Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Прерії Арктики 📚 - Українською

Читати книгу - "Прерії Арктики"

181
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Прерії Арктики" автора Ернест Сетон-Томпсон. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.
Електронна книга українською мовою «Прерії Арктики» була написана автором - Ернест Сетон-Томпсон, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB, FB2 та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Пригодницькі книги".
Поділитися книгою "Прерії Арктики" в соціальних мережах: 

Кому з нас не хотілося в мандрівку в складі професійної експедиції? Ось і трапилася нагода, та ще й яка! Подорож влаштовує сам Ернест Сетон-Томпсон. А він, повірте, знається на цьому! Його поважають і дослідники, і художники, і письменники, і просто любителі живої природи. Та з таким капітаном хоч у прерії Арктики! Цього разу Томпсон планує пропливти 2000 миль на каное по річках північної Канади, вивчити місцевих тварин і подружитися з індіанцями. Однозначно: ми маємо бути в команді!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 46
Перейти на сторінку:

Ернест СЕТОН-ТОМПСОН

ПРЕРІЇ АРКТИКИ

(З книги Ернеста Сетона-Томпсона)

2000 миль на човні в пошуках оленів карибу

Подорож у район північніше озера Ейлмер

ПЕРЕДМОВА АВТОРА

Хто з нинішніх молодих людей не віддав би з радістю рік життя за щастя розгорнути сувій часу на п’ятдесят років тому й прожити рік у романтичному минулому Дикого Заходу? За щастя побачити велику Міссурі, на берегах якої мирно пасуться бізони, ліси, де сила-силенна всілякої звірини, де вільно ходять і полюють червоношкірі, бо нема поки ні огорож, ані навіть натяку на владу білої людини; а там, де вона є, її представляють лише поодинокі факторії, розкидані за сотні миль одна від одної, і люди запрягають коней, пливуть на човнах або місяцями йдуть пішки, щоб обмінятися новинами.

Я перший заплатив би десятикратну ціну за можливість побачити минуле на власні очі, але мусив прожити половину свого віку, щоб зміркувати, що це диво здійсненне й сьогодні… Адже не знайомі з цивілізацією індіанці ще блукають далекими незайманими лісами та преріями і спілкуються з білими тільки у факторіях, не пов’язаних між собою ні залізницею, ні телеграфом; бізони, невловимі для мисливців і вовків, гуляють на просторі, плодяться та розмножуються. У цих краях мільйони карибу[1] й лосів, зате люди трапляються так само рідко, як на Міссурі в давнину. Але все це не Захід, а Північний Захід…

Ця думка й спонукала мене вирушити в шестимісячну подорож на човні. Я знайшов те, що шукав, і був сторицею винагороджений знахідками, про які й не мріяв.

С.-Т.

ВІД’ЇЗД НА ПІВНІЧ

1907 року я вирушив у мандрівку човном униз річкою Атабаскою та її притоками на далекий північний захід Канади, де збереглися ще не ходжені ліси, і далі — до незвіданих арктичних рівнин, де, за оповідями очевидців, іще водилися дикі північні олені карибу.

Моїм супутником був Едвард А. Пребл із Вашингтона, чудовий натураліст і досвідчений мандрівник, який три сезони вивчав територію від Гудзонової затоки до річки Маккензі.

Вважаючи своєю головною метою спостереження за карибу (мені хотілося довести численність їхніх стад), я вирішив заразом зібрати всілякий природознавчий матеріал, уточнити берегову лінію озера Ейлмер, досі мало вивченого, а також дослідити сусідні озера.

Вирушаючи в цю подорож для власного задоволення й власним коштом, я ніяк не міг переконати в цьому своїх знайомих, які працювали в Компанії Гудзонової затоки; вони були впевнені, що я виконую таємне завдання уряду якої-небудь країни, музею чи наукового товариства.

Увечері 5 травня ми виїхали з Вінніпега. Звідси до заходу по ходу потяга ми бачили чимало доказів того, що минулий рік був «заячим», тобто роком, у який чисельність зайця-біляка, що постійно коливається, досягла свого максимуму. Кора майже всіх дерев на рівні снігового покриву була обгризена. Але жодного зайця ми так і не побачили: на них напав мор і, звісно, майже блискавично винищив усіх у цьому районі.

Наступного ранку на південь від залізниці ми примітили стадо з чотирьох вилорогів. Потім спостерігали й за іншими — всього двісті тридцять два вилороги у двадцяти шести стадах. Усі вони паслися з південного боку залізниці. Пояснювалося це дуже просто: минулої зими, коли вилороги перекочували на південь, Тихоокеанська залізнична компанія Канади встановила огорожу з колючого дроту вздовж усієї під’їзної колії. Навесні цей непереборний заслін відрізав вилорогів від їхніх пасовиськ, і вони здивовано товклися біля колючого дроту. Одне стадо з восьми тварин злякалося пасажирів, які виходили з потяга на станції, та антилопи пробігли з півмилі й знову повернулися до заслону. Вони не могли здолати інстинкт, який гнав їх на Північ. Якщо не буде знайдено виходу з цього становища, всі вилороги в північному Саскачевані вимруть.

Із Калгарі ми виїхали потягом до Едмонтона. Це був останній пункт нашого залізничного маршруту. Звідси починався тяжкий шлях, і ми кілька днів чекали, поки прибудуть спорядження та харчі, а головне — поки річка звільниться від криги.

У північних краях льодохід на річці — дуже важлива подія. День, коли рушає лід, знаменує початок весни, і його чекають із нетерпінням.

Ми довідались, що Атабаска розкрилася, найняли коней, проїхали 94 милі чудовою, рідко населеною сільською місцевістю й рано-вранці наступного дня прибули в Атабаска-Лендінг, містечко, типовий прикордонний форт, на березі великої східної притоки Маккензі. Униз цією річкою ми мали здійснити тривалу подорож.

Ми зупинилися в центральному готелі містечка. Інші постояльці запевняли, що гіршого готелю не знайдеш у світі. Мені спершу здалося, що я знав заклади й гірші, але вранці визнав, що мої сусіди мали рацію.

Тим часом прибули наш човен і харчі, однак великий караван плоскодонок, який доправляв щорічний запас продуктів на Далеку Північ, ще не міг вирушати в дорогу, а ми потребували його допомоги, тож відклали початок подорожі на чотири дні.

Непередбачена затримка дала нам змогу вивчити природничу історію місцевості та зібрати деякий матеріал.

Мене вразили дерева-велетні. Типова чорна тополя досягала, приміром, ста футів заввишки, маючи діаметр понад вісім футів (8 футів і два дюйми) за вісімнадцять дюймів від поверхні землі. Вищих тополь мені не траплялося, хоча я бачив дерева й із густішою кроною.

У готелі разом із нами очікували караван четверо поліціянтів із підрозділу кінної поліції, котрі теж прямували на Північ. Старшим у них виявився мій старий знайомий із Торонто, майор Джарвіс. Там же був Джон Шотт, метис гігантського зросту, який супроводжував Каспара Вітні в Баррен-Граундз[2] 1895 року. Він, зважаючи на все, був дуже високої думки про Вітні. Про саму подорож Джон багато мені всього розповів. А поки я накидав його портрет, він розважав мене спогадами про раннє дитинство на річці Ред-Рівер, де він народився 1841 року. Мені вдалося записати дещо з його оповідань про ці нині історичні часи. Його описи вилорогів, які жили на рівнині Вайт-Хорс у 1855 році, та бізонів із Карберрі (Манітоба) в 1852 році проливають світло на прадавні місця перебування цих тварин, які вже вимирають.

Усі мандрівники, які раніше за мене вирушали в пустельну арктичну зону Баррен-Граундз, покладалися тільки на полювання, і в результаті прирікали себе на злигодні, а часом навіть

1 2 ... 46
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прерії Арктики», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Прерії Арктики"