Читати книгу - "Жорстокі ігри, Сніжана Якимчик"

— Ти знову спізнюєшся! — ниє Славік, по сувмістимості мій найкращий друг, щойно бачить що я знову зпізнилася на лекцію.

— Годі, Славко. Ти говориш як моя бабуся.

— Ти ж знаєш як Левчук ставиться до тих хто спізнюється.

Знаю, але виправити нічого не можу. Сьогодні знову довелося підвозити близнючок до школи. Таксист їхав так повільно, що здавалося черепаха і та повзе швидше.

— Не бубни,  Славко!

— Давай швидше.

Тягне мене друг до центрального входу, але увійти ми так не встигаємо.  Галаслива компанія хлопців перегороджує нам шлях.  Одного з них я знаю, Стас Воронний – син відомого бізнесмена, а з ним ще двоє: Кір та Паша або як його звикли називати Дикий. Нікому не секрет що зграйка мажорів на чолі з їхнім головним тримають у страху весь університет.

— Яка неповага до викладача, — насмішливо каже один з мажорів, — запізнюєтесь, панове. Хоча розумію як вранці хочеться поніжитись у ліжку з красунею.  Я правий, очкарику?

Славік трохи губиться. І я сама розумію що заїдатися з ними - собі гірше, але стояти осторонь коли твого друга ображають, не збираюся.

— Ходімо, Славко.

Ми з другом синхронно зображаємо що непомітили хлопців, і знову робимо крок у будівлю, але ті відзеркалюють наші рухи і знову перегороджують нам шлях.  

— Ми поспішаємо на пару. Вибачте, але в нас не має багатих татусів, які закриють нам сесію, — випалюю я зі злості.

— Ти сучка, на кого гавкаєш?! — переді мною з'являється високий, трохи худорлявий хлопець з темними мов ніч очима.

Славко відразу закриває мене собою, тим самим майже торкається грудьми з хлопцем.

— Не смій говорити з дівчиною таким тоном! — вступається друг і поправляє окуляри на переніссі.

Один з мажорів, здається його звуть Кір, різко хапає мого друга за шиворот сорочки та боляче припечатує його тіло до стіни.

— А то що?! – очі хлопця налиті кров'ю, і я ще більше починаю хвилюватись за Славу.

— Негайно припиніть! — вклинююсь між ними тим самим показую що за нього є кому заступитися.

Але ненадовго. Воронний одним рухом руки зупиняє мене, тим самим дає зрозуміти щоб я  не лізла.

В цей момент мені вдається добряче його роздивитись. Нікому не секрет що бути зі Стасом мріє майже кожна друга в нашому університеті. Воронний просто неймовірно красивий. Високий,  я би сказала навіть дуже високий у порівнянні зі мною. Його мажорський стиль вбрання лише надає йому крутості. 
Широкі плечі( не дарма займається спортом).  Біла футболка обтягує його розкішне тіло, а на шиї видніється якийсь кулон у вигляді птаха. Що саме мені так і не вдалось розгледіти.  

— Після занять, чекаємо тебе на задньому дворі,  — шипить Кір на мого друга.

— Можете не чекати,  він не прийде!

— Раз така розумна, то приходь разом з ним, — видихає прямо біля мого обличчя Стас.

Сама того не розуміючи, опускаю очі на його губи які знаходяться занадто близько біля моїх і завмираю. Ніби він от-от мене поцілує.  Але на його губах лише ледь помітна посмішка.

Я здогадуюсь що сьогодні ми привернули увагу нахабних мажорів, які не дадуть нам спокійно жити, допоки ми не покажемо їм що можем дати відсіч. 
Для них це гра. Для нас це право вільно пересуватись у стінах університету.  

— Ми прийдемо.

Без роздумів вириваю свого друга з лап цієї тварини, та розпихнувши зграю пробираємся нарешті в середину. Тільки побачивши що мажори нас не переслідують,  вдається спокійно видихнути.

На пару ми так і не пішли.

— Даремно ти влізла. Ох і даремно, — знову молився Славік.

— Я не могла стояти і дивитись як вони тебе ображають.

— Я сам розібрався б. А тепер..., — хлопець схиляє голову на руки і замовкає.

Я не боюся жодного з них. А от Славік, яким би сильним не намагався бути всеодно тремтів перед мажорами.

— А тепер ми двоє будемо це розгрібати.  Розслабся, друже, — намагаюсь хоч трохи підбадьорити хлопця.

На другу пару ми все ж таки потрапляємо. Монотонна лекція встигає наскучити, але якби не Катя, я б сотню раз вже заснула.

— Може до мене підемо після занять? — скоріше не запитує, а пропонує подруга.

Ми частенько робимо дівич-вечори. Купляємо смаколики, включаємо серіали і насолоджуємось.

— Сьогодні не можу.

Згадую що після занять нас скоріше за все буде карати зграя мажорів, які нарікли себе королями.

— Шкода. Мама сьогодні на чергуванні тож буду сумувати сама.

Я би з радістю приняла пропозицію Каті, але боюсь що Славік розцінить мене як зрадницю.  
Тим паче не хочу залишати його одного. Для подруги я ще не розповідала про нашу сутичку з мажорами. І мабуть це на краще.
Її тендітна душа не витримає такої інформації.

В кишені вібрує телефон, коли я виходжу на університетський двір та нишпорю очима у натовпі студентів, в пошуках Славка. Знімаю слухавку, відразу. Мама.

— Сподіваюсь ти не забула про сестер? — звучить мамин сердитий голос.

— Не забула, але забрати їх сьогодні не зможу. Нехай батько забере.

— Не перевалюй усе на батька.  Він після роботи втомлений.

А я для них значить не втомлююсь. Й так достатньо того, що я відвожу малих, а потім  ще й забираю. Мама домогосподарка,  окрім опіки над батьком вона нічим не займається.  Інколи я задаюсь  питанням: якого біса вони наважилися на близнючок, якщо малявки, ну ніяк не вписуються в їхні плани?

Звісно ж, не мені їх судити, тай не маю на це право. Наша родина не сама забезпечена, але ми нічого не потребуємо. І хоч в нашій родині працює один тато, ми повністю забезпечені. Звісно, не так як ці мажори, але жалітися не має чого.

Я молода, здорова, енергійна дівчина яка в будь який момент може влаштуватись на роботу якщо чогось бракуватиме. Поки що думки про роботу відкидаю, адже навчання в університеті забирає багато сил.

— Сьогодні я не зможу їх забрати. Мені час на заняття, — випалюю швидко й кидаю слухавку, коли у дворі бачу обличчя друга.

Скоріше за все, мама знову покарає мене за таку витівку, але зараз мені байдуже. Я хочу якнайшвидше розібратися зі зграйкою мажорів.