Читати книгу - "Дорога до серця. Вітер карбує , Гриць Янківська "

Гірко-зелені

Травами забуяло
навкружжя з мого вікна.
Куди оком кинь –
трави буяють.
Уже бо й сниться,
як босою йду та йду
у гірко-зелені далі,
аж згублюся.
Уже бо й не знаю,
де кінчається сон цей,
як вдаряюся в скло вікна.
Уже б і проснулась,
тільки тут дощ та дощ,
п'яту ніч травня
двадцятого року.
07.05.2020

Діяманта нешліфована

                            Жура 
                понура, неприкаяна 
  шириться, розтікається, всеохоплює 
раптовим спалахом, всесвітнім вибухом 
       звузиться, зблисне, сточиться 
               виключна, приурочена 
                        веселість 
20.05.2020

Розколоті горіхи

Ці слова – розколоті горіхи,
марно кинуті.
Сонце нині жовте від зловтіхи.
Хмари здвинуті.
Припікає. Тінь твоєго листя
геть розвилиста.
Серце крає
шкаралуща слів.
23.05.2020

Слів задуха

І най би було сонце згасло!
І най би квіти відцвіли!
Слабкі слова – на душу масло,
подібні стали до смоли,

немов підступні долі кручі, 
спирають віддихи грудей
й затінюють слова могучі.
Чи так зневолюють людей?

Та слів промовили ми з лишком.
Слова, слова, слова, слова...
Нас манить вквітчаним затишком
маршруту стрімкість вже нова,

жадає пахощами квітів
перехопити подих наш,
людей – у долі неофітів.
Найбездоганніший демарш –

словам слова. В смолисте пекло
затягнуть новачків на дно.
Допоки на душі не смеркло –
мілким здавалося воно.

Та все ж і з дна видніють кручі –
угору, вниз, і клином клин...
Слова, слова, слова ядучі
знічев'я маслом потекли.
25.05.2020

Задуха поміж чужих

Але ж, Боже, яка нестерпність
ці години, що між чужими,
ці розмови про конкурентів,
ця задуха аромаламп!

Надто мало для рівноваги –
ці збережені в фото зими,
ці ванільні поля на сайтах,
цей щодення комфортний штамп.

Вітаміном вагітне сонце,
кругло виведене над дахом,
кличе йти осушити душу,
розділити його страхи.

Як сповіщення на смартфоні –
відкидаю єдиним змахом
все довкруж. І думки до сонця
розлітаються, мов птахи.
26.05.2020

Вологі віти пізньої весни

Я хочу вийти, та не знаю як.
В моїй кімнаті – двері, двері, двері...
Такі вузькі, мов риска на папері,
і білі, мов на лицях переляк.

Я хочу вити, та вагаюсь в що:
у ніч глуху чи вуха незнайомців.
Зневажать звуком, як при фотозйомці,
і мов не чули, – ти сумна пощо?

Це я тому сумую, відповім,
що відцвіли ріпак і черемшина,
що луснула на перехрестку шина,
а пішохід проґавив долі знак.

Ця відповідь смішною здасться їм,
та й не збагнуть либонь про пішохода, 
така вже світу прозова природа.
Зі сміхом сум переступлю відтак.

Вологі віти пізньої весни
розполовинять трас графітні стрічки.
Я хочу пити, та з котрої річки
течуть в долоні кольорові сни?
27.05.2020

Пугач

Напишу слова про слова –
соло власних сумнівів, стом,
про усіх сумних за бортом,
про синюшну глиб самоти,
про "пугу", що каже сова,
про усіх, з ким спільно на "ти",
бо для них ця пісня нова.

А опісля – сяду на лід
серед глиб зсудомлених вод,
бо не страшно в нього і під,
бо не чутно з віддалі од,
бо така важка голова
у якій слова про слова!

А ще пізніше –
розгорну на ньому тишу,
таку тонку, як лиш зможу,
таку чудову і гожу,
таку легку і плавучу,
і владну її, і могучу
воді доручу.
А слово віддам пугачу,
бо кажуть, сова – то є мудра птаха,
лиш відлітати далеко від суші
має прадавній страх.
30.05.2020

Яйце думок

Сонце, вколоте в Божий ріг,
витікає жовтком в таріль.
Та якби ти його вберіг –
я не знала би слова "біль".

Шкаралущею тріснув сміх,
ранить ноги, немов стерня.
Та якби ти його вберіг –
колосилася б цього дня.

Вигріває Вселенну Біг,
з неї вилупиться ім'я.
Та якби ти мене вберіг,
то Вселенною була б я.
02.06.2020

Ґрунт

Пам'яті В.О.
"Для чого ці пусті балачки?!" В.О.

Ви померли вчора, у сорокаденний дощ.
Небо сталось суворим, гортаючи вчинків книгу,
приміряло на себе задушливу тишу прощ
і прогрішень відлигу.

Чи померли Ви тихо, чи лихо здійняло шум?
Та облишу гадати, Ви ж сприймали виключно факти.
Все, що знали про Вас, всі, хто знав Вас, згадаймо, нум!
І в нікуди: ну, як там?

Ви смішили серйозністю всоте кинутих слів,
присипляли бубнінням, пробуджували в вимогах.
Ви – мов ґрунт, що горів, горів, а вчора от догорів,
бо вже неспромога.

І далеко за обрій, до кого Ви і по що, 
відійшли торф'яної пожежі ядучим димом?
Вас, напевно, любив хтось давно й чекає давно,
тож ідіть пілігримом!
05.06.2020

Недільний скарб

Мандрівка

Поет – пророк. Читайте по губах
і сиву сталь суворої науки,
і сизу воду, зібрану по краплі,
і світостан, і світокаламуть,
що він рече:

коли гора іде на гору –
немає двох, а є одна.
усю омріяність простору
земної слави аж сповна
вертають назвам імена.

Втрачене

Якщо тобі на гору йти,
а потім ще й з гори –
позважуй мотлох і дари,
щоб зайве не нести!
А вже як ранець спорожнив,
доїв овечий сир –
позаднім дай орієнтир,
щоб мотлох не зогнив.
Бо твій мотлох для когось – недільний дар.

Здобуте

Сизої води напитий,
губ сухих маятником заритмізований –
не колорит ти вирив тут, коло замоклої скирти,
колоратури трембіти пророка словам вторять:
тут піт ти,
лушпиння ти,
загіпнотизований,
мотлох ти на тлі природної величі.
Одурити
гору не зможе і той, 
що на гору вийде.
22.08.2020