Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » [уривок] Храмовий «празник», Штучна Тяма 📚 - Українською

Читати книгу - "[уривок] Храмовий «празник», Штучна Тяма"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "[уривок] Храмовий «празник»" автора Штучна Тяма. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «[уривок] Храмовий «празник», Штучна Тяма» була написана автором - Штучна Тяма, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Сучасна проза".
Поділитися книгою "[уривок] Храмовий «празник», Штучна Тяма" в соціальних мережах: 
Уривок із книги, який, на мою думку, можна розглядати як самостійне маленьке оповідання в жанрі slice of life. Просто один день із життя людини – без драми, без конфліктів... Лише глибокий реалізм і живі думки

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 13
Перейти на сторінку:
Храмовий «празник»

Прокидатися о сьомій ранку дорівнювало смерті, тому мене підтримати прийшла бабуся. 

— Синочку, час вставати, — гукнула вона, стукаючи у мої двері. — Уже початок восьмої.

Я почув її крізь сон, щиро сподіваючись, що вона його частина. 

— Синочку? — продовжувала бабуся, впевнено руйнуючи мої надії ще поспати. 

Вона добре мене знала й збиралася чекати, поки я не піднімуся та не вийду з кімнати. Проклинаючи нашого ієрея, я скинув із себе ковдру, щоб створити собі більше дискомфорту. У кімнаті не було тепло — полагодити «АГВ» нікому, тож удома було лише трохи тепліше, ніж на вулиці вранці листопада. 

Мені одразу стало холодно, і мозок почав у паніці прокидатися. 

— Ба, я прокинувся, — гукнув я. 

— Гаразд, — сказала вона. — Я можу зайти?

Звісно, бабуся не повірила мені на слово, знаючи, що я через секунду можу знову заснути.

— Так, заходь.

Скрипнули двері, увійшла бабуся. Її вигляд мене приголомшив. Вона могла б зійти за супермодель якби «мода» розповсюджувалася на людей 80+. 

Мода — це лише про свіже м’ясо. Мабуть, про телятину.

Бабуся одягла барвисту хустку «Надія». Це була жовто-золотава хустка з яскравим етнічним орнаментом срібного кольору, червоними квітами в середині й пишними китицями по периметру. Чорний жакет із кишенями з боків, і біла спідниця плісе у чорний горошок. 

Відмічаючи її гардероб, я подумав, що мені варто закінчувати вивчати шиття одягу. Я перетворився на якусь енциклопедію жіночого стилю, і це, можливо, не дуже добре для мого психічного здоров’я. 

— Ба, ти виглядаєш неймовірно, — вигукнув я, натягуючи домашні штани. — Немов це у тебе ювілей, а не у храму.

— Ой, облиш, — засоромилася вона. — Це на знак поваги до храму, і архієрей буде.

— Ну звісно, — посміхнувся я, підходячи. — Але ж похизуватися трохи перед подругами теж треба? 

Бабуся пхекнула й задоволена пішла з кімнати. 

«Дивна ця мода, — подумав я, їдучи за нею коридором. Більш умовних понять за ці людство ще не вигадало. Мабуть, коли Єва вперше прикрилася листком перед Адамом, відбувся перший в історії показ мод.» 

Я зайшов у вбиральню, а бабуся пішла далі на кухню. Мені все ще хотілося спати, усе тіло відчувалося, наче вата. Проте плече майже не боліло, коліно без шини тримало мене впевнено, і навіть набряк на брові спав. Як ніколи я був готовий допомогти нашому ієрею, звісно, за символічну плату та дуже конкретну м'ясну їжу. 

Швидко одягнувшись — теж у святкове: чорні штани, білі кросівки й спеціально збережений для таких подій, як модно кажуть, «пуловер» бежевого кольору з геометричним орнаментом у верхній частині, — я поснідав яйцями, що приготувала бабуся, і ми вирушили до церкви.

Я зачинив двері, а бабуся зітхаючи, підійшла до них, смикнула ручку, перехрестила замок, і лише потім ми пішли.

— Ба, від тебе так гарно пахне, — сказав я, крокуючи з нею під руку. — Трохи наш чай з бергамотом нагадує. Це щось новеньке?

— Так, — усміхнулася вона. — Я тобі не розповідала?

— Що саме? 

— Мені духи подарували, — радісно вигукнула вона. — На ринку!

— Ого! Це як так, подарували?

— Я йшла, побачила гарну дівчинку за маленьким білим шинквасом, — розповідала бабуся. — Підійшла до неї, там так приємно пахло. Кажу їй, що від неї дуже гарно пахне. Вона така мила, засоромилася, обійняла мене й подарувала таку малесеньку пляшечку духів.

— Оце на тобі! То, мабуть, пробник, — вигукнув я. — Тобі вистачає лише пройтися по ринку, навіть грошей не треба. А що за духи то?

— Та дивна якась назва, — насупилася вона. — «Сосо» пишеться. Може, грузинські? 

— Хто зна, — замислився я. — Потім покажеш, і розберемося. 

— Гаразд.

Уже на підході до храму було зрозуміло, що сьогодні не просте свято. Віруючі тинялися вздовж вулиці біля храму, очікуючи, коли привезуть архієрея з його почтом. Усі були святково одягнені, дехто з квітами, а дехто з фотоапаратами. Головні двері церкви відчинили навстіж, червоний килим простягнувся аж до самої автомобільної дороги — і навіть трохи нижче, щоб нога архієрея у жодному разі не ступила на огидний асфальт простих смертних рабів Божих.

— Ба, он там твої подруги, — сказав я бабусі, показуючи всередину церковного подвір’я.

— Ти бачиш? — спитала бабуся, придивляючись у тому напрямку. — Тоді веди мене, я не бачу.

Бабусина зграя була в повному складі, навіть «притрушена» залишилася з ними. Зайшовши у подвір’я, я одразу помітив знайомого іподиякона, який метушився по двору. Помітивши мене, він одразу помахав, щоб я йшов до нього.

Я знав його ще з дитинства. Бабуся привела мене до церкви раніше, ніж мати віддала до школи, і, якийсь час я був досить активний у житті храму. Цей іподиякон мною керував, пояснював, що робити, і можна було сказати, що ми були майже друзями. Він був старший за мене на п’ять років, але починали ми разом дітьми, тож він ніколи не поводився, як дорослі, а я не відчував себе малим, тупим лайном.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 13
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «[уривок] Храмовий «празник», Штучна Тяма», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «[уривок] Храмовий «празник», Штучна Тяма» жанру - 💙 Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "[уривок] Храмовий «празник», Штучна Тяма"