Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Ключ від Позасвіття, Карін Альвтеґен 📚 - Українською

Читати книгу - "Ключ від Позасвіття, Карін Альвтеґен"

29
0
10.07.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ключ від Позасвіття" автора Карін Альвтеґен. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Ключ від Позасвіття, Карін Альвтеґен» була написана автором - Карін Альвтеґен, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Дитячі книги".
Поділитися книгою "Ключ від Позасвіття, Карін Альвтеґен" в соціальних мережах: 

Ключ від Позасвіття - це захоплююча подорож у світ фантазії та містики, створена талановитою письменницею Карін Альвтеґен. Ця книга відкриває перед читачами двері в паралельні всесвіти, де реальність перетинається з вигадкою, а таємниці ховаються за кожним поворотом.

Тема книги обертається навколо ідеї існування інших світів, які можна відкрити за допомогою магічного ключа. Головний герой, занурюючись у ці незвідані простори, стикається з викликами та небезпеками, які випробовують його мужність, розум та вміння приймати рішення. Це не просто фантастична розповідь, а глибоке дослідження людської душі, її страхів, надій та прагнень.

Карін Альвтеґен - відома шведська письменниця, чия творчість завоювала серця читачів по всьому світу. Народилася у Стокгольмі, Карін з дитинства виявляла інтерес до літератури. Вона отримала літературну освіту в університеті та розпочала свою кар'єру з написання психологічних трилерів. Її книги відзначаються тонким психологізмом, непередбачуваними сюжетними поворотами та майстерністю в створенні атмосферних описів. 📚✨

На сайті readukrainianbooks.com ви можете насолоджуватися цією книгою онлайн безкоштовно і без реєстрації. Це унікальна можливість для кожного, хто цінує українську мову та літературу. Сайт зібрав найкращі книги світу та бестселери, що дозволяє знайти щось цікаве для кожного читача.

Читання книг українською мовою має величезне значення для розвитку нашої мови та культури. 📖🇺🇦 Воно сприяє збагаченню словникового запасу, покращенню мовних навичок і допомагає зберегти наші традиції та історію. Важливо підтримувати та розвивати українську літературу, щоб вона продовжувала процвітати та передаватися з покоління в покоління.

Ключ від Позасвіття - це не просто книга, а ключ до нового виміру, де можливо все. Вона відкриває перед читачами світ пригод, магії та неймовірних відкриттів. Приєднуйтеся до численних читачів readukrainianbooks.com, де ви знайдете не тільки цю книгу, а й багато інших видань, які стануть вашими вірними супутниками у світі літератури. 🌟

Розвиваймо нашу мову разом, адже це важливий крок до процвітання України!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 24
Перейти на сторінку:

Ключ від Позасвіття

Альбін Альвтеґен, Карін Альвтеґен

Присвячуємо Ельвіну й Ліні

Розділ перший

Ми бачимо лише те, у що віримо.

Колись давно Лінус прочитав це в одній книжці. У пам’яті не збереглася її назва — лише ці слова виблискували, мов коштовне каміння.

Цей спогад став його таємною втіхою.

Відтоді він почав шукати все дивовижне навколо. У лісі виглядав тролячі стежки й сліди казкових істот. У місті зазирав у вузенькі провулки, видивляючись щось більше, ніж просто похмурі фасади. А якщо це таки правда? Може, те, у що він вірить, направду існує і він таки знайде двері до крамнички магічних предметів? Як же йому хочеться знайти чарівний камінь чи якесь зілля, що могло б змінити все на краще! Щоб мама знову була щаслива. Щоб тато повернувся.

І щоб його сестричка Ліннея була здорова.

Але він нічого не знаходив. Ніяких тролів чи ельфів. Ніяких магічних дверей. Анічогісінько. Ніби світ хотів переконати його, що все дуже-дуже сумно.

І що старший Лінус ставав, то важче було шукати далі.

І коли йому виповнилося дванадцять, він припинив пошуки.

Лінус і Ліннея — близнюки. Вони справді дуже схожі, але на цьому й усе. Між ними не було тих відмінностей, які бувають між братами й сестрами: наприклад, щоб Лінус ненавидів броколі, а Ліннея жити без неї не могла. Ні, Ліннея броколі ніколи навіть не куштувала. Її годували через невеличку дірочку в шлунку. Ліннея не говорила й не рухалася. Можливо, навіть не чула, що їй каже брат.

Так було від самого її народження. Акушерка, яка приймала пологи, одразу помітила: щось не так. Дівчинка мовчала й не ворушилася. Тому Лінуса дали мамі на руки, а лікар у цей час оглядав Ліннею. У неї знайшли ушкодження мозку і сказали, що вона ніколи не одужає. Ця звістка розбила мамі серце.

Перш ніж з’явилися Лінус і Ліннея, їхня мама працювала реставратором, відновлювала старі будинки. Вона любила старі будинки.

Якось вона натрапила на оголошення в газеті, і Лінус побачив, як мама засяяла.

— Поглянь, Лінусе!

Здам в оренду унікальний дерев’яний будинок людині з умілими руками.

Живіть безплатно за допомогу в реставрації.

Надовго або на короткий термін — розглянемо всі пропозиції!

За кілька тижнів вони поїхали. Автомобіль був навантажений інструментами, фарбами й усім, що може знадобитися для роботи. Мама нетерпляче барабанила пальцями по керму. Діти сиділи на задньому сидінні. Лінус поринув у гру на мобільному телефоні.

— Лінусе, перевір, будь ласка, карту ще раз!

Він звів очі й побачив мамине обличчя у дзеркалі заднього огляду.

— Ти впевнений, що ми правильно їдемо? — запитала вона. — Ми вже мали б приїхати.

Лінус зітхнув і потягнувся по карту.

— Як ми могли заблукати? Останнє роздоріжжя було кілька годин тому.

— Так, — погодилася мама, — але невже це може бути так далеко?

«Мабуть», — подумав Лінус роздратовано й продовжив гру. Він не поділяв маминого захвату від можливості провести літо казна-де в старому будинку. Зовсім не поділяв. Але щира мамина радість варта була кількох нудних місяців. Окрім того, він одержав уживану «Плейстейшн-3» і вибрав три нових гри, причому одна з них була з віковим обмеженням «16+». Він знав, що для мами це була велика жертва. І з огляду на гроші, і з огляду на вікову межу.

У радіоприймачі щось затріщало.

— Ну знову, — сказала мама. — Якісь дивні перешкоди.

— Мабуть, радіосигнал не сягає так далеко, — пробурмотів Лінус.

Мама кинула на нього швидкий погляд.

— Нам буде добре, Лінусе. Правда ж, це буде чудова відпустка в селі? Тільки подумай: у місті спека, пил, усі твої однокласники роз’їхалися. А тут і ми можемо собі дозволити поїздку.

Мама змовкла. Мабуть, шукала додаткових аргументів.

— І там є сад. Це ж буде чудово, що Ліннея зможе сидіти на свіжому повітрі, правда ж? Нам буде дуже добре, Лінусе, я переконана.

Може, вона навіть більше хотіла переконати саму себе. Лінус же з Ліннеєю, хотіли вони чи ні, сиділи на задньому сидінні. Утім, Лінус хотів. Дуже. Він хотів, щоб мама й далі була така щаслива, як тоді, коли натрапила на те оголошення.

Лінус нахилився до Ліннеї.

— Нам там буде добре, — прошепотів він. — Мама щаслива, а я покажу тобі сад.

Ліннея, як завжди, була десь у своєму світі. Лінус простежив за її поглядом. Так він міг хоча б бачити те саме, що й вона. Її рука безвільно лежала на бильці спеціального автомобільного сидіння. Це було так несправедливо — що він народився здоровим, а вона — такою хворою! Про це важко було навіть думати. Часом він прокидався серед ночі з думкою, що це його вина. Що під час пологів щось сталося і врятувати вирішили його. Мама запевняла, що Ліннея захворіла ще у неї в животі, але це не допомагало. Анітрохи.

Дорога через ліс, здавалося, ніколи не закінчиться. Надворі вже спадали сутінки. Золотаве світло літнього надвечір’я розсипалося у гілках дерев, нібито значно вищих, ніж Лінус звик. Через це він почувався дуже-дуже маленьким.

«Навіщо будувати «унікальний дерев’яний будинок» у такій пущі?» — подумав Лінус.

З приймача знову почувся тріск, потім він остаточно змовк. «Чудово, — зринула думка. — Телефонного зв’язку теж немає».

— Глянь, Лінусе. Нарешті будинок. Зупинимося і спитаємося дороги.

У садку біля невеличкої хатинки старий на колінах рвав бур’яни. Мама опустила віконне скло автомобіля.

— Вибачте! — гукнула вона. — Ви часом не знаєте дороги на Тракеборг?

Чоловік важко підвівся і підійшов до машини. Його зморшкувате обличчя здавалося привітним, хоч і досить здивованим.

— Так, знаю, — старий глянув на вечірнє сонце. — Можу я запитати, яку ви справу там маєте?

— Ми там житимемо влітку.

Чоловік від здивування так підняв брови, що всі його зморшки ніби переповзли на лоба.

— Житимете в Тракеборгу? Невже там досі можна жити?

— Сподіваюся, що так, — усміхнулася мама. — Нам дозволили пожити там безплатно в обмін на невеликий ремонт.

— То ви матимете роботи там… — задумливо кивнув старий. — Я працював у них садівником, поки Вільгельм…

Він на якусь мить замовк.

— Поки Вільгельм ще там жив, я мав на увазі.

Чоловік кинув погляд у машину й побачив Лінуса та Ліннею.

— Привіт! — махнув він своєю садовою рукавицею.

Лінус помахав у відповідь.

Старий вказав рукою вздовж дороги.

— Їдьте далі цією дорогою, там за ліском звернете ліворуч. А якщо потім проїдете ще прямо, доїдете до озера з пляжем. Хай щастить! Як буде щось треба — не соромтеся, приїздіть.

Коли вони від’їхали, Лінус обернувся і ще раз помахав.

Садівник стояв і дивився їм услід. З виразу обличчя було видно, що він чимось занепокоєний.

Вузенька дорога звивалася між пишними деревами. Обабіч неї росла висока трава. І раптом за поворотом… Мама різко загальмувала. Кілька секунд вони просто сиділи мовчки з роззявленими ротами.

Просто над ними навис велетенський будинок. Можливо, колись давно він був пофарбований, але зараз на стінах залишилося хіба кілька відлущених пластівців старої фарби. Тут і там зі стін будинку вибивалися балкони й прибудови, що їх знизу підтримували голови драконів. Половину фасаду заплів величезний плющ. З правого

1 2 ... 24
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ключ від Позасвіття, Карін Альвтеґен», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ключ від Позасвіття, Карін Альвтеґен"