Читати книгу - "Родина поза реальністю, Леонід Спіранд"

Сосни хиталися й шелестіли від вітру, ніби шепотілися над рядами надгробків, що вкривали землю. Андрій акуратно ступав між ділянками, раз у раз їжачився від холоду – жовтень видався напрочуд морозним. Пишні вінки вабили погляд, свічки горіли в лампадках, здалеку долинав чийсь плач. Тут завжди панувала атмосфера скорботи, яка раніше так обтяжувала, але останнім часом стала для Андрія рідною. Нарешті, тридцятирічний чоловік дістався знайомого надгробка, з якого на нього безмовно дивилися троє. Усі поруч, прямо як того злощасного дня.
 

Марта була прекрасною, як і завжди. Її довге, світле волосся падало на плечі, а блакитні очі сповнювалися ніжністю і добротою. Здавалося, що зараз вона посміхнеться, з легкістю запитає як справи, і вислухає будь-які його проблеми, незважаючи на свої власні.

Дванадцятирічна Діана задумливо дивилася кудись у далечінь, а за спиною в неї були акуратні чорні косички. В обличчі дівчинки відбилися недитяча серйозність і інтерес, гідний майбутньої вченої. Таким поглядом вона дивилася і на зоряне небо ночами, і в мікроскоп, подарований їй на останній день народження.

Макс із вічним вихором на голові світився радістю. На кам'яному обличчі першокласника застигла усмішка, а в погляді зачаївся невичерпний запас енергії.

Андрій поклав на могили квіти та цукерки. Максу мармелад, а Діані – з горіхами, її улюблені. Похмурі спогади замарили чоловікові голову. Скільки разів за останні два роки він приходив сюди побачитися, поговорити з ними так, ніби вони могли чути його голос, або просто поплакати, коли триматися не залишалося сил. Але цього разу все було по-іншому. Ні сліз, ні переживань. Навпаки, на обличчі Андрія сяяла усмішка. Сьогодні він прибув на цвинтар попрощатися, адже цей візит мав стати останнім. Після цього життя чоловіка, знищене тоді автокатастрофою, нарешті мало відновити свій хід. Адже сьогодні він знайшов спосіб побачити свою родину знову.

Коли чоловік залишив могили й дістався зупинки, кілька людей кинули на нього здивовані погляди – Андрій вирізнявся як настроєм, так і білосніжним одягом, що робив його вигляд майже паранормальним на тлі осіннього цвинтаря. Таке вбрання, за словами Скрея, мало додатково убезпечити господаря від різного роду випромінювання під час переходу між світами. Андрію ці переконання здавалися забобонними, але він усе ж прислухався. Скрей, незважаючи на невеликий вік, явно знав про мультивсесвітні подорожі більше за нього. Автобуса все не було, тож у чоловіка видалася хвилинка перевірити речі в рюкзаку і переконатися, що він був готовий до подорожі.

Там знайшлися фальшиві документи зразка світу, в який збирався переїхати Андрій, важкенька пачка грошей, телефон з тамтешньою сім-картою, кілька символічних дрібничок, з якими не хотілося розлучатися, і найголовніше... Руки сім'янина на мить затремтіли, коли він розкрив блокнот і побачив там номер Марти. Однак, до цього дзвінка було ще далеко. Для початку варто було сфокусуватися на координатах і паролях, які дав йому Скрей. Судячи з усього, відшукати його майстерню було складніше, ніж більшість інших світів. Андрій вкотре перечитав нотатки і зробив крок в автобус, його серце забилося трохи швидше. Кульмінація плану була вже так близько, хоча ще недавно він навіть не замислювався про настільки радикальний крок.

Початок цьому задуму було покладено в один із багатьох вечорів, які Андрій проводив у порожньому будинку, оточений безнадією й алкоголем. Гортаючи стрічку новин, чоловік побачив рекламу додатка під назвою 'Дзеркальник'. Він чув про нього раніше – вельми специфічна розвага, яка давала змогу знаходити і, часом, виходити на контакт із версіями себе з інших світів. Поставити його зараз, коли Андрій був розчавлений життям, здавалося тортурами гіршими за алкоголізм.

Чоловік зумів розібратися з усіма налаштуваннями за годину, і незабаром на екрані з'явився список його копій з назвами світів і основними відмінностями. Він був розчарований: замість багатьох тисяч Андріїв, його погляду постали лише дванадцять, та й то, про половину з них майже не було інформації. Це була типова помилка новачка, або жертви маркетологів додатка, які обіцяли нескінченну безліч нових знайомств із самим собою. Насправді, знайти схожий всесвіт серед міріад унікальних було як відшукати голку в копиці сіна. До того ж, база даних Дзеркальника, на відміну від мультивсесвіту, була зовсім не нескінченною.

Вирішивши працювати з тим, що є, Андрій почав гортати профілі. Від вигляду трьох щасливих сім'янинів, кожен з яких був із різними жінками, його ледь не знудило. Особливо коли він глянув у дзеркало і порівняв їхні образи зі своїм неголеним, блідим обличчям. Поруч з одним із цієї трійці була Марта, Андрій одразу впізнав її навіть з іншою зачіскою та кольором очей. Перегляд його профілю затягнувся, втомлені очі вдивлялися в кожен рядок і картинку. Тут він помітив, що стискав телефон так, що в того ледь не тріскався екран, і нарешті перестав.

– Невже один лише я... – Прохрипів вдівець між ковтками віскі з горла.
 

Соратник по нещастю так і не знайшовся, а попереду залишився тільки один профіль. Там усе було як завжди, проте Андрій зі здивуванням помітив, що фотографії тієї версії нього були чорно-білими. Спочатку він прийняв це за специфічний стиль, може це був якийсь всесвіт 'ретро', але потім побачив у кутку чорну лінію. Терра-009, послужливо повідомив Дзеркальник. Світ, вкрай схожий на рідну Андрію Терру-001, тільки з низкою дрібних відмінностей і відставанням часової лінії на три дні.

Однак, одна велика відмінність у ній все ж знайшлася: того нещасливого дня Андрій вирішив взяти відгул, тому зміг поїхати у справах замість дружини, яка віддала перевагу залишитися вдома з дітьми. Дата смерті це підтверджувала – він потрапив у ту саму аварію на мосту, злетівши вниз через слизьку дорогу. Тіло місцеві рятувальники так і не знайшли, але за кілька днів припинили пошуки й оголосили його загиблим, з чим незабаром довелося змиритися і його родині.