Читати книгу - "Менше знаєш, краще спиш"

Девід Саттер

МЕНШЕ ЗНАЄШ, КРАЩЕ СПИШ

Шлях Росії до терору та диктатури за Єльцина і Путіна

Пам’яті жертв облоги театру на Дубровці, душогубства у школі в Беслані та підривів житлових будинків у містах Росії

ПЕРЕДМОВА ДО УКРАЇНСЬКОГО ВИДАННЯ

Девід Саттер — публіцист яскравий, іронічний і легендарний. В радянські часи західні журналісти приїжджали час від часу у Радянський Союз і під наглядом псевдо-журналістів з АПН та інших філій КДБ записували інтерв’ю із спеціально відібраними для них співрозмовниками. Девід багато років жив у Москві, він вільно володіє російською. Це дозволило йому, на відміну від інших, справді розуміти та описувати радянську дійсність, товаришувати з дисидентами, намагатися допомогти людям, які мали сміливість боротися з тоталітаризмом в часи, коли це здавалося абсолютно не перспективним.

Ми познайомились з Девідом під час Революції гідності і я запросив його дати інтерв’ю для телеканалу «Еспресо», який тоді лише народився. Я був свідком його жалю, коли російська влада оголосила його персоною non-grata та відмовилася видати візу. Тому що Девід дуже любить Росію. Він не сприймає будь-яких утисків демократії, приниження людської гідності та знецінення людського життя. Саттер є одним з найбільших критиків не лише путінського режиму, а й клептократії Єльцина і радянського тоталітаризму, сталінської диктатури. Більшість його журналістської кар’єри пов’язана з викриттям «ват» російської влади і російського суспільства. Але викриття ці завжди пишуться не з ненавистю, а з любов’ю та співчуттям. Його предки походять з Чорнобиля. Девід часто любить згадувати про це і каже, що почувається в Україні, як вдома. Можливо тому, останній розділ цієї книжки присвячується Україні. Але він не про Україну. А про злочини та агресію росіян під час та після останньої революції. Саттер згадує, що Путін, прийшовши до влади, в першій же своїй промові наголосив, що турбуватиметься про росіян, які живуть за межами його країни. Уже тоді це мало багатьох насторожити і злякати. Але світ зрозумів небезпеку агресивного російського імперіалізму лише тоді, коли Україна дозволила собі вибороти справжню незалежність, а російські солдати зайшли в Крим і на Донбас.

Книжка, яку ви зараз будете читати, — це новітня історія Росії, історія сконцентрована і надзвичайно повчальна. Девід зумів знайти відповіді на ті питання, які турбують зараз українців. Росіяни хороші, а Путін поганий? Путін поганий, а російські ліберали хороші? Росія — потужна країна Сходу чи клептократична імперія, яка загниває? Саттер не теоретично розмірковує над цими питаннями, а пише про країну, яку глибоко знає та відчуває, з якою прожив власне журналістське життя. Ось як він пише про те, чому російські ліберали, трансформуючи країну, відразу заклали в неї міни, вибух яких привів до влади Путіна: «...ні Єльцин, ні «молоді реформатори», яким він доручив проведення реформ у Росії, не виказали жодного розуміння необхідності запровадження верховенства права та традиції поваги до людини. Для Єльцина та реформаторів мета полягала в досягненні «точки неповернення», коли реставрація соціалізму буде вже неможливою, незалежно від волі народу. Власність належало передати в приватні руки якомога швидше, й це зробили, не дуже переймаючись тим, хто і на яких підставах її отримував. Виникав капіталізм. Здійснивши наймасштабнішу в історії мирну незаконну передачу власності, так звані реформатори створили умови для криміналізації усієї країни...». Це чесна і точна характеристика, порівнюючи виникнення капіталізму в Україні, бачимо, що і наше суспільство майже не відрізняється від російського. З трьох характерних ознак цього пострадянського суспільства лише одної ми змогли позбутися. Українці на відміну від росіян знищують будь-яку авторитарну політичну систему, як тільки вона стає загрозою збереженню нашої незалежності. В усьому іншому і наші, і російські хвороби схожі, але ми намагаємося лікуватися, а росіяни не знаходять у собі і у своєму народові сил для цього.

Саттер послідовно описує правління Єльцина, його бажання уникнути відповідальності за власні злочини і перш за все за обмеження демократії, розстріл парламенту, що привело до влади Володимира Путіна. Цинізм російської системи призвів до знищення мирних громадян у будинках, що злітали в повітря, забираючи з собою сотні жертв, отруєння людей у концертному залі, розстріл школярів у Беслані. Але найстрашніше не в тому, що російська влада не цінує людського життя, а в тому, що російське суспільство після цих злочинів ще більше підтримує таку владу. І в цьому теж відмінність між росіянами та українцями, які здатні були під час Майдану мільйонами виходити на вулиці після побиття студентів, нападів та викрадень громадських активістів, спроб силою зупинити мирний протест. Звичайно, Девід Саттер мріє, щоб і в Росії нарешті народилось демократичне європейське суспільство. І тут значна роль відводиться нам, українцям. Наш успіх повинен стати прикладом для росіян. Саттер критикує російську опозицію за нерозуміння діагнозу їхнього суспільства. Він пише: «Російська опозиція охоче критикує корупцію. Але корупція є лише одним із симптомів глибшої хвороби — нехтування цінністю окремої людини заради гаданих потреб держави. Боротьба з корупцією без урахування цього засадничого принципу ризикує завершитися усуненням однієї групи корумпованих керівників і заміною їх іншою групою — такою самою чи ще гіршою...». Читаєш таке про Росію і мимоволі думаєш ніби про нас, українців, написано.

Уже після мого знайомства з Девідом я прочитав про його пригоди в Радянському Союзі в книжці Олександра Подрабінека «Дисиденти». Серед людей, про яких пише відомий дисидент, правозахисник і журналіст, — Андрій Сахаров, В’ячеслав Чорновіл, Мирослав Маринович. Подрабінек описує щиру і чесну боротьбу та самопожертву радянських дисидентів, серед яких було багато українців. Один з цього покоління — Девід Саттер. Він чесно розповідав світові про злочини радянської імперії. Завдяки його розповідям декілька камінців з фундаменту цієї імперії було вибито. В книжці, які Ви зараз читатимете, Девід чесно і глибоко описує природу режиму, падіння якого принесе мир багатьом народам і дозволить нарешті народитися ще одній цивілізованій європейській нації.

Микола Княжицький,

Народний депутат України,

Голова Комітету Верховної Ради України

з питань культури і духовності,

засновник телеканалу «Еспресо»