Читати книгу - "На далеких берегах"
- Жанр: 💙 Пригодницькі книги / 💙 Сучасна проза
- Автор: Імран Ашум огли Касумов
- 301
- 0
- 28.04.22
Повість азербайджанських письменників І. Касумова і Г. Сеїдбейлі «На далеких берегах» — хвилююча розповідь про легендарні подвиги партизанів у боротьбі проти фашистських загарбників на берегах Адріатичного моря.
… У місті Трієсті і навколишніх районах раз у раз висаджуються в повітря важливі військові об'єкти фашистів, склади зброї, летять під укіс поїзди, безславно гинуть фашистські вояки.
Все це — справа рук партизанів, і зокрема невловимого «Михайла». Його ім'я викликає у фашистів справжній жах.
Хто він, казково сміливий, легендарний партизан «Михайло»?
Образ цей не вигаданий. Таким був радянський воїн, вірний син азербайджанського народу Мехті Гусейн-заде, якого в час війни доля закинула на далекі береги Адріатики. Він і став прототипом головного героя цієї повісті.
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
НА ДАЛЕКИХ БЕРЕГАХ
Повість
© http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література
Художнє оформлення О. Л. ГУБОВА
Переклад М. СИДОРЕНКА
Переклад здійснено за виданням: И. Касумов, Г. Сеидбейли. На дальних берегах. Повесть. Издательство ЦК ВЛКСМ «Молодая гвардия», 1954.
Пам'яті славного сина азербайджанського народу Мехті Гусейн-заде присвячується ця книга.
Автори.
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ
Одного зимового дня в неділю вулицями Трієста плентався дідусь з пом'ятим відром і квачем у руках, його давно не голене обличчя було чорне чи то від бруду, чи від загару й мало флегматичний вираз. Чалапаючи в подертих черевиках по сніговій сльоті, старий звернув на вулицю Святого Якоба в робітничому кварталі і, облюбувавши один з мурів, зупинився перед ним; опустив квач у відро, обмазав клеєм вологе каміння й наліпив на ньому оголошення, в якому італійською і німецькою мовами сповіщалося мешканців Трієста про те, що за спіймання партизана під кличкою Михайло встановлюється грошова винагорода в сто тисяч німецьких марок.
Біля оголошення зібрався натовп, залунали здивовані вигуки:
— Сто тисяч! Ого!..
— Так, чималенько…
— Ну й молодець же цей Михайло!
— Сто тисяч на вулиці не валяються. Мабуть, він залив їм за шкуру сала.
— Бач, як розщедрились!
Старий окинув усіх байдужим поглядом і рушив далі. Оголошення з'явилися на кожній вулиці; вони були на оградах, на стовбурах дерев, на стінах міських будинків і на ґратчастих огорожах скверів, на вітринах спустілих магазинів і на вікнах поодиноких трамваїв, у порту і навіть серед руїн стародавнього амфітеатру.
Трієстинці читали оголошення і намагались уявити зовнішність таємничого Михайла. Хто він? Звідки? Який із себе? Прикмети, вказані в оголошеннях, були скупі й непевні: «вищий ніж середнього зросту, смаглявий, широкоплечий, припухлі повіки, чорні очі, підборіддя з невеликою ямкою…»
Подекуди оголошення висіли поряд з німецькими воєнними зведеннями, в яких повідомлялося про наступ гітлерівців на Східному фронті, перелічувались захоплені ними міста. А оголошення красномовно свідчило про фальшивість благополуччя, розрекламованого в німецьких зведеннях.
Перед афішним стендом зупинилося двоє прохожих: невисокий чоловік із стомленим обличчям і худий, сутулуватий дідусь. Старий перебіг очима оголошення й посміхнувся:
— М-м… Як ви думаєте, коли націсти… гм… мають такі успіхи на Східному фронті, то чого ж їх лякає жменька партизанів? Ба навіть один цей Михайло?
Чоловік знизав плечима й у тон співбесідникові зауважив:
— Справді, люди вже не знають, чому й вірити: чи їхнім зведенням, чи оголошенням… А от по радіо я чув, що росіяни громлять німців…
Дідусь сторожко озирнувся й прошепотів своєму співбесідникові:
— Чому вірити, кажете?.. Та ось у містечку Сюзанна, де минулого тижня зупинялася на відпочинок дивізія СС, був висаджений у повітря націстський кінотеатр. Кажуть, годин вісім підряд вивозили трупи гітлерівців… Хай-но хтось не повірить цьому…
— Робота Михайла! — чи то з радістю, чи з острахом вигукнув чоловік і знову звів погляд на оголошення. — Та хіба ж знайдеш його за цими прикметами!
— А вам дуже кортить знайти його? — насторожено спитав дідусь.
Чоловік посміхнувся:
— Дуже. — І вже зовсім пошепки додав: — Мені хочеться потиснути йому руку.
До одного з оголошень підійшов чепуристий німецький офіцер з шкіряною сумкою, перекинутою через плече.
Відгорнувши полу шинелі, він вийняв з бокової кишені записну книжку і заходився неквапливо списувати з оголошення прикмети партизана.
— Хочете заробити сто тисяч, пане обер-лейтенант? — пролунав позад нього насмішкуватий голос.
— А чому б і не заробити, лейтенанте, — спокійно, не повертаючи голови, відповів обер-лейтенант. Він закрив книжку, сховав її в кишеню і тільки після цього обернувся до худого, цибатого, як журавель, офіцера, що підійшов до нього.
Той пробубонів здивовано:
— Пробачте, пане обер-лейтенант, як ви дізналися про мій чин?
Обер-лейтенант самовдоволено посміхнувся.
— Тут, — він окинув поглядом вулицю, — треба вміти бачити й спиною. Врахуйте це!
Подив не зійшов з обличчя лейтенанта: він не догадувався, що обер-лейтенант помітив відображення його погонів на лискучому чорному мармурі тумби з оголошенням. Розгублено промимривши «хайль Гітлер», цибатий німець подався геть.
Обер-лейтенант поглянув йому вслід з посмішкою.
Це був плечистий, вищий ніж середнього зросту, кремезний чолов'яга років двадцяти п'яти. Смагляве обличчя, ледь припухлі повіки над чорними очима, ямочка на підборідді відповідали описаним в оголошенні прикметам; і коли б не гордовитий вираз обличчя, що робив його непривабливим, багато хто позирав би на обер-лейтенанта з підозрою.
Обер-лейтенант позіхнув і поглянув навкруги.
Звідси видно було набережну, вимощену гранітними плитами. Пароплави повтикалися носами в берег. Військові транспорти наїжилися задраними вгору жерлами гармат, дулами кулеметів.
Химерними й якимись ефірними здавалися оддалік губернаторський будинок і готель «Екзельціор», що височіли на березі моря.
Стояла напрочуд тепла для січня погода… Небо було по-зимовому білясте, але прозоре; сонце щедро сипало своє проміння на місто, що велетенським серпом вигиналося вздовж берега моря, на будинки, палаци, церкви, музеї, готелі, на корпуси машинобудівних заводів, ткацьких фабрик, розташованих на околицях, на пароплави в бухті, на фунікулер, який з'єднував центр з передмістям Опчина, що розкинулося трохи вище, ніж саме місто, біля підніжжя гір…
Там шастав угору і вниз крихітний, ніби іграшковий/ трамвайчик салатового кольору.
Серед будівель впадала в очі безладна мішанина архітектурних стилів різних епох — романські капітелі, готичні вежі, візантійські
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На далеких берегах», після закриття браузера.