Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Одержимість 📚 - Українською

Читати книгу - "Одержимість"

492
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Одержимість" автора Алекс Грей. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Одержимість» була написана автором - Алекс Грей, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Сучасна проза".
Поділитися книгою "Одержимість" в соціальних мережах: 

Чотири дні удвох в одній машині через всю Європу. Такий сюжет «Одержимості». Але в ці чотири дні відбувається переосмислення багатьох моментів життя. Що важливіше, мрії чи реальність? Бути художником чи залишитися з коханою людиною? Алекс, Анна, Макс та інші герої знаходять те, що найбільш важливо для них в житті, для когось це медицина, для когось це виноробство і виноградники, для когось це живопис, а для когось циркове життя, наповнене щоденним ризиком. Але всіх цих героїв об'єднує одне — всі вони одержимі своїми ідеями, цілями, бажаннями і мріями.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 64
Перейти на сторінку:
Алекс Грей
Одержимість
1

— Привіт, не зайнято? Можна присісти? — він не зразу зорієнтувався, що звертаються саме до нього. Піднявши голову, він побачив, що на нього дивляться величезні зелені очі, що належать тій, що задала це запитання.

— Привіт… Прикольний кулончик. — байдуже відповів він.

— Тож, можна присісти, чи ти віддаєш перевагу самотності?

— Пробач, але я якось не по цих справах… — втомлено відповів він. — Знайди собі якогось іншого клієнта, а я спокійно поп'ю каву, добре?

— Ти зараз про що? — здивувалася вона, і в голосі її відчулася образа. — Ти що, думаєш, що я це?… Ну, типу, якась повія з траси? Та, пішов ти, дебіл… Ти просто хворий… — вона розвернулася і вже збиралась піти, але він в останній момент зупинив її.

— Стій, ну, вибач… Та, зачекай ти. — крикнув він їй в спину. Вона зупинилася і повільно повернулася до нього. І тільки тепер він помітив, що в руках вона тримала величезну сковорідку з паельєю. Звичайна, маленька, практично тендітна, в літньому прозорому сарафані, в пляжних босоніжках і величезних окулярах на лобі, на руках традиційні дешеві іспанські кольорові браслети, а на шиї срібний ланцюжок з великим кулоном у формі овальної палітри фарб. Він дивився на неї і нічого не міг зрозуміти. Її візуальний образ говорив йому одне, а голос внутрішній, опираючись на реальності, намагався довести зовсім інше. — Пробач, просто, сама подумай. Траса Севілья — Валенсія, далеко від міст і цивілізацій. Що тут може робити така дівчина, та ще в такий час доби? Без речей, в легкій літній сукні, та ще й говорить чистою українською мовою в далекій Іспанії. Тим паче, що за півгодини, що я тут сиджу, ти вже третя за рахунком. Ну, в сенсі вже дві до мене щойно підкочували, щось говорили про душу і про те, що дорога мені буде після зустрічі з ними приємною і легкою. Ось я і подумав… Ну, вибач… Хоча, з якщо чесно, то ти, дійсно, не була схожа на жрицю кохання, та ще й з траси. Аж занадто інтелектуальний погляд у тебе. А в фігурі і поставі важко приховати аристократичне походження. Хоча, чого тільки не буває в наші часи. Чи у тебе немає аристократичного походження? — він спробував розрядити обстановку, але, чи вдалося йому це, він не зрозумів. Вона продовжувала стояти з гарячою сковорідкою в руках і дивитися на нього пильно і без жодної емоції.

— То, ти запропонуєш мені сісти? Чи мені піти за інший столик? — знову запитала вона, наче він не з нею розмовляв до цього. І, не чекаючи відповіді, сіла навпроти нього. Вона непомітно махнула рукою, і, немов з-під землі, біля них виник офіціант — Traiga las dos unidades, por favor. — сказала вона, звернувшись до офіціанта. Той зник так само швидко, як і з'явився, а через хвилину вже розставляв біля них прибори. — Gracias! Ну, смачного, а то однією кавою ситий не будеш.

— Дякую. — відповів він. — Прикинь, я в Іспанії вже два тижні, а ще паельї так і не скоштував.

— Ну, ось, як раз є в тебе можливість спробувати. І взагалі, ти мене пробач за нав'язливість, просто у мене така ситуація… Я якось взагалі не люблю самотності, навіть недовгої, а сидіти за столом самій, та ще в незнайомому місці, це взагалі не для мене. Я просто пообідаю з тобою і поїду, правда. Не дивуйся, у мене іноді так буває, можу просто так підійти до людини і загрузити його своїми проблемами, просто я люблю спілкуватися з нормальними людьми.

— Слухай, а ось скажи, ти підійшла до незнайомого мужика, десь в далекій чужій країні, в придорожньому шинку на заправці. І тобі не страшно? Адже я ж можу і маніяком виявитися. — сказав він, намагаючись залишатися абсолютно серйозним.

— Та всі ви тільки обіцяєте і лякаєте своїми маніячествами, а насправді потім виявляється, що справжні маніяки вже давно перевелися. — вона посміхнулося, і було в її усмішці щось таке приваблюче і насторожуєче одночасно. Тонкі губи і ідеально білі зуби, гладка засмагла шкіра і зелені-зелені очі. Вік її визначити було важко. Їй можна було дати від двадцяти і до сорока років. І лише зморшки навколо очей підказували, що їй вже давно не вісімнадцять. — Ну добре, з маніяком я, звичайно, погарячкував. І все ж, що тебе спонукало ось так от взяти і підійти саме до мене?

— Та все просто. Я, чесно, не люблю їсти на самоті, це, по-перше. По-друге, ти подивися на цю паелью. Це ж формат не для мене, а менших вони не роблять. А по-третє, я просто побачила рідні номери на твоїй машині і знайомі наклейки на ній. Адже, погодься, не часто в Малазі зустрінеш когось із свого міста, та ще й з кримськими автомобільними номерами. — вона говорила і їла одночасно. І у неї виходило жувати, запивати, і говорити одночасно. При тому, ані їжа не заважала їй говорити, ані розмови не заважали їй їсти. Ця дивовижна здатність надавала їй особливого шарму.

— То, ти що, теж з Криму? — здивовано запитав він.

— Ну, так, звідти, і наклейки мені знайомі, бо будинок мій розташований прямо навпроти нового яхт-клубу. А ти, я так розумію, маєш якесь відношення до цього нового яхт-клубу?

— Ну, так, маю. Можно і так сказати. Я там з дитинства займався вітрильним спортом, потім старий клуб знесли, хотіли якісь бариги землю відібрати під бізнес, але ми прошустрили, знайшли інвесторів, і мої друзі побудували там новий яхт-клуб. А я там просто зараз тримаю свою яхту. Ти тільки кіно собі не накручуй на рахунок яхти. Яхта моя, це не те, що ти собі уявляєш.

— А я нічого й не уявляю, хоча трохи розбираюся в яхтах. Мій чоловік має яхту, точніше кілька, тому я трохи орієнтуюся в цих питаннях. То що в тебе за яхта? — запитала вона і знову покликала офіціанта. Той з'явився негайно, як і в перший раз. Вона знову щось сказала на чистій іспанській, після чого офіціант зник.

— Та, звичайна дев'ятиметрова,

1 2 ... 64
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Одержимість», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Одержимість"