від меча загине, -- знизав плечима Кроне.

Вони повернули до господарства Стасюків, по дорозі капітан ще раз зупинився і вистрелив, в селі почали гавкати собаки, відчули, що все закінчилося. Вони підійшли до Марисі, яка досі стояла на колінах біля батька і перенесли Стасюка на ліжко до хатини.

-- Що з ним? – запитала дівчина, сплітаючи нервово пальці.

-- Якщо уникне зараження, то виживе, -- сказав Кроне втомлено.

-- Йди до дому старости, скажи нехай подзвонить в містечко по лікаря і військо. Якщо обірвали дроти, то доведеться послати когось на коні.

-- Він побоїться, -- прошептала Марися. Томчак покрутив головою.

-- Вже ні, -- кинув з холодною посмішкою. – Всі, хто міг йому щось зробити, відкинули копита. Якщо буде мати якісь сумніви, скажи, що капітан Кроне і сержант Томчак особисто прийдуть попросити його…

В його голосі не було погрози, але Марися здригнулася, немов її шмагнули батогом, і вибігла з дому.

-- Не лякай її, горило, -- буркнув Кроне. Сержант зневажливо пирхнув і на мить кудись зник. Повернувся з глиняним, повним молока глечиком. Вдаючи, що не бачить протягнутої руки офіцера, перехилив посудину, напився і виразив задоволення, гучно відригнувши. Тільки тоді передав свою здобич Кроне.

-- Непокора і неповага до старшого за званням, -- пробурмотів той, п’ючи жадібно. – Може трохи хліба?

-- Ні. Ні, -- повторив сержант з натиском. – Тебе знудить. З’їмо щось легеньке за дві години.

Кроне зітхнув, але не протестував. Поставив порожній глечик і прикрив очі, моментально провалився в сон.

***

Кроне і Томчак брели пильною, вкритою коліями дорогою, кожен з них тягнув на спині великий, напханий мішок. Місцями прямокутні форми пакунків натякали, що крім всього іншого, в них знаходиться зброя. Кроне вирішив, що після успішного закінчення операції, вони зупиняться в розташованому поблизу маєтку, який належав родині Корицьких.

-- Нас проженуть, ми виглядаємо, як волоцюги, -- нив сержант. – Та й Марисі годилося б допомогти…

Відповіло йому легковажне бурмотіння. Стасюка перевезли до поблизької лікарні, а околиці прочісували солдати Корпусу Охорони Прикордоння. Навіть якби бандити мали якихось прибічників або інформаторів у селі, було дуже сумнівним, що за таких обставин вони відважаться будь-яким чином виявити свої симпатії.

-- Гадаю, твоя Помона і так не в романтичному настрої. Мабуть, перелякалася не на жарт.

-- Але голову не втратила, -- зауважив Томчак.

-- Бо вона здорове, сільське дівчисько, якби таке трапилося з міською панночкою, ми б її досі приводили до тями.

За поворотом вони побачили величну, немов живцем взяту з роману дев’ятнадцятого століття садибу: чотирисхилий дах над двоповерховим палацом сяяв у променях західного сонця, по боках його оточували нижчі, приземкуваті господарські будівлі. Ландо і бричка на подвір’ї вказували на відносну заможність власників. Зблизька було видно, навколо панує лад і порядок, навіть працівники, які поралися біля стайні, вигідно відрізнялися від мешканців села, їхній одяг, хоча й скромний, виглядав немов був виготовлений на фабриці, на відміну від домотканого, яким користувалися польські та українські селяни. Роботою керував огрядний пан з пишними вусами. Саме зараз він наглядав, як підковували потужного, нервового чалого. Пан не виглядав на власника маєтку, швидше на