Читати книгу - "Назарчик та дракон Шелест, Надія Філіпська"

У кімнаті Назарчика, ще в перший день зими, батьки поставили різдвяну ялинку. Вона була висока, зелена і пухнаста. На ялинці блимали різнокольорові вогники, а на гілках були розвішані різноманітні іграшки. Чого тут тільки не було. І прозорі льодяні бурульки, і гарні червоні банти, і скляні іграшки у вигляді звірят, які належали ще маминій бабусі. Були тут і нові іграшки. Ось цю іграшку Назарчик з мамою зробив у минулому році, а цю кульку робили усією родиною залишаючи різнокольорові відбитки, які стали вогниками гірлянди. Вершечок ялинки прикрашала восьмикінечна білосніжна зірка. Під ялинкою було розстелене біле штучне хутро, що імітувало снігові замети.

А ще тут була чарівна куля з величним зеленим драконом. На ній погляд Назарчика затримувався найдовше. Куля була новою, її лише на минулих вихідних Назарчик з батьками придбали в магазині. Хлопчик просто не зміг пройти повз такого прекрасного дракона.

Назарчик дуже полюбляв історії про драконів. Мама завжди читала їх хлопчику перед сном. В них були могутні ящери, яких перемагали лицарі в блискучих обладунках. У лицарів для цієї справи ще й меч був. Великий, блискучий і надзвичайно гострий.

У Назарчика був звичайний дерев’яний меч, яким хлопчик жваво розмахував, ведучи уявний бій з іграшковим драконом, який заховався під ялинкою.

– Назарчику, обережніше біля ялинки, – зупинила мама хлопчика, який занадто захопився.

– Мамо, там за ялинкою ховається справжнісінький дракон! – зашепотів хлопчик і ткнув в ялинку своїм мечем.

– Синку, давай дамо дракону перепочинок на сьогодні і підемо спати, – запропонувала мама.

– Мамо, але ж завтра Різдво. Можна я довше пограюся? – попросив Назарчик. – Я ще зовсім трішечки пограюся, а потім сам ляжу в ліжко.

– Будеш сам засинати? – уточнила мама і пильно поглянула на синочка.

– Так, я ж вже дорослий. Мені цілих шість років! – гордо заявив хлопчик.

– Що ж, раз так, то можеш ще трішки погратися, – згодилася мама.

– Залиш мені будь ласка включеним нічничок, – попросив хлопчик маму і побіг до ялинки.

Від вогників на ялинці та тьмяного світла нічничка в кімнаті утворилася казкова атмосфера, яка ще більше розбурхала уяву дитини.

Мама вже пішла і Назарчик всю свою увагу зосередив на іграшковому драконі, якого зовсім нещодавно сховав за ялинкою. А зараз як не заглядав туди хлопчик але не зміг побачити дракона.

– Дракон, я йду на твої пошуки! Від мене не сховаєшся! – заявив Назар і зручніше перехопивши меч поліз під ялинку.

Місця тут було не багато і Назарчик зачіпав нижні лапаті гілки ялинки, від чого з них осипався штучний сніг. Він ліз все глибше під ялинку, ще більше снігу осипалося з гілок і раптом м’яке штучне хутро під руками хлопчика раптом стало мокрим і холодним. Назарчик виліз з-під ялинки і роззирнувся. Все навколо було вкрите великими сніговими заметами.

Це вже була не його кімната. Назарчик стояв посеред величного зимового лісу. Навкруги височіли великі сосни, вкриті шапками білого пухкого снігу.

Хлопчик поглянув на ялинку, з-під якої щойно виліз. Вона була точнісінько такою, як і вдома, але замість ялинкових прикрас вкрита вона була пухким снігом.

– Де це я? – запитав Назарчик вголос, хоч і не бачив нікого навколо себе.

– Ти у чарівному лісі, – повідомив тоненький голосочок, що лунав з дерева.

– А ти хто? – Назарчик підняв голову, щоб побачити свого співрозмовника.

Перед очі хлопчика злетіла невелика пташка, яка вмостилася на гілці ялинки, з-під якої щойно виліз хлопчик.

– Я Тук, – відрекомендувалася пташка.

– Дятел? – упізнав пташку Назарчик. – Дуже приємно. А я Назар. А як я опинився в чарівному лісі?

– Кожен опиняється тут з різних причин, – символічно відповів дятел. – Ти навіщо під ялинку поліз? – запитав Тук.

– Дракона шукав. Він заховався від мене під ялинкою.

– От бачиш, все виявилося простіше, ніж здавалося. Йди доріжкою і знайдеш свого дракона, – Тук змахнув крилами і полетів.

Назарчик поглянув собі під ноги. Доріжка і справді була і, що порадувало хлопчика, була без снігу. Адже хлопчик лише зараз відмітив, що він так і залишився у своїй теплій піжамі та домашніх капцях у вигляді ведмедика.

Доріжка петляла лісом і Назарчик пришвидшив крок, адже насувалися сутінки і ставало прохолодно. Доріжка вильнула в прогалину між деревами і хлопчик несподівано опинився на околиці лісу. Попереду була галявина в далині якої виднілася велетенська печера. Доріжка тут закінчувалася і Назарчик зробив крок у сніговий замет.

Рип-рип-рип. Рипів сніг під капцями Назарчика. Хлопчик вже втомився, адже йти по снігу ставало дедалі важче. Він вже навіть подумував кинути свого дерев’яного меча, але ж його чекав двобій з драконом.

Хлопчик дійшов середини галявини і голосно вигукнув.

– Дракон! Виходь на двобій!

Слова хлопчика відлунням пролетіли над галявиною і вона знову поринула у тишу.