Читати книгу - "Як відьма з ельфійкою ворогувала, Лана Рей"

Новина про те, що до нас приїхав молодий, вродливий і багатий ректор, звела з розуму всіх незаміжніх жінок нашої академії.

Кому ж не знадобиться такий хороший чоловік? От і я вирішила поборотись за власне жіноче щастя і своє місце під сонцем.

Вбралась у свою найкращу сукню червоного кольору і побігла знайомитись з новим ректором.

Має ж він побачити, яка вродлива відьма працює у нього викладачем зіллєварінння.

Діставшись до кабінету ректора, я дуже красномовно вилаялась. Схоже, що не одна я, така розумна, захотіла познайомитись з ректором.

Тут зібрались всі викладачки, лаборантки, комендантка студентського гуртожитку і навіть працівниці кухні.

Уважно подивившись на всіх цих красунь, що вирішили влаштувати полювання на багатого і впливового чоловіка, я зрозуміла, що жодна з них мені не суперниця.

Ніхто з цих нещасних і безнадійних мрійниць не зможе затьмарити мою вроджену відьомську красу.

І тільки я заспокоїлась, як мій погляд натрапив на ельфійку, яка щойно прийшла.

Ця паскудна Есмаель не лише наважилась претендувати на руку і серце нашого ректора - дракона, а й вдягла таку ж сукню, як я.

За що мені все це?! Ця вухата, білобриса падлюка постійно псувала мені нерви, починаючи ще з навчання в школі магії.

Моя одвічна суперниця і заклята подруга. Як же без неї?

- Дарма ти прийшла, відьмо. Тут тобі точно нічого не світить, - нахабно промовила ельфійка, сверлячи мене сердитим поглядом.

- Мало того, що ти стара, як світ, так ще й вухата. Краще забирайся у свою теплицю з травами і не попадайся мені на очі, то не матимеш проблем, - попередила я нашу викладачку з травології.

- По ельфійським міркам, я ще зовсім юна... - Обурилась Есмаель і  гордо задерла свого нахабного носа.

- Тихо, дівчата. Якщо будете так галасувати, то цей дракон втече з академії так само, як і перевертень, що приїздив кілька місяців назад, - вртутилась професор Болейн, висока вродлива брюнетка за сорок.

Не дивлячись на свій вік, вона все ще чудово виглядала.

Особисто я думала, що професор Болейн вживає якесь молодильне зілля, а Есмаель стверджувала, що серед її предків був ельф.

Згадавши про те, що сталось з нашим попереднім ректором, ми з Есмаель вирішили замовкнути принаймні біля ректорської приймальні.

Дуже вже нам не хотілось, щоб і цей потенційний наречений втік, як  той переляканий перевертень.

Хто ж знав, що у нього такі слабкі нерви? Теж мені хижак... Сором один.

Есмаель дістала із своєї сумочки срібне люстерко і взялась поправляти свою, без того, ідеальну зачіску, а я відвернулась в інший бік, щоб не бачити цієї хитрої, вухатої пройди.

Треба негайно щось вигадати, щоб її здихатись.