Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Зоряне вітрило, Сергій Тимофійович Кургузов 📚 - Українською

Читати книгу - "Зоряне вітрило, Сергій Тимофійович Кургузов"

177
0
03.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Зоряне вітрило" автора Сергій Тимофійович Кургузов. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.
Електронна книга українською мовою «Зоряне вітрило, Сергій Тимофійович Кургузов» була написана автором - Сергій Тимофійович Кургузов, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB, FB2 та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Фантастика".
Поділитися книгою "Зоряне вітрило, Сергій Тимофійович Кургузов" в соціальних мережах: 

У всіх оповіданнях цієї книги діють одні й ті самі герої. Вони вирушають у фантастичні подорожі, сповнені небезпечних пригод та дивовижних наукових відкриттів. Своїми вчинками відважні дослідники Всесвіту переконують юного читача, що без знань неможливо розкрити потаємні таємниці навколишнього світу, і лише прагнення їхнього пізнання робить кожною з нас людиною майбутнього. У книзі поміщені запитання та відповіді на них, своєрідні наукові коментарі до невтомних пошуків героїв оповідань.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 38
Перейти на сторінку:
Сергій Кургузов
Художник Вадим Блонський У ПОХІД, ЛИЦАРІ МРІЇ!

Початок цій книзі поклав лист, якого надіслав мені один допитливий школяр. Він написав: “Мене звати Василь. Я чув, що нині доведена можливість існування антиречовини. Отже, антиречовина існує! А коли так, то повинні існувати й антисвіти. А коли с антисвіти, то десь повинен бути і мій двійник на ім’я Антивасиль. Повинен бути, але де?..”

Спробуйте відповісти на такий лист. Коли відповідати серйозно, то семикласник Василь мало що зрозуміє. Коли з гумором, Василь може подумати, що антисвіти вигадали фантасти. А відповісти треба! Адже Василь, з усього видно, цікавиться науковим пошуком, а хлопець лише вступає у велике життя, і від того, якими будуть його перші кроки в світі великих запитань і складних завдань, залежить і те, яким він виросте, кіш стане, який обере фах… Саме тому й було написано цю книгу.

І справді, які світи відкриються дослідникам XXIстоліття, які наукові проблеми людство розв’язуватиме в майбутньому?

Щоб знайти відповіді на ці запитання, Василю і його ровесникам зовсім не обов’язково звертатися по допомогу до чарівників. Одержати відповіді на них нині дає змогу наукова фантастика. Фантастика, яку так полюбляють герої цієї книги — професор Ігреков, його знайомий Андрій і зоряний мандрівник капітан Савіров. Головна риса цих вірних друзів — цікавість до незвичайного. Вона кличе їх до лабораторії нейробіоніки у пошуки “речовини пам’яті”, у міжзоряні мандри, до розгадки таємниці кульової блискавки, в подорож крізь центр Землі на кораблі “Центон”. А разом з ними і юні читачі знайомляться з майбутнім фізики і математики, біології і хімії, з питаннями, які людству доведеться розв’язувати у найближчі часи, переконуються, що шлях до розв’язання цих проблем починається за шкільною партою.

Своїми вчинками герої книги доводять, що без знань неможливо розкрити найпотаємніші секрети природи, і лише їх вміле застосування робить людину дослідником майбутнього.

АВТОР ФАТАЛЬНИЙ ГІСТЬ

Пригода ця так схвилювала мене, що її досі, згадуючи той спекотний червневий день, я мимоволі ловлю себе на думці: а чи не примарилось все це, чи не сон то був? І хоча поруч перебував мій друг — живий свідок дивовижної події, я все одно вважаю, що доля зробила мене учасником найхимернішої пригоди.

Чому я вирішив розповісти про неї? Тільки не подумайте, що заради уявної сенсаційності, яка могла б зробити популярним моє ім’я. Менш за все я прагну сенсаційності. Просто у цій історії ще й досі не розставлені всі крапки над “і”. А всяка таємничість завжди викликає у людини занепокоєння.

Отак і зі мною. Останнім часом я втратив спокій. Спитаєте чому? А тому, що в низці зібраних мною фактів бракує одного — головного. Бачили ви, як картковий будиночок руйнується, коли з нього висмикують одну-єдину карту? От і провидіння прямо у мене на очах весь час висмикує цю одну карту, і будівля моїх гіпотез, припущень, умовиводів перетворюється на купу руїн.

Що це за припущення, чому їхня логіка неодмінно впирається у порожнечу?.. Розповім про все по черзі.

За фахом я, Андрій Дживелов, журналіст. Маю двадцять п’ять років. Працюю в Міжпланетному агентстві оперативної інформації. Неодружений. До повідомлень про всілякі містичні явища ставлюся з іронією. Розповіді про “дива” природи сприймаю обережно, цікавлячись насамперед аргументацією співрозмовника. Здоров’я міцне. Навіюванню не піддаюся. На цьому хочу наголосити особливо. Чому? Тому що, коли всі події, свідком яких я був, пояснити плодом уяви, не виникне жодних запитань. Але ж вони, події, сталися насправді, запитання виникли і навіть більше — ледве не примусили мене перетворитися з репортера на детектива.

Отже, того недільного вечора ми з друзями зібралися на чашку кави у вітальні заміського будинку моєї нареченої Наталі. Будинок у старовинному стилі здалеку трохи скидався на невеличкий замок з зубчастими мурами, навіть з вежею, увінчаною гострим шпилем.

У затишній круглій кімнаті на другому поверсі вежі було накрито стіл, за яким Наталя і пригощала нас міцною кавою, а також розповідями про туристську мандрівку на Альфа Проціон — планету в сузір’ї Візничого, звідки вона кілька днів тому повернулася. В кімнаті сутеніло. Наші обличчя освітлювали лише кольорові свічки, які мерехтіли у старовинних канделябрах на опоряджених блакитним шовком, у стилі ретро, стінах. Стереосистема сповнювала кімнату неголосною феєричною музикою.

Від випитої кави, уваги друзів і, певне, приємних спогадів про недавню подорож, гарне Наталчине обличчя пашіло, очі сяяли. У довгій вечірній сукні фіолетового кольору, схожій на туніку (остання мода на Альфа Проціон), вона привертала до себе увагу товариства. Голову її увінчувала діадема — чарівна коштовна прикраса — напівкорона, яка виблискувала над гладенько зачісаним волоссям. У напівкорону було вмонтовано живу забальзамовану блакитну квітку, обрамовану чистим золотом.

Виготовляли подібні прикраси лише на планеті Альфа Проціон, і, щоб здобути їх, треба було вирушити у міжзоряну мандрівку.

— Чудова річ! І так вам личить! Ми бачимо немов не одну, а дві квітки, — вправлявся у компліментах капітан-астронавігатор Савіров.

— Діадема чудово довершує вашу вроду, — підспівував йому професор Ігреков. — Коли б ви, Наталю, народились у вісімнадцятому столітті, то неодмінно б стали королевою…

Щось подібне говорили Наталі й інші гості: двоє незнайомих мені молодиків, колишні її однокурсники, а нині агенти Міжзоряної служби страхування, і кремезний чоловік років сорока п’яти, здається, сусід.

1 2 ... 38
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зоряне вітрило, Сергій Тимофійович Кургузов», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зоряне вітрило, Сергій Тимофійович Кургузов"