Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Рондо (Тоді я сказав їй), Юрко Коретнюк 📚 - Українською

Читати книгу - "Рондо (Тоді я сказав їй), Юрко Коретнюк"

253
0
10.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Рондо (Тоді я сказав їй)" автора Юрко Коретнюк. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.
Електронна книга українською мовою «Рондо (Тоді я сказав їй), Юрко Коретнюк» була написана автором - Юрко Коретнюк, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB, FB2 та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Сучасна проза".
Поділитися книгою "Рондо (Тоді я сказав їй), Юрко Коретнюк" в соціальних мережах: 

Тієї осені трапилося необоротне та нехарактерне для нашого міста – одночасно пофарбували всі лави, тому нам не було, де сісти. І лише замети з листя намагалися якось розвіяти по-совковому синю ґаму. Все наше щастя полягало у абстракціях та відокремленні від навколишнього середовища. Ми одягали великі чорні окуляри та великі навушники, коли виходили на вулиці, намотували на шиї шалики, щоб не бути здутими вітром. Свого часу, кожен з нас загубився у вирі міста Києва та був змушений втекти сюди, щоб продовжувати творити тільки для себе. Не зважаючи на вимоги комерції.. Тоді ми вчинили геройський вчинок – дивилися "Віднесені вітром" з початку до кінця, та милувалися рибками в акваріумі. Боліла голова, а ми не зважали – головне, щоб залишилася м'юзика та М'юз. Ми сідали в кабріолети та подорожували, аби тільки не...

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5 6
Перейти на сторінку:
Юрко Коретнюк

Рондо (Тоді я сказав їй)
новела

У голові Софійки сяяло зелено світло від світлофора, що стояв десь далеко на вулиці Сагайдачного. Вона прокидалася вночі і дуже сумувала, колі жовті кольори сяяли у очах. Софійка прикладала руку до шкла та вдихала в себе легку пару, що зібралася на місці доторку. Вона методично залишала відбитки усюди, де тільки могла, і нюхала рукавиці, щоб потрохи відчувати запах зими. А коли Софійка не відчувала його, то знову уявляла світло зеленого світлофора.

Тоді я сказав їй, що вона має зробити кілька кроків. Юля не відкривала очей та не здирала з себе пов‘язку, продовжуючи робити невдалі кроки.

У нашому селі дуже довго не було дощу. Тому ми всі сиділи та сумували, намагаючись зрости вгору. Маленький сільський будиночок з великим ґанком стояв біля самої річки. Хоча до річки було неможливо дійти – кожен з нас був занадто лінивий та заклопотаний своїми справами, щоб відірватися з місця та поскошувати бур‘ян, що ріс усюди. Навіть було трохи дивно від того, що вся ця краса ховалася за півметровими заростями. Десь лунає тихий джез, який ми звикли слухати усі разом після того, як збиралися на цьому ґанку. Ми сідали на великі плетені меблі та намагалися поснути так швидко, як нам це буде вдаватися. Бо ми хотіли повністю розчинятися у цьому шаленому вирі щастя, що був тут. Теплі ночі були такі самі, як й у Корковадо.

Тут було досить легко піймати натхнення. Згадувалися часи, коли кожен з нас загубився у вирі міста Києва та був змушений втекти сюди, щоб продовжувати творити тільки для себе. Не зважаючи на вимоги комерції.

Марко грав на ґітарі цілий день, створюючи неповторні звуки, що межувалися із реальністю та надзвичайною сентиментальністю. У будинку завжди пахло фарбою, тому що Марічка малювала все нові та нові хмари на стінах будинку, підіймаючи дах все вище та вище. Вона підіймалася разом із дахом вгору та дивилася на нас з вершини своєї ґеніальності. Інколи до Софійки заходила Марічка, щоб взяти певні речі. Вони обидві посміхалися та залазили на саму вершину цих хмар. Софійка критикувала Марічку, а Марічка глузувала з Софійки. Але вони не ображалися одна на одну, тому що відчували, що це просто такий спосіб спілкування без звуків та без рухів.

А потім починала грати надзвичайно вдало підібрана мелодія Мольваера. Ґеорґ намагався вслухатися в неї сильніше та пригадувати той час, коли знімав свої фільми. Вони здавалися йому безглуздими та безнадійними, але кожен з них був сповнений надзвичайною філософією. Він лягав та траву під деревами, загорнутий у кокон бур‘яну, та слухав ті звуки, що лунали з будинку. Усмішка грала на його вустах і він певно знав, що зараз прийде Вона та ляже разом з ним. І тоді він зніме свій перший ґеніальний фільм. Разом із Нею. Ця перспектива надзвичайно його тішила і тому він продовжував лежати тут.

Часом до будинку заходили щасливі перехожі, що збігалися сюди на шалений запах творчості, фарби та звуки джезу. Вони віталися з мешканцями будинку, проте жоден з них ніколи не залишався більше ніж на кілька хвилин. А потім, насичений щастям, йшов собі далі. Не помічаючи час, що гуртувався десь поруч.

Годинники на стінах будинку ходили дуже рідко. А коли ходили, то лише на десять секунд у день. Ніхто не міг помітити маленьких спроб стрілки наздогнати інші. Ні хто навіть не думав замінювати у них батарейки, щоб хоч приблизно орієнтуватися у часі.

Ніхто не був таким надзвичайним, якими були вони. Вони не були всіма тими, хто хотів бути ними.

У голові Софійки сяяло зелено світло від світлофора, що стояв десь далеко на вулиці Сагайдачного. Вона прокидалася вночі і дуже сумувала, колі жовті кольори сяяли у очах. Софійка прикладала руку до шкла та вдихала в себе легку пару, що зібралася на місці доторку. Вона методично залишала відбитки усюди, де тільки могла, і нюхала рукавиці, щоб потрохи відчувати запах зими. А коли Софійка не відчувала його, то знову уявляла світло зеленого світлофора.

На пальцях були маленькі нігті, сильно підточені, бо вона їх гризла. І все йшло так добре, як колись.

Софійка довго спала тими днями, бо не мала чим зайнятися. Від останньої ексгібіції пройшло більше місяця, а вона ще не разу не сідала та не малювала. Проте щодня спостерігала за зеленим миготінням.

Коли тієї зими йшов сильний мокрий сніг, вона посміхалася та знову сідала нюхати рукавички. А потім лягала на канапу та дивилася Амелі, їла яблука. Це тривало кілька годин, бо фільм дуже часто розтягувався з півтори годин до кількох діб, які вона переживала у скаженому ритмі.

Недоліки Софійки полягали у тому, що вона не вміла довго тримати свою увагу, а коли проходив час і їй набридало, то просто залишала справу та робила те, що заманеться. А наступного дня саме вона запропонувала переїхати з тієї квартири в будинок.

Інколи приїздила Юля. І вона була єдиною людиною в цьому будинку, яка розмовляла російською. Вона єдина готувала їдло, та вона була єдиною людиною у цьому будинку, хто піклувався не про себе.

Ґеорґ співав щось нерозбірливе. Але можна було почути такі слова: “якби-то ми могли поснути сьогодні в ліжках, зроблених з квітів. Якби-то ми могли поснути сьогодні в невмирущому циклі. Якби-то ми могли ковзнути в темну воду та дихати… а потім прийде янгол з очима, що горять, як зорі. Він віднесе нас глибоко у своїх вельветових руках. І дощ буде плакати, а наші обличчя будуть змиватися. І дощ буде плакати – не дозволь йому спинитися.” [1]

Юля лягала поруч із ним та доторкнулася до його долоні. Вона не гидувалася його бородавок та вказівному пальці лівої руки. Ґеорґ подивився на неї та сказав щось нерозбірливе. Юля все зрозуміла – встала та пішла

1 2 3 4 5 6
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рондо (Тоді я сказав їй), Юрко Коретнюк», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Рондо (Тоді я сказав їй), Юрко Коретнюк"