Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Дарксіті 📚 - Українською

Читати книгу - "Дарксіті"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дарксіті" автора Остап Соколюк. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Дарксіті» була написана автором - Остап Соколюк, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Сучасна проза".
Поділитися книгою "Дарксіті" в соціальних мережах: 

Гостросюжетний роман Остапа Соколюкау стилі неонуар про життя в уявному мегаполісі під назвою Дарксіті. Жорстокі бандити, злочинці та по-справжньому темні персони населяють це місто. У центрі сюжету три герої: Раґнар — безжалісний бандит місцевої мафії, Пол — таксист, котрий любить працювати лише вночі, та Кален — проститутка, на «прийом» до якої приходить сам… Адольф Гітлер.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 63
Перейти на сторінку:
Остап Соколюк
Дарксіті
РОЗДІЛ 1. «МЯТЕЖНІ» ДУШІ

«Життя — це гра, першим і головним правилом якої є — вважати, що це не гра, а все дуже серйозно».

Нотатки, джерело цитати втрачене Від Пола

Скільки себе знаю, ніколи не думав про те, куди котиться моє життя. Дехто вважає, що так і треба. Інші кажуть, що життя без цілі це чи не найгірший гріх. Щодо мене то я й не намагався робити щось правильно. І це спрацьовувало — роки мого життя тихо плинули у небуття, наповнені рутиною.

Проте цього ранку щось пішло не так. Ліла, котра завжди спала до десятої, встала десь о сьомій. Вона довго щось робила, ходячи по квартирі, а я слухав це крізь сон. І було у цьому, зрештою, щось зворушливе. У тому, що поки ти спиш, десь там у квартирі хтось начебто стереже тебе, виконуючи якісь свої ранкові ритуали.

Але все виявилось зовсім не так, як у солодких снах.

— Доброго ранку, ко…

…хана. Я нахилився до своєї дівчини (можливо, майбутньої дружини. Я уже думав про це. Ми були разом чотири роки. Три із яких — прожили в одній квартирі), щоб поцілувати її, але вона сахнулась. І тоді, весь розпатланий, сонний, стоячи у вітальні, я побачив, що Ліла зібрала свої речі.

Відчуття змінились, як вода у душі, коли перемикаєш із гарячої на крижану.

— Не треба мене цілувати, Пол, — відмахнулась вона, скривившись.

— Що сталось? — промовив я не своїм голосом. Це був особливий, стерильний голос для ситуацій, у яких я не хотів себе бачити.

— Я йду від тебе, — стиснула вона свої голосові зв’язки так, що я заледве почув її.

— Чому? — стерильно запитав я.

Якийсь час вона нібито заклопотано складала речі.

— Що знову сталось, Лі? Чому ти психуєш?

І тут дівчина вибухнула:

— Я психую?! Я психую?!

— Так… Ти ж останнім часом була така задоволена. Така щас…

— Я це робила навмисне. Навмисне! Я… я… — вона затнулась, на очах виступили сльози. — Я хотіла виправити все. Думала, що якщо почну поводитись як щаслива, то все зміниться. Вони ж кажуть: радій і тоді реальність зміниться.

— Хто каже?

— Автори довбаних книг! Але нічого не змінилось…

Я відступив від неї крок назад. Всередині мене все похололо, ніби я стояв під крижаним душем уже довгий час. І хотілось атакувати. Бити у відповідь.

— А що тобі не так? Що тобі постійно не так?

— Пол, у тебе нема майбутнього. Ти гнилий чоловік. Заледве зводиш кінці із кінцями. Нікуди не прагнеш. У тебе нема цілі, нема… мрії.

— Це ти також прочитала у тих книгах? — хмикнув я.

— Що прочитала? Що ти гниляк? Це навіть дурному ясно, — вони зиркнула на мене, мов плюнула люттю зсередини.

— А ти? Чого ти варта? Принцеса, так? Ти постійно пердиш! І… від тебе може смердіти. Ти не заслужила кращого!

Я сів у крісло — не хотілось кричати на неї зблизька. Адже я міг не стриматись і вдарити. Ліла відійшла до вікна і зітхнула.

— Я знаю, що не принцеса, Пол.

Припини називати мене по імені, сучка!

— Але я думаю про майбутнє своїх дітей. І народжувати від тебе… Жити у твоєму майбутньому… Немов взяти кредит на квартиру і кинути роботу. Безнадійно.

Вона завжди була мастак придумати невдалі порівняння.

— Діти, блять…

Я фиркнув і замовк. У кімнаті настала тиша. Одна із тих, за спиною якої приховується найстрашніше прагнення людини — убивати. При чому не просто знищити суперника, а змусити його мучитись якомога довше. Дивно, ще кілька хвилин тому я думав про Лілу дуже ніжно.

Дівчина підійшла до сумок, присіла на мить на диван, але пролунав дзвінок мобільного.

— Так? Ви уже під під’їздом? Гаразд, я виходжу.

Вона підвелась. І тут я зрозумів, що це кінець. Нікому нічого не докажеш. Нема сенсу для злості — мій об’єкт ненависті покидає мене.

— Я допоможу із сумками, — зриваюсь із місця. Вона не заперечує.

Уже біля дверей, взуваючись,

1 2 ... 63
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дарксіті», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дарксіті"