Читати книгу - "Дорога до серця. Вітер карбує , Гриць Янківська "

Грубі сливи

Грубі сливи зриваються долу.
Сьогоніч не сплю.
Загусло в очах, сповільнилося
і сталося добре мені.
Не в етер, – в повидло
падаю,
падаю,
падаю...
В пітьму падаю.
А на ранок уже пліткуватимуть,
як чорні сливи і я
застрягли пітьмі у горлі.
Виплюнь же!
10.01.2021

Принципи

І вони на мені напнули
білий прапор. А в білу книгу
записали: це – щоб не дули
злі вітри у вітрила бригу.
Чи жадали цим збити з плигу?
Адже й добрі давно не дули!

О! Вони мене ще прив'яжуть,
мов записку до лапи птиці,
а до неї приставлять стражу,
ще й розсиплють мішки пшениці.
Тільки вдосвіта громовиці
щось мені про свободу скажуть.

Та вони по мені заплачуть,
коли втрачу.
14.01.2021

Дорога до серця

Не добре, кажу, – жалобне!
Серце твоє оздобне.
Віра твоя на зламі,
молитви́ – гамір.
Пісня твоя їдка,
мука – вивертка.

А вона мовчить.
А за тим – ячить:
вчора вчили жити,
позавчора –
вмирати...

Та як тобі, як тобі, ввірена, розказати,
що в нього не варто ні вірити, ні вкладати –
у слово солодке, що шкода його не взяти,
у слово важке, що спробуй його підняти!
Глибоко вп'яте
слово кляте.

Ти є дзеркалом власних бід,
несповна наспівна людино!
Що є біль твій – це є твій плід.
Ось провина:
ти чекала, що з серця хлине
і затопить світ
любов.

Не затопила.
Недолюбила.
Швидко скінчилася
пісня ця:
Ти мені – мила!
Ти мені, мила,
цілий вік снилася
без кінця!

Ні!
Нелюбов тобі!
Не дива тобі!
Ми прийшли самі
і йдемо самі.
На порозі змін
озирнися.

Кажуть, у світі давно вже переплелися
добро і зло, правда й брехня,
впевненість і несвідомість.
Отже, зраджують всі, навіть ті, що не кличуть зрад,
навіть ті, що її не помітять в момент і після,
навіть ті, що шукають (чому ж не знаходять ради?) 
в людині вістря.
Та вселенна не має вад і не пробачає вад!
Все забере.
А натомість –
ще раз ділися!

Знаю дорогу до серця пекла,
встелену чесними помилками,
щирими помислами, зірками
й квітами з голови.
Кожного разу мої надії
падають просто у серце пекла!
Б'юся за право, січа запекла,
тихо надіятись.
Різні та пізні ми в кожнім разі
на розуміння себе й від себе.
Знаю дорогу, що йде від неба
в світ і нижче.

Добре, кажу їй, добре!
Серце твоє хоробре,
віра твоя – мов пломінь,
молитви – вагомі,
пісня твоя витка,
мука – вигадка!
16.01.2021

На гілці крук

Прочахли простори зими
і ми.
Набрались птиці таїни
вгорі.
Кого шукаєш? Взір підводиш до верхів.
На гілці крук глядить убік,
в людини вік встромляє дзьоб,
як в сіру пасмугу між днем і днем – 
у сіре небо.
Почахли трави. Вдалині
погасли таборів огні.
Перекажи привіт мені хоч сном, хоч снігом!
Біліє все і білих дум
лягає паволока-слід –
це я зникаю в просторах зими.
18.01.2021

Надірвали вуха моїм садам

Надірвали вуха моїм садам
божевільні, з півночі бо, чужі
вітровії, й нищили, як орда
зголодніла, вигостривши ножі.
Я ж – як дерево, зроджене на межі,
йшла б, та вперлась в вирок моя хода.

Мов хламида, кинута не плече
Богу, – північ безкраєм тріпотить,
рветься долу, вивернеться умить,
аж у грудях Господу запече.
Сад зачує, – свистом біду рече
вітер дичці, що на межі стримить.

Може, зломить вздовж її по хребту,
може, вирве з коренем й кине вбік?..
Та, мов древній праведний чоловік,
сад заклявся: здужаю, зацвіту!
Я – лиш мітка, нагадка про мету.
Вітровії – випроб на довгий вік.
23.01.2021

Пошук

У пошуку потрібних слів
з'являлись символи і рухи.
Спліталося волосся в довгі коси
з примхливим вітром
у пошуку міцних зв'язків.
Подув,
пасмо,
подув –
тріада нескінченності над тілом і стихією.
Сюїта вічності – 
зрив,
політ,
падіння.
Шепітні далі.
Й далі,
далі ще шепотіння.
Крапка тиші над пошуком слів.
Ш...
Крапка тиші над рухом.
Подув,
пасмо,
подув –
розплітаються коси тіла й стихії.
25.01.2021

Євангеліста

Чому у стінах твоєго міста
так рідко просто, так часто пізно?
Удовам терпне в душі невіста.
Холодний камінь сіріє грізно.

І наче нарізно тінь та тіло,
аж розминуться на перехрестях,
та одночасно обом боліло
його падіння чи пак – безчестя.

Та ще до літа в тісних провулках
зірвуть одежу з безбарвних істин,
відмиють тло, де, зітруть до цурки, 
цитує райтер євангеліста.

І стане пусто, мов свіжа власність,
занадто чисто, без риси хисту.
Барвистий пазур проткне сучасність
аж після першого падолисту.

А доти – ділять в баюр люстерках
благословення вдова і дівка,
а тінь від тіла чекає смерку,
щоб повернути свою домівку.
26.01.2021

Сніг на голову

І сипле сніг на голову і ніч,
на пелюстки торішнього бутона,
на в'язку снів, на риску білих пліч,
на мерзлі грона.

І сипле слів покришені шматки
поет, мов свіжий хліб на годівницю, – 
на все безлюддя і на слух в'язкий,
на ковзаницю.

І сипле душі щедро з рукава
романтик Бог на сніговиті доли,
на цвітники, олімпи, а бува –
на частоколи.
27.01.2021

На серпневих галявинах

Попри мене тут люди стаються тихими.
Попри мене тут низько літають соколи.
Звірі кажуть: ось щойно втекли від лиха ми,
як від здобичі з помислами високими.