Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Чи любите ви Вагнера? 📚 - Українською

Читати книгу - "Чи любите ви Вагнера?"

169
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Чи любите ви Вагнера?" автора Жан Саніта. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.
Електронна книга українською мовою «Чи любите ви Вагнера?» була написана автором - Жан Саніта, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB, FB2 та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Пригодницькі книги / 💙 Сучасна проза".
Поділитися книгою "Чи любите ви Вагнера?" в соціальних мережах: 

Події партизанської і підпільної юності автора лягли в основу його першого роману «Чи любите ви Вагнера?».

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 55
Перейти на сторінку:
Жан Саніта
ЧИ ЛЮБИТЕ ВИ ВАГНЕРА?

©   http://kompas.co.ua  — україномовна пригодницька література



Переклад Михайла Гайдая

Малюнки А. Жуковського


У понеділок після полудня і наступної ночі


І

— Ich liebe Wagners Musik.

В цих голосно вимовлених словах відчувався зверхній і гордовитий виклик. Ганс фон Шульц неквапливо відсьорбнув коньяк і раптом, відчувши себе в полоні нестримних почуттів, розчулено повторив по-французьки:

— Я люблю Вагнера!..

Він сидів, поклавши ноги на маленький столик з білим і чорним телефонами, і слухав «Політ валькірій». На круглому столі, де лежали пластинки в темних конвертах, грав старомодний і пошарпаний патефон. З ним фон Шульц не розлучався вже понад двадцять літ. Ні в роки свого навчання у Кенігсберзькому університеті на факультеті права, ні під час війни, яка кидала його з міста в місто, з Чехословаччини — до Франції, з Кольмара — в Клермон-Ферран через Діжон і Лімож. Якось при нагоді друг його діда познайомив молодого Шульца з Гіммлером під час прийому, влаштованому у фамільному замку Брандштейнів на честь місцевої націстської організації. Це було в серпні 1938 року, за кілька тижнів перед анексією Судетів. Трьома днями пізніше він перейшов на службу в гестапо, чим прикро вразив батька, генерала у відставці, який вже давно мріяв зробити з сина офіцера-артилериста. Батько був у відчаї — він погодився б, щоб син служив у будь-яких частинах збройних сил фатерланда, але в мундирі солдата. Отам, у Судетах, Ганс і зробив перші кроки в своїй військовій кар’єрі.

Полковник Ганс фон Шульц, великий мрійник і начальник клермонського гестапо (цю посаду він дістав з високої протекції Гіммлера), тонкими, випещеними пальцями з наманікюреними нігтями взяв обережно склянку й підніс її до очей, вдивляючись у спотворене відображення блідого обличчя. Він побачив вузькі холодні очі, приплюснутий ніс, надмірно широке і плескате чоло, спадисте підборіддя і розтягнений рот. Чомусь згадався Фрейд. Це ставало вже кумедним.

— Справжній маскарад, — пробурмотів він. Міцний і високий, у бездоганному саржевому костюмі кольору морської хвилі, Шульц виглядав молодшим за свої тридцять п'ять років. Лише мішки під очима свідчили про ночі безсоння й бучних гулянок.

Він вихилив склянку, якийсь час сидів мовчки й нерухомо, ні про що не думаючи, і раптом зареготав, силувано і трохи фальшиво. Це вийшло якось несподівано для нього самого. Він не любив виказувати свої почуття. «Що то за смішні примхи? Чи це ознака передчасної старості? А може, я забагато випив?»

Телефонний дзвінок, пронизливий, настирливий і тривожний, вивів його з солодкого заціпеніння, викликаного затишним теплом батареї парового опалення і коньяком.

Оркестр почав третю частину: знаменитий похід валькірій; велична, бурхлива музика — розповідь про нестримну вдачу цих напівбогинь-войовниць, які в битвах несли з собою смерть і щастя. Ганс фон Шульц повернувся в кріслі, опустив ноги під стіл, поставив склянку на стілець поряд з пляшкою коньяку і зняв трубку білого телефону, що вже нетерпляче миготів червоним сигнальним вічком. Його викликало обласне управління. Це генерал Кессель.

— Hallo! Von Schultz am Telephon… Ich empfehle mich gehorsamst, Herr Generalieutenant![1]

Ганс фон Шульц слухав неуважливо. Патефон, мабуть, треба полагодити: оркестрові акорди розпливалися, звучали невиразно і глухо, повільно згасали, перетворюючись на чудний хаос звуків. «Мій патефон схожий на мене. У нього заплітається язик», — по-думав він і посміхнувся в старовинне дзеркало над каміном, яке висіло між двома пишними канделябрами.

— …Даруйте, екселенціє!.. Так ви кажете?.. Лейтенант Крюбер? Так, і що?.. Його тільки-но забито? Майже біля комендатури на Кур Саблон?

Ганс фон Шульц відчув, що час вже йому розворушитися. Справа, здається, надто серйозна.

— …Його вбив терорист… Куля в потилицю… І свідків немає… Я переконаний! Під час відпочинку… гаразд! Ви, мабуть, одразу ж оточили квартал вашими людьми?.. Дуже добре, дуже добре!.. Тепер можна бути впевненим, що він не встигне…

Ганс фон Шульц натиснув кнопку обіч телефону і швидко глянув на годинник: тринадцята година!

— …Гаразд, мій генерале! Я беруся за цю справу… Так, так… Особисто, звичайно!.. Все буде зроблено, мій генерале. Я хочу звернутися по допомогу до французької міліції… Добре, що здасться хоч на це… Чи можу я розраховувати на фельджандармерію і кілька рот солдатів? Добре, дякую, екселенціє… Звичайно, мій генерале, ви можете не турбуватися…

Коли він клав трубку, в двері постукали.

— Зайдіть!

Він підвівся, підійшов до вікна і, відхиливши штору, глянув на сад у зимовому вбранні, на квітники, запорошені снігом.

«Лютий! Мій улюблений зимовий місяць. Справжній зимовий місяць. Суворий і надійний. Цього року трохи м'який, але вночі він себе ще покаже!»

— Я вас викликав, Вернере, щоб…

Він замовк на мить, шукаючи потрібні слова і збираючись з думками:

— …Лейтенант-штабіст Крюбер щойно вбитий терористом біля комендатури. Генерал Кессель…

Він знову замовк, змахнув з рукава кволу муху і обернувся до свого підлеглого, що, виструнчившись, застиг біля дверей.

— Треба скликати всіх наших людей і підняти по тривозі їхню міліцію. Я хочу, щоб максимум за чверть години всі вулиці, які ведуть до Кур Саблон і сама Кур Саблон були оточені, і, як кажуть оті французи, прочесані гребінцем. Я хочу, щоб усіх перехожих обшукали й перевірили їхні документи, а всі будинки перетрусили від підвалів до горищ… Ага! І, по-друге, щоб затримали всіх іноземців у місті, навіть коли у них з документами все гаразд.

Ганс фон Шульц говорив повільно, чітко й солідно. Він наказував. Він любив

1 2 ... 55
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чи любите ви Вагнера?», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чи любите ви Вагнера?"