Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх, Лоран Біне 📚 - Українською

Читати книгу - "HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх, Лоран Біне"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх" автора Лоран Біне. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх, Лоран Біне» була написана автором - Лоран Біне, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Сучасна проза".
Поділитися книгою "HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх, Лоран Біне" в соціальних мережах: 

📚 "HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх" – це захоплюючий історичний роман від талановитого французького автора Лорана Біне. Ця книга розповідає про одну з найжахливіших постатей Другої світової війни – Райнхарда Гайдріха, відомого також як "М'ясник Праги". Гайдріх, керівник Головного управління імперської безпеки, був одним з найвпливовіших людей нацистського режиму та ініціатором "Остаточного рішення".

Лоран Біне майстерно поєднує документальні факти з художнім вимислом, створюючи унікальний наратив. Книга детально описує операцію "Антропоїд" – замах на Гайдріха, який став найвизначнішою подією опору проти нацистів. Головними героями є чеські партизани Йозеф Габчик та Ян Кубіш, які ціною власного життя здійснили цей подвиг.

Лоран Біне народився в Парижі у 1972 році. Він є відомим французьким письменником та викладачем літератури. За свій дебютний роман "HHhH" отримав престижну літературну премію Гонкурів для першого роману у 2010 році. Біне здобув визнання за свій унікальний стиль письма, який поєднує історичну точність з захоплюючим сюжетом. Його роботи перекладені на багато мов світу, що підкреслює міжнародне значення його творчості.

На сайті readukrainianbooks.com ви можете читати книги онлайн безкоштовно і без реєстрації українською мовою. Тут зібрані бестселери та найкращі книги світу, що робить цей ресурс унікальним для всіх любителів літератури. Читання книг українською мовою не лише розширює ваш світогляд, але й сприяє розвитку нашої мови та культури. 🇺🇦

Книга "HHhH" – це не лише історія про жорстокість і мужність, але й про складні моральні вибори, які стоять перед людьми у воєнний час. Вона змушує задуматися про ціну свободи та героїзм, який іноді залишається непоміченим. Лоран Біне використовує свій талант для того, щоб передати читачам не лише події минулого, але й їхні емоції та переживання.

Читання українською мовою – це важливий крок до збереження нашої культурної спадщини. Сайт readukrainianbooks.com пропонує можливість зануритися у світ літератури без будь-яких обмежень. 🌐 Тут ви знайдете книги на будь-який смак – від класики до сучасних бестселерів.

Відкрийте для себе "HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх" на сайті readukrainianbooks.com та пориньте у світ історії, яка змусить вас переосмислити багато речей. 📖 Ваша подорож у світ літератури починається тут, де кожна книга відкриває нові горизонти та дарує незабутні враження.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 86
Перейти на сторінку:

Лоран Біне

HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх

УДК 821.133.1

ББК 84(4Фра)

Б62

Перекладено за виданням:

Binet L. HHhH / Laurent Binet. — Paris: Bernard Grasset, 2010. — 443 s.

Переклад з французької Олега Леська

Дизайнер обкладинки Ігор Дунець

Біне Л.

Б62 HHhH: Голову Гіммлера звуть Гайдріх / Лоран Біне; пер. з фр. О. Леська. — X.: Віват, 2018. — 352 с.

ISBN 978-966-942-115-9 (укр.)

ISBN 978-2-246-76001-6 (фр.)

УДК 821.133.1

ББК 84(4Фра)

ISBN 978-966-942-115-9 (укр.)

ISBN 978-2-246-76001-6 (фр.)

© Grasset & Fasquelle, 2010.

© ТОВ «Видавництво “Віват”», видання українською мовою, 2018

Частина перша

Знову думка прозаїка віверицею розтікається по дереву історії, і не нам заманити цю віверицю в ручну клітку.

Осип Мандельштам, «Кінець роману»

1

Ґабчик — так звати героя мого твору — існував насправді. Чи чув він, чи дослухався, лежачи на невеличкому металевому ліжку сам у темній кімнаті, як зовні, за зачиненими віконницями, знайомо скрегочуть празькі трамваї? Хотілося б у це вірити. Я добре знаю Прагу, знаю, який це міг бути номер трамвая (хоча номер міг і змінитися), знаю його маршрут і можу уявити собі те місце, де Ґабчик лежить за зачиненими віконницями, чекає, думає і слухає. Ми в Празі, на розі вулиць Вишеградської та Троїчки. Вісімнадцятий (або двадцять другий) трамвай зупинився біля Ботанічного саду. Дія відбувається головним чином 1942 року. Мілан Кундера в «Книзі сміху та забуття» розповідає, що трохи соромиться, коли доводиться вигадувати імена своїм героям. Хоча сорому цього анітрохи не помітно в його романах, сторінки яких рясніють Томашами, Тамінами та іншими Терезами. Цілком очевидно і без зайвих розумувань: що може бути банальніше, ніж, наївно переймаючись правдоподібністю або, у найкращому разі, просто для зручності, спробувати самовільно наділити вигаданого персонажа вигаданим ім’ям? Як на мене, Кундера мав би піти далі: що може бути банальніше, власне кажучи, за вигаданого персонажа?

Що ж до Ґабчика, він існував насправді і справді відгукувався (хоча й не завжди) саме на це ім’я. Хай яка неймовірна, історія його цілком правдива. Він і його товариші здійснили, на мій погляд, один із найвизначніших актів опору в історії людства і, безсумнівно, найвеличніший акт опору під час Другої світової війни. Уже давно я прагнув віддати Ґабчикові належну шану, давно уявляв собі, як він лежить у цій своїй маленькій кімнатці із зачиненими віконницями, але з відчиненим вікном і слухає, як скрегоче трамвай, що зупинився біля Ботанічного саду (у якому напрямку їде трамвай — хтозна). Але коли я переношу цю картину на папір (що я тепер потайки і роблю), у мене зникає впевненість, що Ґабчик дістане всю належну шану. Я применшую його до рівня банального героя твору, а дії його перетворюю на літературу: ганебна алхімія, але що ж із цим поробиш? Я не хочу до кінця своїх днів жити із цим образом, навіть не спробувавши принаймні відтворити його. Я лиш сподіваюся, що під товстим відсвічуваним шаром ідеалізування, який я накладу на цю дивовижну історію, збережеться дзеркало без амальгами, і крізь нього прозирне історична правда.

2

Я точно не пам’ятаю, коли батько вперше заговорив зі мною про цю історію, але пригадую, як у моїй скромній кімнаті в муніципальному будинку він промовляв слова «партизани», «чехословацький», можливо, «замах», цілком напевно, «ліквідувати», а потім ще назвав дату: 1942 рік. Я тоді читав «Історію ґестапо» Жака Деларю, яку побачив колись серед батькових книжок, а батько, помітивши її в моїх руках, принагідно дещо розповів із цієї теми: він згадав райхсфюрера СС Гіммлера та його праву руку Гайдріха, протектора Богемії та Моравії. Батько розказав мені про надіслану Лондоном чехословацьку диверсійну групу та про сам замах. Він не знав подробиць (у всякому разі мені й на думку не спало розпитувати батька про них тоді, коли ця історична подія ще не забирала в моїй голові того місця, яке має там тепер), але я відчув те легеньке збудження, яке охоплює батька щоразу, коли він розповідає (уже не вперше — чи то в нього професійна деформація, чи то лише природна схильність, але батько полюбляє повторюватися) про щось, що з тої чи іншої причини вразило його. Мені здається, що батько так і не усвідомив тої важливості, яку він надав цій історії, адже коли я нещодавно повідомив йому про намір написати книжку на цю тему, то не помітив, щоб новина викликала в нього якісь особливі емоції, окрім хіба що ввічливого зацікавлення. Але я знав, що ця історія причарувала і його, хоч і не справила такого сильного враження, як на мене. Я беруся за цю працю зокрема і для того, щоб віддячити йому: моя книжка постане з кількох слів, кинутих мимохідь підліткові його батьком, який тоді ще не був викладачем історії, але вмів кількома недоладними фразами розповісти про неї.

Про Історію.

3

Завдяки тенісу я ще хлопчиком розрізняв чехів і словаків, задовго до того, як одна країна розділилася на дві. Наприклад, я знав, що Іван Лендл — чех, а Мілослав Мечирж — словак. І що словак Мечирж був тенісист вигадливіший, талановитіший і симпатичніший за чеха Лендла, працьовитого, спокійного й не дуже приємного (та попри це він був номер один світового рейтингу протягом двохсот сімдесяти тижнів, цей рекорд побив тільки Піт Сампрас із його двомастами вісімдесятьма шістьма тижнями). Від батька я довідався, що під час війни словаки співпрацювали з німцями, тоді як чехи чинили опір. Для мене, чия здатність сприймати дивовижну складність світу була на той час вельми обмеженою, це означало, що всі чехи були учасники руху Опору, а всі словаки — колабораціоністи, наче це було їхньої натурою. Я ані на мить не замислювався про історію Франції, яка змушувала переглянути таки спрощене уявлення: хіба ж ми, французи, не були одночасно і колабораціоністами, і учасниками Опору? Сказати по правді, лише дізнавшись, що Тіто — хорват (а отже, не всі хорвати співпрацювали з німцями і, можливо, не всі серби були в русі Опору), я став чіткіше бачити ситуацію в Чехословаччині під час війни: з одного боку були Богемія і Моравія

1 2 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх, Лоран Біне», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх, Лоран Біне"