Читати книгу - "За лаштунками оплесків, Світлана Прокопенко"

У мальовничій долині, де смарагдові пагорби лагідно переходили в синюватий серпанок гірських вершин, розкинулося тихе містечко, чиє життя плинуло неквапливо, під акомпанемент дзюрчання струмків та мелодійного кування зозуль. У повітрі завжди відчувався п'янкий аромат квітучих садів, вологої землі після дощу та димку з коминів, що свідчив про затишок родинних вогнищ. Саме тут, серед цієї ідилічної краси, зростала Софія – дівчина з душею, наповненою музикою, і серцем, що палко прагнуло великої сцени.

Її оселя, невеличка хатина з побіленими стінами та різьбленими віконницями, стояла на околиці, ніби прислухаючись до шепоту вітру в густих кронах старих лип. Вечорами, коли сонце повільно котилося за обрій, розфарбовуючи небо палітрою багряних та золотих відтінків, Софія знаходила свій улюблений притулок – широке дерев'яне підвіконня у вітальні. Звідси відкривався чудовий вид на долину, що засинала під покровом сутінків, і на далекі гірські хребти, чиї вершини здавалися немов застиглими хвилями в кам'яному океані.

Саме тут, у ці години тихого спокою, народжувалися її найсміливіші мрії. Вона заплющувала очі, і перед її внутрішнім зором поставав величний оперний театр – храм мистецтва, де панували розкіш та елегантність. Вона бачила сяючі кришталеві люстри, що розсіювали м'яке світло на оксамитові крісла, ряди яких тягнулися в нескінченність. Вона відчувала урочисту тишу, що запановувала в залі перед початком вистави, і той особливий трепет, який огортав серце в очікуванні дива. А потім на сцені з'являлася вона – Софія, вже не скромна дівчина з провінції, а блискуча оперна діва, чий голос, потужний та чарівний, наповнював простір, проникаючи в кожне серце, викликаючи сльози радості та смутку.

Спів для Софії був не просто захопленням, а життєвою необхідністю, невід'ємною частиною її існування. Вона співала, виконуючи щоденні справи: доглядаючи за квітами в саду, допомагаючи матері готувати запашні страви, прядучи вовну під тихий стукіт веретена. Її голос, спочатку тонкий та несміливий, з кожним днем ставав все більш насиченим та виразним, вбираючи в себе мелодії навколишнього світу – дзвінкі переливи гірських потічків, ніжний шепіт лісового листя, урочисті акорди церковного хору, які вона чула під час недільних богослужінь.

Особливу роль у розвитку її таланту відіграла бабуся Параска – жінка з незвичайною мудрістю в очах та безліччю історій, що жили у зморшках її обличчя. Вона часто розповідала Софії про легендарних співаків минулого, про їхню нелегку долю, про неймовірні тріумфи та гіркі розчарування. Бабуся вірила, що музика має особливу силу – здатність зцілювати душі, об'єднувати людей та підносити їх над буденністю. Саме вона подарувала Софії стару, потріскану платівку з аріями з класичних опер. Звуки, що лунали з пожовклої платівки, здавалися Софії порталом в інший світ – світ високих емоцій, трагічних історій та неймовірної краси людського голосу.

Софія могла годинами слухати хрипкий, але водночас величний спів невідомої їй співачки, уявляючи себе на її місці, відчуваючи хвилювання перед підняттям завіси, трепет перших акордів оркестру та неймовірний захват від гучних оплесків, що лунали на її честь. Ці вечори, проведені на підвіконні під мелодії з платівки, ставали для неї своєрідними уроками майстерності, де вона подумки проживала кожну ноту, кожну емоцію, намагаючись осягнути глибину та силу оперного співу.

З плином часу її дитяча мрія перетворилася на стійке прагнення, на невідступне бажання. Софія розуміла, що затишне життя в рідному містечку, оточене знайомими обличчями та простими радощами, вже не могло задовольнити її творчу жагу. У її душі зріла потреба у великій сцені, у професійному оркестрі, у глядачах, здатних оцінити всю красу та міць її голосу.

І ось одного вечора, коли місячне сяйво сріблом заливало долину, а з відчиненого вікна долинав ніжний аромат нічних фіалок, Софія остаточно утвердилася у своєму рішенні. Вона покине рідну домівку і вирушить до столиці – у велике, незнайоме місто, де серед високих кам'яних будівель та гамірного руху вирувало культурне життя. Вона вступить до престижної консерваторії, щоб отримати знання від найкращих педагогів, щоб наполегливою працею відшліфувати свій природний талант до досконалості.

Це рішення далося їй нелегко. Воно означало розлуку з люблячими батьками, з мудрою бабусею, з мальовничими краєвидами рідної землі, що були частиною її серця. Але водночас воно несло в собі яскравий промінь надії, обіцянку здійснення найзаповітнішої мрії, можливість розправити крила свого таланту на повну силу. Софія відчувала в собі незламну віру у свій голос, у свою музику, у ту зірку, що, вона твердо знала, обов'язково засяє на оперному небосхилі.

Наступного ранку, коли перші ласкаві промені сонця проникли крізь фіранки її кімнати, Софія підвелася з ліжка сповнена рішучості. Вона підійшла до вікна і кинула прощальний погляд на знайомий пейзаж – зелені пагорби, вкриті ранковою росою, звивисту стрічку річки, що виблискувала на сонці, білі хатки, розкидані серед фруктових садів. У її грудях боролися два почуття – щемливий смуток розлуки та хвилююче передчуття нового, невідомого життя. Вона розуміла, що на її шляху неодмінно виникнуть труднощі та перешкоди, але палка мрія про оперну сцену палала в її серці яскравіше за будь-які сумніви та страхи.

Софія обережно зачинила вікно, ніби символічно відгороджуючись від свого минулого, і почала складати свої скромні пожитки. У потерту шкіряну валізу лягли вишита батьківською любов'ю сорочка, улюблена платівка з чарівними аріями, зошит з нотними записами народних пісень та теплий лист від бабусі з мудрими настановами та безмежною вірою в її талант. Дивлячись на своє відображення у старому дзеркалі, Софія побачила в очах не наївну дівчину, що тікає від провінційної нудьги, а молоду жінку, сповнену рішучості та внутрішньої сили, готову боротися за свою мрію, незважаючи ні на що. І в цей зворушливий момент вона тихо заспівала – мелодію, сповнену прощання з рідним краєм та водночас надії на майбутні звершення, мелодію своєї провінційної мрії, що нарешті вирушала в далеку, але таку жадану подорож до великого світу оперного мистецтва. Її голос, хоч і тихий у стінах рідної кімнати, вже ніс у собі зерно тієї сили та пристрасті, що колись підкорить серця тисяч слухачів.