Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Все, що я хотіла сьогодні… 📚 - Українською

Читати книгу - "Все, що я хотіла сьогодні…"

330
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Все, що я хотіла сьогодні…" автора Ірен Віталіївна Роздобудько. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Все, що я хотіла сьогодні…» була написана автором - Ірен Віталіївна Роздобудько, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Сучасна проза".
Поділитися книгою "Все, що я хотіла сьогодні…" в соціальних мережах: 

Страх паралізує волю, бажання, прагнення. Саме через страх багато хто не наважується кинути ненависну роботу, чоловіка-деспота, висловити своє обурення хамові в метро. Перше питання; звідки цей страх береться? Швидше за все, від невпевненості в собі. Друге питання; як від нього позбавитися? Тільки за допомогою іншого страху, який набагато сильніше за колишній. Так власне і сталося з героїнею роману: довгий час вона терпіла тиранію від власного чоловіка. Але замислилася про те, щоб щось змінити лише тоді, коли дізналася, що смертельно хвора, і злякалася, що її останній день може стати таким же сумовитим і повним принижень, як і усі останні роки її життя.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 27
Перейти на сторінку:

Ірен Роздобудько

Все, що я хотіла сьогодні…

В мені немає нічого видатного. Нічого з того, через що на мене можна було б звернути увагу в натовпі. На цьому варто зауважити перед тим, як я розповім про цей день.

Моє ім'я нічого не скаже тому, хто потім шукатиме аналогів, скажімо, в мережі Інтернет. Хоча моїх тезок в цих анналах — безліч. Я — лише одна з них. Мене звуть Мирослава, Славка. Прізвище — Малько. Тобто — М. М.

І оце М. М. з'явилося на світ двадцять сім років тому, у двадцять два — вийшло заміж, оселилося в одному з районів столиці й почало функціонувати в житті, як тисячі або мільйони схожих на М. М. до тієї миті, як теплим осіннім днем вийшло на поріг обласної лікарні. Власне, це трапилося сьогодні…

8 годин 00 хвилин

…я вийшла на поріг обласної лікарні й поглянула в небо.

Воно було рівне і гладеньке, мов полотно, — без жодної хмаринки, і рваними клаптями лежало в калюжах, як штукатурка, що осипалася зі стелі.

Відверто кажучи, я ніколи не вживала таких метафор, і сама здивувалася тому, що подумала саме так. А ще подумала, що там, нагорі, за цією рівною білою стелею, є ще один поверх, на якому мешкають бешкетні малі янголи — вони танцюють, і з неба сиплеться блакитна штукатурка.

Потім я подумала, що сьогодні надто тепло як для початку осені — такої осені я не пам'ятаю за все своє життя. Так було хіба що в дитинстві, коли тепла осінь тривала до кінця жовтня і ми ходили по килиму жовтого листя, шукаючи найбільші — з рожевими судинами та коричневими перетинками, — і фантазували, що це — листи, які нам пишуть дерева. І читали їх, мов хіроманти долоню, вгадуючи свою долю за цими переплетіннями судин.

Я завжди бачила на таких листках свої незвичайні пригоди, мандри, далекі країни. Зберігала ці послання в книжках і дуже шкодувала, коли згодом вони розсипалися в моїх руках, перетворюючись на порох.

Потім я подумала, що… ця осінь… що ця осінь…

І не хотіла домірковувати до кінця, бо продовжувати цю думку було нестерпно.

Я витягла з кишені довідку, яку отримала у віконці реєстратури, і подумала, що Вадим (це мій чоловік) сварив би мене за таку недбалість: хіба можна ось так розвернутись і піти?! Треба було сісти в чергу і все з'ясувати. Але я ненавиджу сидіти в чергах. Тим більше коли маєш такий папірець, на якому все написано.

Певно, він розпитуватиме, чому я цього не зробила, як можна бути такою недбалою…

Я зітхнула і, тримаючи довідку в руці, мов білий прапорець своєї капітуляції, повернулася до холу лікарні.

Зранку там юрмилося багато народу — і біля віконця реєстратури, і біля ліфтів.

Мені стало нудно. І взагалі, штовхатися в черзі на прийом до того, хто розчерком пера зіпсував мій настрій, здалося досить безглуздим.

Коли я здавала аналізи, мене добряче намучили, і повертатися до того кабінету не було ніякого бажання. Повертатися, сідати і з надією заглядати у вічі, бачити, як ворушаться губи лікарки, — і нічого при цьому не розуміти!

Тому я пішла довгим світло-зеленим коридором — просто так, аби йти. Назустріч мені — лікарі та медсестри: групами — з вранішньої «літучки» — чи поодинці — із пластиковими контейнерами для пробірок. У пробірках коливалася густа, майже чорна кров… Певно, ось така частина мене також зберігається в контейнері, стоїть тихо разом з іншими. Не тече, не рухається, а лише констатує стан мого організму. Назад ці два-три куби вже не повернути. Це вже не я. І водночас — це я. Моя законсервована інформація, мій таємний код.

Я колись вичитала дивовижний факт, щоправда, він стосувався іншої рідини — вина: коли на лозі визріває виноград, вино, зроблене з нього і заховане в погребах, починає «грати». Вичавлені, переброджені, заховані в пляшки часточки того, що було живою ягодою, ще зберігають пам'ять про те, як сонце щодня розпирало їхні боки і як вони наливалися життям. Вино на короткий час здатне відчути себе частиною цілого живого виноградника перед тим, як пляшки припадуть пилом часу або потраплять на чийсь стіл.

Моя пробірка, певно, так само нуртує зараз! Тому що я хвилювалась.

…Дійшовши до сходів, я нарешті помітила молоду лікарку, яка нічого не несла в руках і не дуже квапилася.

— Вибачте, будь ласка… — сказала я.

Лікарка (чи то була медсестра?) зупинилася. Вона була моєю ровесницею. З-під накрохмаленого ковпачка у неї виглядали світлі локони. Вона кинула швидкий погляд на мій білий плащ і кросівки — деякі жінки завжди мають оглянути одна одну перед тим, як вирішити, чи варто зупинятися.

— Я вас слухаю… — сказала вона.

Я помахала перед нею довідкою.

— Ви б не могли мені трохи допомогти? — почала я. — Це справа не моя, але дуже важлива… Це — довідка моєї близької подруги. Вона здавала аналізи і сьогодні попросила забрати результати…

— А чого вона сама не прийшла? — запитала дівчина, не кваплячись брати в мене з рук білий прапорець.

— Ну… Ми домовилися, що це зроблю я. Тобто я перша маю знати, що з нею, і потім переповісти своїми словами. Моя подруга дуже вразлива…

— То підіть до лікаря!

— Звісно… Але це має зробити вона.

— А чого ж ви хочете від мене? — Дівчина вже почала нервуватися.

— Я вас дуже прошу… Можливо, у вас є найближчі подруги і ви знаєте, як-то воно… Одне слово, ви могли б подивитися — ну, так, стороннім оком, і сказати, що це за?… Розумієте, я маю їй щось сказати…

— Гм-м… Давайте… — Вона взяла довідку і втупилась у неї.

Кілька хвилин ми мовчали, потім дівчина поглянула на мене.

— Погано… — сказала вона. — Дуже погано. Я вам не заздрю. Порадьте їй самій про все дізнатись і не лізьте в цю справу. Є лікар. Він знає, як про це говорити… Більшого сказати не можу. Не маю права.

— Але ви можете хоча б сказати — скільки їй залишилось?! Я маю це знати. Це дуже дорога для мене людина. Прошу!

Дівчина ще раз втупилась у довідку і зітхнула:

— Приблизно місяць. Можливо, пару тижнів… Гадаю, не допоможе навіть «хімія» — справа зайшла надто далеко… Співчуваю вашій подрузі… Вона молода?

— Молода… — відповіла я, подякувала і пішла геть.

Знову на вихід…

8 годин 15 хвилин

…знову на вихід…

На те шалене осіннє сонце

1 2 ... 27
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Все, що я хотіла сьогодні…», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Все, що я хотіла сьогодні…"