Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » [уривок] Храмовий «празник», Штучна Тяма 📚 - Українською

Читати книгу - "[уривок] Храмовий «празник», Штучна Тяма"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "[уривок] Храмовий «празник»" автора Штучна Тяма. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 13
Перейти на сторінку:

— Ба, я тебе залишу, мене вже кличуть, — сказав я. — Бачиш, де твої подруги?

— Так, я далі сама, йди, — впевнено відповіла вона, на секунду стиснула мою руку сильніше, а потім відпустила й пішла до подруг. 

Я провів її поглядом, помахав подругам, які мене не помітили, і побіг до іподиякона. 

Він був у святковому червоному стихарі з золотим орнаментом поверх чорного підрясника, і вже о восьмій ранку виглядав так, ніби добу не спав: очі червоні, чорне волосся розтріпане.

— Кому ти там махав, — спитав він, щойно я підійшов, але відповідь його не цікавила. Він був високим хлопцем із виразним носом, і приємною зовнішністю. — Допоможи мені. Треба прибрати двір, щоб можна було поставити три машини. Тільки-но дізнався, що припруться цілих три архімандрити. 

— Ого! — вигукнув я. — Це чого їх стільки принесло?

— Дізналися, що в нас з’явився новий спонсор, — мовив він, і ми рушили до бокового входу у вівтар. — І їдуть пожерти, подарунки отримати. Ти ж пам'ятаєш, коли в нас грошей не вистачало на опалення? Прихожани на службі стояли в куртках, жінки хоча б шапку могли вдягти, а діди вуха відморожували. Тоді ніхто з них і ногою сюди не ступав. Наче ми до якоїсь іншої єпархії відносимося.

— До якоїсь бомжацької, мабуть, — посміхнувся я.

— Саме так, — кивнув він і приобійняв мене. — Радий, що ти прийшов. І не лише тому, що я перекину на тебе половину своєї роботи. 

Ми засміялися разом і обійнялися. 

— Шуруй, наведи порядок у подвір’ї! — гукнув він і, відкривши двері до вівтаря, додав: — Три автівки, скоріш за все, «крузери» або «мерени» ML. Тож місця треба багато.

Він усміхнувся й зачинив двері зсередини. Я крутнувся на місці й окинув поглядом свої володіння. 

«Як краще розмістити три великі машини?» — замислився я. Виїжджати вони точно будуть рандомно, тож треба зробити так, щоб кожна могла заїхати й виїхати окремо, не заважаючи іншим. 

Це було завдання з зірочкою. Спершу я побіг і закріпив ворота, щоб вони випадково не відкрилися через вітер. Поки це робив, зрозумів, як саме треба розміщувати авто. Потім побіг до лав, що стояли вздовж стіни храму, й розігнав прихожан, які там сиділи. Переніс ці три лави до паркану на протилежному боці від храму й розмістив їх вздовж стіни. Відійшовши у кінець подвір’я, скептично глянув на свій план і був задоволений вибором паркомісць. 

Останнє, що залишалося зробити — принести старі покришки, щоб відмітити місця й уникнути ситуації, коли хтось випадково в’їде в стіну церкви.

Щойно я примостив останню покришку до стіни, як почув гудок — перший архімандрит на Prado заїхав у двір. Я вибіг у центр подвір’я й почав показувати руками, куди йому паркуватися. Зайнявши відведене для нього місце, він вийшов і суворо глянув на мене. Вибору не було — довелося підійти й узяти благословення. 

Отримавши ще по одному благословенню від власників Lexus і Volvo, я поспішив до бокових дверей вівтаря, обережно постукав і став смиренно чекати. 

— О! Якраз вчасно, — гукнув іподиякон, відчиняючи двері. — Заходь, допоможеш підготувати кадило. Мені вже треба бігти зустрічати нашого архіважливого гостя.

Він підморгнув мені й пропустив усередину. 

— Що робити? — спитав я, коли він зачинив за мною двері. 

— Та вугілля вже розігрівається, — сказав він, показуючи рукою на електричну плитку з розжареною до багряного спіраллю. — Слідкуй. Йому ще трішки. Сильно не треба, бо прах полетить у нашого архієрея. 

— Як говориться, dust to dust, — мовив я.

Ми рушили до вугілля. 

— І якщо хтось із архімандритів попросить допомогти облачитися — обов’язково допоможи, — він нахилився до мене й, посміхаючись, додав: — Вони у нас доволі крупно габаритні, і їм важко.

Залишивши мене з вугіллям, він побіг зустрічати важливих гостей. 

Це приміщення ще не було вівтарем, а щось типу передвівтарної кімнати. У повітрі стояв аромат ладану й свіжого хліба. Я побачив неподалік диван і сів. У мене розболілося плече, що було очікувано після таскання лав і покришок, але, засунувши руку під свій пуловер, я зрозумів, що шви не розійшлися, й з полегшенням зітхнув. 

Праворуч у проході з’явилися мною припарковані архімандрити й, не глянувши на мене, пройшли до захристії. 

«Оце він мене підставив», — подумав я, проводжаючи їхні широчезні спини.

Якщо я вже прийшов, то повинен був грати роль до кінця. Навіть якщо доведеться допомагати роздягатися або одягатися товстим, спітнілим і погано пахнучим бородатим чоловікам. 

Вугілля було майже готове, коли я почув гукання із захристії. 

«От лайно!» — подумав я, швидко схопивши щипці і перекладаючи вугілля до кадила. 

— Хтось є? — гукнули знову, і в отворі дверей з’явилося широке бородате обличчя. — Ти чого не йдеш, коли тебе кличуть?

— Прошу вибачення, отче, — гукнув я. — Треба було зняти вугілля, вже йду.

Він насуплено глянув на вугілля і кадило, наче незадоволений тим, що я не збрехав, і сховався у приміщенні. 

1 2 3 ... 13
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «[уривок] Храмовий «празник», Штучна Тяма», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «[уривок] Храмовий «празник», Штучна Тяма» жанру - 💙 Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "[уривок] Храмовий «празник», Штучна Тяма"