Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Істина поруч 📚 - Українською

Читати книгу - "Істина поруч"

184
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Істина поруч" автора Василь Павлович Бережний. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.
Електронна книга українською мовою «Істина поруч» була написана автором - Василь Павлович Бережний, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB, FB2 та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Фантастика".
Поділитися книгою "Істина поруч" в соціальних мережах: 

Дужим ривком людина відчинила двері в Космос, і перед її очима відкрилася така глибочінь, що аж дух перехоплює.
Супутники… окремі і групові польоти космонавтів… — навколоземний простір опановано! Але це тільки поріг Космосу. Людина, звичайно, не зупиниться на порозі, а помандрує в незміренні простори Світобудови. На черзі — польоти до Місяця, Марса, Венери… Чи р на них життя? І якщо є, то яке воно?
Ось на ці хвилюючі питання й намагається відповісти у своїй фантастичній повісті «Істина поруч» письменник Василь Бережний.
На загадкову планету Венеру потрапляє радянський космонавт Петро Яворович, де на нього чигає безліч несподіванок і небезпек. І Людині з Землі доводиться виявити немало мужності, сили волі й винахідливості, аби успішно завершити важку й відповідальну експедицію.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 39
Перейти на сторінку:
Василь Бережний
Істина поруч

РАДЯНСЬКИЙ ПИСЬМЕННИК · КИЇВ — 1965

У2

Б 24







У маленькій герметичній радіорубці космічного корабля згорбилася дівчина. Тісно, як тут тісно! Раніше вона не помічала цього, а зараз ніби зійшлися всі шість площин, що відгородили її від усього світу, і от-от стиснуть, розчавлять… І апаратура давить їй на груди, а ті кілька кубічних метрів повітря, що наповнюють рубку, важким тягарем лягли на плечі… Важко, ой як важко в Людмили на душі! Рука, наче олов’яна, не здіймається ввімкнути передавача… Яке б це було щастя, коли б замість оцієї страшної, тривожної радіограми кинути до рідної планети радісні слова:

«Політ Петра Яворовича продовжується успішно! Космонавт зробив навколо Венери кілька витків, сфотографував поверхню планети… Всі його повідомлення записуються на магнітну котушку. Передаю останній запис…»

Аби ж то… Ну, де ти, де ти, Петре?! Що з тобою?

І як переживе мати?.. Людмила уявила добре просте обличчя Петрової матері — вона і всміхалась, і плакала, прощаючись із сином. Ця радіограма може вбити її… Треба попередити, щоб поки що не давали… Яка все-таки жорстока природа! Ох, Петре, Петре…

Гуляли вони у парках понад Дніпром. Розпашілий, пружний, він казав тоді… як же це він казав? Ага, пригадала. «Я, — каже, — наче безсмертний, Людо! Інколи мені здається, що я весь час був і буду, що сила в мені бринітиме, думки з’являтимуться вічно…» Петре, Петре…

Тісно в рубці, тісно без нього в усьому світі.

«Та чого це я так? — дорікнула собі в думці. — Адже ще не все втрачено, ще є шанс… можливо — один із ста, але ж є! І дисципліна лишається дисципліною, раз наказано передати, то чого ж ти ждеш? Якого чуда сподіваєшся?»

Примусила себе ввімкнути передавача. Клацнув умикач, байдуже глянуло зелене око індикатора, і мікрофон вишкірив решітку. Почала повільно, розділяючи слова на склади, передавати радіограму:

«Зем-ля, Зем-ля. Я — «Астероїд». Льотчик-космонавт Петро Яворович стартував з «Астероїда» в розвідувальний політ над Венерою. Останню радіограму від нього одержано, коли ракетоплан потрапив у район сильної грози. Минуло триста шістдесят годин, зв’язку нема. Можливо, апарат пошкоджений. Запасів продовольства, води і кисню на борту літака було на п’ять діб. Прошу дозволу зійти з орбіти супутника і посадити «Астероїд» на поверхню планети.

Керманич експедиції…»

Зрадлива сльоза скотилася по щоці і впала на папір. Людмила кидала у мікрофон слова і плакала, плакала від важкого горя. Але ніхто цього не бачив, крім тісної радіорубки…

ЗУСТРІЧ З ПЛАНЕТОЮ

Коли ракетоплан «Метеор» катапультували з ангара «Астероїда», він деякий час летів поблизу свого космічного авіаносця. Петро Яворович, поклавши руки на штурвал, поглядав на блискучі ілюмінатори, сріблясту обшивку космічного корабля. Подекуди на ній з’являлися чорні смуги, різкі подряпини і бурульки наплавленого металу. І не дивно: який простір пронизав «Астероїд»! Хоча, як на масштаби планетної системи, відстань між Землею і Венерою невеличка, — уявити десятки мільйонів кілометрів цієї прірви неможливо. Занадто вона глибока і широка. Пройнята фотонами, пронизана потоками корпускул і дрібними метеоритами, скована неймовірним холодом, ця прірва смертельно небезпечна для людини. Але що може зупинити бунтівливий дух? Стрибок зроблено. Тепер до поверхні Венери — рукою подати. Яворович мусить пробити оболонку хмар (не прилягають же вони до самісінького ґрунту чи там поверхні океану!), мусить політати над самою планетою, знизившись настільки, наскільки буде можливість, зробити серію знімків і знову вийти на орбіту.

Петро відсунув шторку шолома і подивився вниз. Біла, сліпучо біла поверхня хмар. Наче безкрая снігова рівнина. Така сама, як і над Землею. Навіть з цієї запаморочливої висоти видно темніючі складки, цілі гірські хребти з округлими вершинами. Подібну панораму Петро бачив на Землі не раз і не двічі. Але… Там, бувало, летиш понад хмарами і — гульк — засиніє просвіт, побачиш поля в сизому мареві, звивистий шнурок річки. А тут вони вже десятки разів обкружляли планету — і жодного просвіту, найменшої прогалинки в суцільних, непорушних континентах водяної пари. Щось величне і зловісне відчувається в цих залитих сонцем просторах.

Пілот бачить, як там, далеко внизу, біжать майже поряд дві тіні: одна велика, від «Астероїда», а друга маленька — від його «Метеора». Біжать, підскакують, зникають у «венерійських» тінях і знову вириваються на світле. Наче обмацують цю непроникну сферу, що приховала поверхню планети. «Нічого, — думає Петро, — проб’ємося. Ось тільки буде команда — так і ринемось…» Він мав на увазі себе і свою машину, якій доручив життя. З чоловічою ніжністю стиснув сегмент штурвала. Варто лише ненадовго запустити двигуна і спрямувати «Метеора» по дотичній траєкторії, як він спочатку сяде на свою тінь, а потім почне занурюватись у м’якість хмар…

— Ну, як самопочуття, Петре? — пролунав голос у навушниках.

— Бадьоре. Я готовий.

— Ну що ж, на часі. Можна починати спуск.

Петро закрив шторку шолома, перевірив кисневий апарат.

— Іду на спуск!

І натиснув кнопку стартера. Запрацював гальмівний двигун.

— Щасливо!

До навушників долетіло приглушене, далеке гудіння. Петро відчув легкий поштовх у груди, дрібне тремтіння корпусу «Метеора» і злегка повернув штурвал. Втрачаючи швидкість, ракетоплан пішов на зниження. Петро заглушив двигуна. Тепер космічну швидкість свого апарата він мусив погасити в густій атмосфері Венери. Звичайно, Яворович добре знав, як це небезпечно. Зануритись одразу в венерійські хмари — це однаково, що вдаритись об скелю. Якої б не був міцності ракетоплан, він не витримає такого удару. Отож і вирішили гальмування провадити обережно, зачіпаючи спочатку лише вершечки хмар, їхню розріджену бахрому.

Снігова пустеля наближається. Яворович до хрускоту в пальцях стиснув штурвал. «Метеор» черкнувся кострубатої газової поверхні — увесь

1 2 ... 39
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Істина поруч», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Істина поруч"