Читати книгу - "Чарівна шкарпетка, Galcheja Vale-Vivre"

Олена влаштувалася на дивані, загорнувшись у старий плед, що пахнув лавандою, хоч із часом запах ледь нагадував бабусин гардероб. Вона не любила зиму. Ці короткі дні, довгі вечори, коли єдине, що тебе чекає вдома, — це пустий холодильник, котячий нявкіт у сусідньому під’їзді й вічна реклама піци, яку доставляють за 30 хвилин. «Тридцять хвилин? Та нащо мені піца через півгодини, коли мені треба чоловік на все життя», — бурмотіла вона подумки, відкидаючи телефон зі збереженим номером доставки.

Цього року Олена вирішила бодай трохи змінити традицію своєї самотності.

 «Ну скільки можна бути героїнею роману, де всі живуть щасливо, окрім мене?» — запитувала вона себе, пильно дивлячись на власне відображення у темному вікні. Рішення прийшло раптово, коли вона поверталася з роботи й вирішила зайти до супермаркету.

Серед розділу з макаронами та полиць із знижками її око зачепилося за яскраво-червоні шкарпетки. Вони висіли, немов запрошення: «Купи нас, спробуй хоч раз повірити у щось».

«А чому б і ні?» — подумала Олена, хоча в її голові звучав голос мами: «Ну нащо тобі ті дурні шкарпетки? Купи собі мандаринів, свято ж!»

За годину ці шкарпетки вже висіли на каміні її маленької квартири. Одна для неї — бо себе Олена вирішила не обділяти, а інша, жартома, для «святого Миколая».

Вона ретельно вирівняла їх, зробила крок назад і оцінила результат.

— Ну, тепер залишилося запросити фотографа й зняти рекламний ролик: «Самотня й креативна. Врятуй її шкарпетку»,  -  пробурмотіла вона, розуміючи, наскільки комічно це виглядає.

— Ну, хто знає, може, цього року він все-таки завітає? — Олена всміхнулася сама собі, відчуваючи себе трохи легше. Вона навіть кивнула до шкарпеток, немов вони були старими друзями.

Завершивши цей урочистий момент, Олена закинула ноги на столик і вирішила переглянути серіал. Через хвилину її долали думки: «Якщо Миколай не прийде, то хоч кота завести треба. Він хоч нявкає, а не мовчить, як мій холодильник».

Із цією думкою вона заснула, навіть не здогадуючись, що червона шкарпетка наступного ранку її неабияк здивує.

***

Наступного ранку Олена прокинулася від яскравого сонячного світла, яке пробивалося через фіранки. Вона розплющила очі й одразу згадала про свою «місію шкарпетка». Зробивши вигляд, що їй абсолютно не цікаво, вона повільно протягнула ноги до підлоги й, позіхаючи, рушила до каміна.

— Ну що, Миколаю, чим здивуєш цього разу? — пробурмотіла вона з ноткою іронії, хоча в душі відчула несподіване хвилювання.

Перша шкарпетка була порожньою. Олена глянула на другу, і її серце завмерло. Замість звичного «нічого», там виднівся шматок паперу. Вона підійшла ближче, обережно дістала записку і прочитала:

«Вір у дива, і вони трапляться. Сьогодні тебе чекає подарунок».

— Що? Подарунок? Для мене? — прошепотіла вона, покрутивши записку в руках. — Хтось вирішив пожартувати? Подруга? Сусідка? А, може, це той кур'єр, який постійно плутає квартири?

Олена подумала, що це може бути просто чиєсь жартівливе привітання. Але чим більше вона дивилася на каліграфічний почерк, тим більше її цікавість розгоралася.

«Ну добре, якщо це і жарт, то дуже стильний. Молодці, постаралися», — думала вона, поки варила каву. Зробивши перший ковток, Олена зрозуміла, що без пригод цей день не обійдеться.

Вирішивши, що сидіти вдома — це не про її «нова я», Олена вдягла улюблений светр, закинула на плечі пуховик і рушила до своєї улюбленої кав'ярні. По дорозі вона розглядала записку, сподіваючись знайти якийсь натяк на відправника. Але нічого.

У кав’ярні вона замовила свою улюблену лате з корицею й сіла за столик біля вікна. Щойно вона витягла блокнот, щоб спробувати записати свої думки, як доля вирішила втрутитися.

— Обережно! — гукнув чийсь голос, але було запізно.

На Олену пролилося пів чашки кави, а її светр тепер виглядав так, ніби він брав участь у кавовій битві. Винуватець — симпатичний хлопець із книгою в руках — розгублено дивився на неї.

— Яка іронія. Хотів попередити, а сам усе зіпсував, — сказав він, сміючись. — Давайте я вам це компенсую.

— Викупите провину тістечком, — пожартувала Олена, намагаючись стримати сміх.

— Домовились! У вас які тістечка в пріоритеті? Класичне шоколадне чи те, яке рятує світ, коли розливаєш на когось каву? — відповів хлопець із жартівливою посмішкою.

Олена розсміялася. Вони пробалакали кілька хвилин, але на цьому їхня зустріч завершилася. Хлопець поспішив на зустріч, залишивши її з тістечком і новими думками.

Повертаючись додому, Олена все ніяк не могла викинути з голови незнайомця з кав’ярні. Але її чекала ще одна несподіванка.

Вирішивши зайти до бібліотеки, вона підійшла до полиці зі старими книгами. Там, між томами, побачила ще одну записку:

«Шукай свою ялинку. Диво починається о 19:00».

— О, це вже цікаво, — сказала вона вголос, привертаючи здивовані погляди оточуючих.

Вона поклала записку до кишені й вирішила, що, навіть якщо це все жарт, вона не може не з’явитися.