Читати книгу - "Лицар Відображень"

Роджер Желязни

ЛИЦАР ВІДОБРАЖЕНЬ

©

Переклад з російської

1

Її звали Джулія, і я був на всі сто впевнений, що в той день тридцятого квітня, коли все це почалося, вона загинула. А почалося все головним чином через те, що тоді я знайшов вселяючі жах останки Джулії і знищив схожу на собаку істоту, яка, по-моєму, й убила її. Адже ми любили один одного — з цього-то, мені здається, все і почалося. Отже насправді набагато раніше.

Можливо, вона заслуговувала більшого довіри з мого боку. Можливо, не варто було вести її на ту прогулянку по відображеннях, після якої вона почала все заперечувати, віддалилася від мене і темними шляхами потрапила в студію Віктора Мелмана, огидного окультиста, якого мені пізніше довелося вбити — того самого Віктора Мелмана, якого обдурили Ясра з Люком. Але, якщо чесно, моє становище зараз таке, що можна пробачити собі все, що я, як сам вважаю, і накоїв, бо, схоже, по-справжньому я не натворив нічого. Або майже нічого.

Я, так би мовити, з'ясував, що за зроблене тоді не відповідаю. Сунувши ножа в бік таємничого чаклуна, який вже деякий час займався моїми справами, я виявив, що насправді цей Маска — Джулія. Її поцупив у мене мій зведений брат Юрт, який намагався прикінчити мене довше, ніж будь-який інший учасник цієї афери, і відразу після його перетворення в щось начебто живої Карти, вони обидва зникли.

Коли я тікав з палаючої цитаделі, що розвалювалася всередині Замку Чотирьох Світів, падаюч балка змусила мене ухилитися вправо, піймавши в пастку, в тупик з палаючих балок і заваленої кам'яної кладки. Тут мимо мене майже блискавкою промайнула темна металева куля, рухаючись, вона ніби росла. Куля вдарила об стіну і пройшла крізь неї, залишивши дірку, в яку можна було прошмигнути — шанс, яким я не забарився скористатися. Опинившись зовні, я перестрибнув рів з водою, і, скористався Логрусовими продовженнями моїх рук, щоб збити в бік шматок огорожі і декількох воїнів, і тільки потім обернувся і крикнув:

— Мандор!

— Ось він я, — долинув з-за мого лівого плеча його тихий голос.

Я обернувся якраз вчасно, щоб побачити, як він спіймав металеву кульку, яка, перш ніж упасти в його простягнуту долоню, разок підскочила перед нами.

Він струсив попіл зі свого чорного одягу і рукою пригладив волосся. Потім він усміхнувся і обернувся назад, до палаючої Фортеці.

— Слово, дане Королеві, ти дотримав, — зауважив він, — і мені здається, більше тобі тут робити нічого. Йдемо?

— Ясра все ще всередині, — відповів я, — скандалить з Шару.

— Я думав, ти розправився з нею. — Я похитав головою.

— Їй, як і раніше відомо багато чого, чого не знаю я. І що буде мені потрібно.

Над Фортецею виросла вогненна вежа, на хвилину вона завмерла і піднялася ще вище.

— Про це я не подумав, — сказав він. — Здається, їй дуже вже хочеться підпорядкувати собі цей Фонтан. Якби тепер ми зібралися витягнути її звідси, на нього претендував би цей хлопець, Шару. Це важливо?

— Якщо ми не витягнемо її звідси, він може вбити її.

Мандор знизав плечима.

— По-моєму, вона з ним впорається. Хочеш маленьке парі?

— Може, ти і правий, — сказав я, спостерігаючи, як фонтан продовжує підійматися в небо. Він ще раз зупинився. Я вказав на нього. — Схоже на нафтовий фонтан. Сподіваюся, що переможець знає, як його перекрити… якщо тут буде переможець. Нікому з них довго не протриматися. Фортеця розвалюється.

Він видав смішок.

— Ти недооцінюєш викликані ними для захисту сили, — сказав він. — І знаєш, що одному чаклунові не так-то легко прикінчити іншого чаклунськими засобами. Однак, коли справа доходить до особистої неприязні, ти не так вже й неправий. З твого дозволу?.. — Я кивнув.

Непомітним поштовхом він перекинув металеву кулю через рів до палаючої будівлі. Та вдарилася об землю, застрибала і з кожним стрибком неначе збільшувався в розмірах. При кожному ударі лунав звук, що нагадував дзвін цимбалів, який абсолютно не відповідав ні її видимій масі, ні швидкості, і звук цей посилювався, ширився при кожному слідуючому ударі. Потім куля влетіла у палаючі, що загрожували обрушитися, розвалини, що знаходилися скраю Фортеці, і на кілька секунд зникла з виду.

Я зовсім було зібрався запитати Мандора, що відбувається, коли побачив, як за проломом, через який я втік, промайнула тінь великої кулі. Полум'я почало вщухати, залишався тільки стовп в центрі, що бив зі зруйнованого Джерела, долинув низький гуркітливий звук. Трохи згодом промайнула кругла тінь, ще більша колишньої, а я відчув крізь підошви чобіт, як тремтить від гуркоту земля.

Стіна впала. Незабаром обвалилася частина іншої стіни. Було відмінно видно, що там всередині. В клубах диму та пилу знову пронеслася подоба величезної кулі. Язики полум'я були пригнічені. Логрусовий зір все ще дозволяв мені мигцем помічати світлі лінії плавно переходячої від Ясри до Шару сили.

Мандор простяг руку. Приблизно через хвилину до нас, підстрибуючи, наблизилася маленька металева кулька. Він спіймав її.

— Ходімо назад, — сказав він. — Соромно було б пропустити фінал.

Ми пройшли крізь один з безлічі проломів в огорожі, в рові в одному місці було насипано доволі каменів, щоб перейти по них на іншу сторону. Я виголосив огороджувальне заклинання, щоб хоч якийсь час утримати війська, які групувалися, подалі від будівель і нашого шляху.

Пройшовши крізь зруйновану стіну всередину, я побачив, що спиною до вогняної вежі, здійнявши руки, стоїть Ясра. Її обличчя покривала маска сажі, по якій стікали струмки поту, розфарбовуючи обличчя Ясри під зебру. Мені вдалося відчути, як сили пульсують, проходячи крізь її тіло. Футах в десяти над нею, в повітрі, висів Шару з багряним обличчям і головою, звернутою на бік, як ніби у нього була зламана шия. Непосвяченому могло здатися, що він чарівним чином левітує. Логрусовий зір показав мені силову лінію, на якій був підвішений Шару — жертва того, що, по-моєму, можна визначити як «лінчування за допомогою магії».

— Браво, — заявив Мандор, тихо і повільно звівши долоні. — Бачиш, Мерлін? Я б виграв парі.

— Ти завжди краще оцінював здібності, ніж я, — визнав я.

— … І клянись служити мені, — донеслися слова Ясри.

Губи Шару заворушилися.

— І клянуся служити тобі, — видихнув він.

Вона повільно опустила руки, і силова лінія,