Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Нічний потяг 📚 - Українською

Читати книгу - "Нічний потяг"

175
0
29.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Нічний потяг" автора Людмила Петрівна Іванцова. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.
Електронна книга українською мовою «Нічний потяг» була написана автором - Людмила Петрівна Іванцова, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB, FB2 та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Сучасна проза".
Поділитися книгою "Нічний потяг" в соціальних мережах: 

…Якщо нормальний коньяк, то воно й направду помічне – від хвороб тілесних. Але в мене «поганий анамнез». Я колись узялася лікувати алкоголем хворобу душевну… Людина, яка виривається «з грязі в князі» нерідко обламується на випробуванні грошима… Вони думають, що все можна купити… Але мене це підкосило…

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5
Перейти на сторінку:
Міла Іванцова
Нічний потяг

Нічний потяг рушив, і я зрозуміла, що в купе нас їде лише двоє. Жінка, приблизно сорока років, з розкішним кучерявим, ледь рудуватим волоссям сиділа навпроти, копирсаючись у сумочці.

«Фарбована, але, певне, не заради зміни кольору, мабуть, сивину ховає, а колір власний, – подумалось мені, – але ж яка шевелюра!»

Проте думка ця пролетіла миттєво, майже автоматично, і зникла, а решта невпинних у жіночій голові думок та напівдумок не квапились мене турбувати – певне, їх пригальмовував тупий головний біль.

Зазирнула провідниця. Забрала квитки. Запропонувала чаю. Ми з сусідкою погодилися. Я сиділа і дивилась у віконце потяга, що саме покинув межі висотної міської забудови і вирвався у нічний простір. У чорному небі то підстрибував, то похитувався нахабно-повний місяць. Чи то від місяця уповні, чи від нестабільної погоди на межі зими та весни мені стискало голову, але я все сподівалася, що відпустить, і не ковтала пігулок.

Дзенькнула підсклянниками провідниця, і в купе запахло чаєм мого дитинства, хоча його давно не заварюють із пресованих чорних плиток, як раніше, а кидають у склянки пакетики на нитці. Я занурила руку в сумку і витягла шоколадний батончик та дві мандаринки. Поклала їх на серветку між нашими склянками. Вдруге пірнувши в нутрощі дорожньої сумки, рука намацала і витягла мою невеличку, грамів на сто п’ятдесят, металеву фляжку з коньяком, що його завжди набирала в дорогу, як ліки – чи то від головного болю, чи від можливої застуди, чи від гіпотетично імовірного отруєння. Хай краще буде під рукою, так мене колись навчив знайомий лікар-анестезіолог, порадивши хороший коньяк майже як панацею від усіх хвороб. Зважаючи на те, що міцні напої мені не дуже до смаку, він же й уточнив: «Не можеш пити так – вливай потроху в чай!» Ось і згадалася стара порада.

Вловивши на собі здивований погляд попутниці, я хитнула в руці фляжку, а та кумедно булькнула.

– Голову здавило, мов обручем. Мабуть, треба вжити заходів та лягати спати, – пояснила я попутниці, відкручуючи металеву кришечку. – Пропоную і вам, можна налити в чай, або, як маєте якийсь посуд, наллю у нього. Вип’ємо по тридцять грамів та й спатимемо міцно в жіночому товаристві.

Сусідка несподівано напружилась, знітилася, тріпнула пишним волоссям, а потім зробила рішучий жест руками, утворивши перехрещеними перед собою долонями літеру «Х».

– Ні. Дякую. Я не в темі! – досить рішуче відповіла вона.

Моя рука із фляжкою на мить зависла в повітрі, я глянула їй в очі, зрозумівши, що пані, без сумніву, мала причини для такої відповіді. Може, нездорова, а може…

Я все ж таки хлюпнула собі в склянку трохи рекомендованого «медикаменту», закрутила фляжку і відправила її в глибини сумки. Розламала навпіл шоколадний батончик.

– То хоч мандаринку та цукерку беріть, складіть мені компанію!

Жінка кивнула і дістала зі своєї сумки пачку печива.

– Гуляймо! – посміхнулась вона і приєднала свій внесок до нашої трапези.

Я гріла руки об підсклянник, присьорбуючи гарячий солодкий чай, присмачений коньяком, і позирала, як сусідка жує печиво та закушує його скибочками мандарина. Голову все ще не відпускало, і не було сил заводити розмови «для годиться», але попутниця раптом заговорила сама.

– Ви не зважайте! Пийте, як ваша душа бажає. Я знаю, що трохи коньяку знімає спазм, пийте, воно попустить. Якщо нормальний коньяк, то воно й направду помічне – малими дозами. Від хвороб тілесних. Просто в мене «поганий анамнез». Я колись узялася лікувати алкоголем хворобу душевну…

Я звела брови, усвідомлюючи, що ця на вигляд цілком нормальна охайна жінка приємної зовнішності, напевне, мала серйозні проблеми і вирішила ними поділитися. Що ж, кращого місця годі й шукати – нічні потяги стільки всього чули, що якби могли говорити чи принаймні писати…

– Я вийшла заміж уже після інституту. За фахом мистецтвознавець, вступила до аспірантури і паралельно працювала в одному з музеїв Києва. Чоловік був старшим за мене, з університетським дипломом, аспірант кафедри політекономії. Раптом розвалюється Союз, у суспільстві криза, нікому не потрібні наші дипломи, народ тяжко виживає на базарах, енергійніші носяться з картатими сумками по закордонах. Спочатку везуть до Польщі наші електротовари, посуд, все, що можна було збути там на базарах за більші гроші. Потім пішов процес навпаки – Польща, Емірати, Китай – звідти «човники» тягли все, чого бракувало в нас: джинси, шкіряні куртки, взуття, годинники, відеомагнітофони… Потім, заробивши стартовий капітал, дехто вже переставав їздити сам і вкладав його в бізнес – чи то тримав кілька власних «точок» на тих самих базарах, чи винахідливими українськими мізками намацував інші способи примножувати перші накопичені гроші… Нас теж це не оминуло. Чоловік був з іншого міста і вже мав, на відміну від мене, певний досвід виживання. Я ж прожила свою радянсько-київську юність у звичайній родині, при нормальних батьках і горя не знала.

Жінка замовкла і втупила погляд у темне завіконня, де інколи пролітали вогники. Я нечутно ковтнула чаю і зітхнула, пригадавши й себе в ті часи. Дякувати Богу, базари нас оминули, але мені теж було що згадати… Сьогодні вже навіть не вірилося, що ми тоді ТАК жили. Все ж таки природа вмонтувала в людину якусь захисну функцію, яка дає можливість, наприклад, жінці згодом забувати нестерпний біль під час народження дитини, а поколінню, на долю якого випали певні випробування, непомітно стирає у спогадах гостроту та трагізм пережитих ситуацій. Певне, щоб не вимер людський рід, щоб продовжувалося життя.

– Як ваше ім’я? – несподівано навіть для себе спитала я.

– Ярина, – ніби прокинулася жінка.

– Я – Вікторія. Слухаю вас. І чай беріть, бо захолоне.

Жінка теж зробила кілька ковтків чаю, відкусила печиво, зітхнула і знову заговорила.

– Чоловік спромігся до зароблених нами напозичати ще грошей і розпочав спільний бізнес із Німеччиною. Певне, зумів застосувати на практиці свої теоретичні знання з політекономії, адже вона саме і вивчала закони, які управляють виробничими стосунками. Він часто їздив у відрядження, а я нещодавно народила доньку, то ми чекали на нього вдома… Але щоразу його розповіді про закордонне життя ставали яскравішими, а зрештою прозвучала рішуча пропозиція обміркувати «шляхи відступу». Я насторожилася, навіть злякалася. Адже й на думці не мала покинути все – батьків, друзів, рідне місто, як би то не було важко.

Жінка сьорбнула чаю і знову втупилася в завіконня. Я мовчки доїла мандаринку і, не витримавши, спитала:

– І ви відмовилися?

– Ні, – знову зітхнула вона, – ми за допомогою його спритних друзів прокрутили схему від’їзду по єврейській лінії і

1 2 3 4 5
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нічний потяг», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Нічний потяг"