Читати книгу - "Приворожити не можна покинути, Iryna Shashkova-Zhuravel"

На вулиці було ще прохолодно. Рожевий світанок того березневого вівторка віщував вітряну погоду. Дівчина, вийшовши з тролейбуса, швидко пішла вулицею уздовж дороги та згодом перейшла на біг. Маленькі ніжки, взуті у спортивні кросівки, легко перестрибували весняні калюжі на шляху до кав’ярні, де їхня власниця працювала баристою.

Цей невеличкий заклад був розташований за паркінгом одного з престижних житлових комплексів майже в центрі Києва. Інна тут готувала каву для відвідувачів уже декілька місяців. Дівчина планувала набути досвід у сфері громадського харчування та відкрити власний бізнес.

Забігши до кав’ярні, бариста увімкнула кавомашину та гриль, щоб прилади встигли нагрітися до приходу відвідувачів, а сама взялася швидко маскувати консилером темні кола під очима і фарбувати вії. Потім зняла спортивні кросівки й сховала в шухляду, звідки дістала та взула туфлі на високих підборах.

О восьмій ранку Інні зателефонувала менеджерка фірми, що постачала закладу улюблені відвідувачами сендвічі для приготування на грилі.

— Доброго ранку. Ви готові зробити замовлення?

— Вітаю. Зараз, на жаль, не можу говорити. Наберіть мене, будь ласка, за пів години, — швидко пробурмотіла у слухавку дівчина.

Бариста не бажала відривати увагу на узгодження замовлення допоки не поспілкується з улюбленим відвідувачем — молодим адвокатом Максимом, який щоранку заходив поснідати.

Інну дуже приваблював Максим. Грайлива усмішка мимоволі з’являлася на її обличчі, коли бачила його — міцного, трохи схожого на ведмедика, блондина з блакитними очима. Та найбільше приваблювала сильна життєва енергія адвоката, його впевненість, що непоправною в цьому житті є тільки смерть, а будь-яку проблему можна розв'язати. Після їхнього спілкування, вона завжди почувалась енергійною та окриленою.

«Дивно, що Максим досі не зайшов. Де ж він?», — нервово міркувала бариста, визираючи об’єкт симпатії крізь віконце.

— Вітаю, Іннусю! Зроби, будь ласка, свій фірмовий цілющий чай від застуди з лимоном, імбиром та спецією з цікавою назвою, яку ти туди додаєш, — попросив Максим, завітавши до кав’ярні пізніше, ніж зазвичай.

— Зараз усе буде, Максику. Ти що, прихворів? — стривожилася бариста.

— Та не я, а моя Даринка щось зовсім розклеїлася зранку. Ходив до аптеки за ліками проти болю в горлі. Зараз ще принесу твій чарівний чайок, а тоді вже на роботу, — спокійно пояснив адвокат.

Інна знала, що в Максима є дівчина, та їй було неприємно слухати, як той дбає про кохану і ладен запізнитися на роботу, аби принести їй ліки та імбирний чай. Та бариста намагалася не виказувати своїх емоцій та продовжила посміхатись улюбленому відвідувачу.

Отримавши замовлення, Максим швидко покрокував додому, щоб чай для Даринки не встиг охолонути.

Після того, як вранішні відвідувачі попили кави, Інна залишилася наодинці зі своїми думками. Підмальовуючи губи, вона зауважила, що має гарний вигляд: з люстерка на неї дивилася симпатична брюнетка з карими очима та модною короткою стрижкою, яка надавала образу зухвалості.

«Максим мені потрібен, тож він буде зі мною. Усе буде так, як я захочу», — подумки запевнила себе Інна і, відклавши люстерко, повернулася до справ.

Робочий день минав у клопотах та невимушеному спілкуванні з відвідувачами.

Ввечері до кав’ярні зайшла Марина зі своїм чоловіком Святославом. Молоде подружжя мешкало неподалік та залюбки заходило на каву до Інни, з якою встигло заприятелювати. Марину знайомі називали відьмою, адже ще в підлітковому віці вона не з власної волі одержала надприродні здібності від чаклунки, що була при смерті. Відтоді молода провидиця, хоч періодично і втомлювалася від свого дару, однак успішно допомагала друзям та знайомим. Примітно, що Марині було нецікаво заробляти на своїх здібностях, тож, якщо бралася допомогти, робила це безоплатно.

— А теоретично можеш зробити сильний приворот, Маринко? — з надією дивлячись на молоду відьму, запитала бариста.

— Ха-ха! Якби таке практикувала, то пила б зараз каву трошки в іншому закладі в компанії якогось заможного красеня, — лукаво подивившись на свого збентеженого чоловіка, Марина штурхнула його ліктем у бік і захихотіла. — А якщо серйозно, то робити привороти для мене неприйнятно не тільки тому, що це грубе втручання в енергетику привороженого, а й тому, що ефект від таких обрядів непередбачуваний.

— Що саме ти маєш на увазі, кажучи про непередбачуваність? — схвильовано перепитала Інна.

— Буває, що цей обряд просто не діє, і викликаний приворотом енергетичний сплеск поступово затихає, а замість кохання з’являється відраза, — простими словами розтлумачила наслідки приворотів чаклунка.

— То що ж мені робити? Я просто мушу забрати Максика від Даринки. Вона його зовсім не заслуговує, — нервово відкриваючи нову коробку з тістечками, бубоніла Інна.

— Так, дівчатка, ви тут спілкуйтесь, а я пішов. Мені вже шкода того чолов’ягу. Чекатиму на тебе вдома, Маринко, — зніяковіло посміхаючись, Святослав вийшов, щоб не заважати жіночій розмові.

— Він — не річ, щоб його забирати, зрозумій це, Іннусю, — щиро намагалася відмовити приятельку від ідеї привороту подруга.

Інна з Мариною того вечора ще довго гомоніли за кавою, однак переконати приятельку в недоцільності привороту відьмі так і не вдалося. Закохана дівчина була ладна будь-що зробити, щоб спільне майбутнє з Максимом стало реальністю.