Книги Українською Мовою » 💙 Бойове фентезі » Артар. Вигнанка Полярної пустки, Вікторія Ковзун 📚 - Українською

Читати книгу - "Артар. Вигнанка Полярної пустки, Вікторія Ковзун"

153
0
18.03.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Артар. Вигнанка Полярної пустки" автора Вікторія Ковзун. Жанр книги: 💙 Бойове фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Артар. Вигнанка Полярної пустки, Вікторія Ковзун» була написана автором - Вікторія Ковзун, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Бойове фентезі".
Поділитися книгою "Артар. Вигнанка Полярної пустки, Вікторія Ковзун" в соціальних мережах: 

"Артар. Вигнанка Полярної пустки" - це захоплююча науково-фантастична книга, яка переносить читачів у світ таємничих космічних пригод та небезпек. Головний герой, Артар, є вигнанцем із Полярної пустки, суворого і нестерпного місця, де вижити може лише сильніший. Переслідуваний минулим та загрозами смерті, Артар вирушає у подорож через небезпечні простори космосу, де кожен крок може бути останнім. Він вирішує знайти власне місце у світі та розкрити таємниці, які можуть змінити долю не тільки його, але і всіх, хто оточує.

"Артар. Вигнанка Полярної пустки" - це історія про мужність, віру та боротьбу за виживання у небезпечному космічному середовищі, де кожен момент - це боротьба за життя.

Вікторія Ковзун - відома українська письменниця, яка спеціалізується на науково-фантастичних творах та пригодницьких романах. Народилася та виростила у Києві, де і здобула вищу освіту в галузі літератури та мистецтва. Вікторія вже давно привертає увагу читачів своїми цікавими та захоплюючими історіями, які переносять у світи фантастичних пригод та неймовірних відкриттів. Її книги завойовують серця читачів своєю оригінальністю, глибиною тем та запаморочливими сюжетами. "Артар. Вигнанка Полярної пустки" - це лише один із шедеврів Вікторії Ковзун, який обов'язково зацікавить та зачарує кожного любителя наукової фантастики.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 101
Перейти на сторінку:
Пролог

Як сьогодні, пам’ятаю ту ніч. Умовний відрізок часу серед нескінченної полярної ночі, коли ми вкладалися спати.

Теплий вогник гасав стінами та освітлював рідні обличчя: суворий та похмурий Атрік порається над списом, весела й безтурботна Міра вишиває кожушок, а ще нестерпний, проклятущий Нет вовтузиться під боком та все щипає, щипає, щипає – ніяк заснути не дає!

– Атріку, а тобі сподобались нові унти? – запитувала Міра.

– Дуже, – буркав він.

– Може, я ще одні зроблю? Про запас?

– Може.

Міра обернулась до мене:

– Ейві, ти ще не спиш?

– Та як тут спати, якщо Нет щипається! – вигукнула я.

– О, то ходи кожушок приміряєш. Я вже майже закінчила, але треба, щоб ти приміряла.

Нет переможно хихикнув, а я простогнала: тут братсько-сестерські війни, а мені говорять про якийсь кожушок! У запалі дружніх стусанів я навіть не здогадувалась про те зло, страхітливе й непоборне, що нависло над нами. Та й де було здогадуватись маленькій дівчинці, яка тільки й знала, що сніг та Мірині кожушки, та ще Атрікові шкури, які він приносить із полювання, та ще, може, тюленячий жир, що палає у мисці та освітлює іглу – наш маленький сніговий будинок.

Тоді ще ми жили в поселенні… Тоді ще поруч стояло іглу Інгвара – Атрікового брата. Наші помешкання були сполучені проходом. Часом звідтіля долинав дитячий сміх, часом Інгвар заходив спитатись, чи не бачили ми, куди шибеники сховали його шапку. А шапку сховати – то злочин великий! Як же на вулицю вийдеш без шапки? Тільки вийшов – вже вуха інеєм покрились…

– Ейві, швидше, – покликала Міра.

– Нете! – скрикнула я. – Міро, він мене не пускає!

– Нете, не бешкетуй! – прикрикнула Міра.

– Мамо, Ейві зводить наклепи! Я вже давно спокійно сплю!

– Нете, втихомирся і пусти Ейві поміряти кожушок!

Атрік не витримав:

– Насуваються Пустельні ночі, а ти думаєш тільки про кожушок, – він закінчив зі списом та взявся до ножів.

Міра затнулась.

– Вже десять років вони не приходили. Думаєш, зараз прийдуть? – сказала вона.

– Нема різниці, що я думаю. Готовим треба бути завжди.

– Десять років їх не було – і зараз не буде, – наполягала Міра. – Вони пішли назавжди.

– Скажи мені, – Атрік глянув їй в очі, – ти пам’ятаєш, що було, коли вони приходили останнього разу?

Запала тиша. Тільки я борюкалася з Нетом, а Міра мовчки блідла. Атрік похитав головою та повернувся до ножів – тими ножами він клав білого ведмедя, та що вони могли проти того кошмару, хижаків полярної ночі, що підкрадались до поселення зі всіх сторін?

– Ну, Нете! – востаннє скрикнула я.

Ми з ним здійняли гуркіт, скотилися з лежанки, перевернули миску з жиром, затопили іглу темрявою… І серед цієї колотнечі Атрік скочив на ноги:

– Тихо!

Усі завмерли вмить. Лише тьмяне світло прохоплювалось крізь отвір вгорі, і майже нічого не було видно – тільки Атрік виділявся могутнім силуетом.

– Чуєте? Собаки виють, – сказав він.

– Собаки… часто виють, – здригнулася Міра.

– Не так, – заперечив Атрік.

Тоді все й почалося. Обірваний, пронизливий, нелюдський крик долинув із вулиці. Скільки я чула всяких криків, а жодна людина ще так не кричала… Аж щось перевернулося в мені.

– Пустельні барси, – видавив Атрік.

Він схопив спис, та не знав, куди бігти. Я відчувала, як тремчу, як тремтить поруч Нет, як падає з Міриних рук кожушок… Як більше й більше криків підіймається над поселенням… Як заверещало в іглу Інгвара.

Атрік метнувся проходом.

– Атріку, ні! – скрикнула Міра.

Чим той Інгвар не вгодив їй? Чому вона не хотіла, щоб Атрік його рятував? Я раптом зрозуміла: бо хто ж тоді врятує нас?..

Звуки боротьби долинули з іглу, куди кинувся Атрік. Я тоді ще не знала, що буває боротьба на життя і на смерть… То це була на смерть.

Ми вже зовсім не чули, як кричить все поселення – ми тільки чули, як обриваються крики в сусідньому іглу. І це найстрашніше: ось кричить, кричить – а це вже ні. Я раптом забула, як рухатись. Та й Нет забув також… Тільки Міра віджила й намацувала зброю.

– Забийтесь кудись. Чимдалі від входу, – наказала вона.

Ми не встигли й рухнутись. Кажуть, найбільше людина лякається темряви. Таж ні. Найстрашніше – очі звіра, що вихоплюються з неї.

Так безшумно, так повільно і плавно… у проході з’явились дві цятки. Ті очі Пустельного барса, залиті магічним зеленим вогнем. Істота з кошмарів завмерла і просто дивилась на нас – наче наперед смакувала трофеями.

Що ж далі? Барс стрибнув. Я закричала. Атрік вихопився з темряви, щелепи барса зімкнулись на його руці. Той крик… все потонуло в тому крику. Барс відгриз би Атріку руку, та Міра встромила в істоту ножа. А потім ще, і ще, і ще… Чудовисько забилось в агонії. Воно металося по всьому іглу, тягнучи Атріка за собою, а ми з Нетом забилися в кут і кричали, кричали, зриваючи горло.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 101
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Артар. Вигнанка Полярної пустки, Вікторія Ковзун», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Артар. Вигнанка Полярної пустки, Вікторія Ковзун"