Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Борислав сміється, Франко І. Я. 📚 - Українською

Читати книгу - "Борислав сміється, Франко І. Я."

189
0
15.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Борислав сміється" автора Франко І. Я.. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.
Електронна книга українською мовою «Борислав сміється, Франко І. Я.» була написана автором - Франко І. Я., яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB, FB2 та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Класика".
Поділитися книгою "Борислав сміється, Франко І. Я." в соціальних мережах: 

Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.

Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.

Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 86
Перейти на сторінку:

 

Франко І. Я.

 

 

БОРИСЛАВ СМІЄТЬСЯ

 

повість

 

 

Том 15

зібрання творів

у 50-ти томах.

Частина 2

 

 

Сонце до­ся­га­ло вже по­луд­ня. Го­дин­ник на ра­ту­ше­вій ве­жі ви­бив швид­ко і плач­ли­во оди­над­ця­ту го­ди­ну. Від гро­мад­ки ве­се­лих, гар­но пов­би­ра­них па­нів-оби­ва­те­лів дро­го­бицьких, що про­ход­жу­ва­ли­ся по «плян­тах» ко­ло кос­те­ла в ті­ні цві­ту­чих каш­та­нів, від­ді­лив­ся пан бу­дов­ни­чий і, ви­ма­ху­ючи блис­ку­чою па­лич­кою, пе­рей­шов че­рез ули­цю до ро­біт­ни­ків, за­ня­тих при но­во­роз­по­ча­тій бу­до­ві.

- Ну, що ж, май­стер,- крик­нув він, не до­хо­дя,- го­то­ві ви вже раз?

- Все го­то­во, про­шу па­на бу­дов­ни­чо­го.

- Ну, то ка­жіть же вда­ри­ти «раст»!

- Добре, про­шу па­на! - від­по­вів май­стер і, обер­та­ючи­ся до по­міч­ни­ка, що сто­яв по­біч нього і до­кін­чу­вав об­ті­су­ва­ти ве­ли­чез­ну фун­да­мен­то­ву бри­лу по­пе­лівсько­го пі­ща­ни­ка, ска­зав: - Ану, Бе­не­дю, ту­ма­не який­сь! Не чуєш, що пан бу­дов­ни­чий ка­жуть раст би­ти?.. Жи­во!

Бенедьо Си­ни­ця ки­нув з рук ос­кард і пос­пі­шив спов­ни­ти май­ст­рів роз­каз. Пе­рес­ка­ку­ючи че­рез роз­ки­да­не кру­гом ка­мін­ня, за­ди­хав­шись і по­си­нів­ши з на­ту­ги, він біг, що бу­ло мо­ці в йо­го тон­ких, мов скі­пи, но­гах, ід ви­со­ко­му пар­ка­но­ві. На пар­ка­ні за­ві­ше­на бу­ла на двох мо­туз­ках дош­ка, а по­біч неї на та­ких же мо­туз­ках ви­сі­ли дві де­рев’яні дов­беньки, кот­ри­ми би­то о дош­ку. Се був при­лад, кот­рим да­ва­лось знак, ко­ли по­чи­на­ти або кін­ча­ти ро­бо­ту. Бе­недьо, до­біг­ши до пар­ка­ну, хо­пив дов­беньки в обі ру­ки і з усеї си­ли заг­ри­мав ни­ми о дош­ку.

Калать! ка­лать! ка­лать! - роз­да­ло­ся ра­діс­не го­лос­не гав­кан­ня «де­рев’яної су­ки». Так му­ля­ри зва­ли об­ра­зо­во сесь при­лад. Ка­лать! ка­лать! ка­лать! - гри­мо­тів Бе­недьо без упи­ну, всмі­ха­ючись до дош­ки, кот­ру так не­ми­ло­серд­но ка­ту­вав. А всі му­ля­ри, за­ня­ті кру­гом на ши­ро­кім пла­цу: хто те­сан­ням ка­мін­ня на фун­да­мен­ти, хто га­шен­ням вап­на в двох гли­бо­ких чо­ти­риг­ран­них вап­няр­ках, усі ко­па­тільни­ки, що ко­па­ли ями під під­ва­ли­ни, тес­лі, що вза­ді, мов жов­ни, цю­ка­ли, об­ті­су­ючи здо­ро­вен­ні яли­ці та ду­бо­ве ди­лин­ня, тра­чі, що рі­за­ли тер­ти­ці руч­ни­ми пи­ла­ми, цег­ля­рі, що скла­да­ли в сто­си сві­жо при­ве­зе­ну цег­лу,- весь той різ­но­род­ний ро­бу­чий люд, що сну­вав­ся, мов му­раш­ки, по пла­цу, дви­га­ючи, цю­ка­ючи, хи­та­ючись, стог­ну­чи, по­ти­ра­ючи ру­ки, жар­ту­ючи та ре­го­чу­чись,- усі зу­пи­ни­ли­ся і пе­рес­та­ли ро­би­ти, мов ве­ли­чез­на, сто­ра­мен­на ма­ши­на, кот­ру од­но по­дав­ле­ння крюч­ка на­раз спи­нить в її ска­же­нім хо­ді.

Калать! ка­лать! ка­лать! - не пе­рес­та­вав зав­зя­то гу­ка­ти Бе­недьо, хоть усі вже дав­но по­чу­ли гав­кан­ня де­рев’яної су­ки. Му­ля­ри, що сто­яли схи­ле­ні над ка­мін­ни­ми бри­ла­ми та з роз­ма­хом ценька­ли о твер­дий пі­ща­ник, аж час від ча­су іск­ри пирс­ка­ли з-під ос­кар­да, те­пер, по­ки­нув­ши свої при­ла­ди, вип­рос­то­ву­ва­ли кри­жі і роз­дой­ма­ли ши­ро­ко ру­ки, що­би за­хо­пи­ти як­най­більше воз­ду­ху в гру­ди. Де­які, кот­рим ви­гід­ні­ше бу­ло кля­чі­ти або чя­пі­ти при ро­бо­ті, звільна під­дви­га­ли­ся на рів­ні но­ги. В вап­няр­ках ши­пі­ло та булько­ті­ло вап­но, не­мов лю­ти­лось, що йо­го на­пе­ред спра­же­но в ог­ні, а те­пер на­зад вки­не­но в во­ду. Тра­чі та­кій ли­ши­ли пи­лу в не­до­рі­за­нім бру­сі; во­на по­вис­ла, спер­ши­ся го­рішньою руч­кою о ди­ли­ну, а ві­тер хи­тав нею на бо­ки. Ко­па­тільни­ки повст­ром­лю­ва­ли рис­ка­лі в м’яку гли­ну, а са­мі по­вис­ка­ку­ва­ли на­верх з гли­бо­ких ро­вів, виб­ра­них під під­ва­ли­ни. Між тим Бе­недьо вже пе­рес­тав гри­ма­ти, а весь ро­бу­чий люд, з обт­ря­си­на­ми цег­ли та гли­ни, з тра­чин­ням та оприс­ка­ми ка­мін­ня на оде­жі, ру­ках і ли­цях, по­чав зби­ра­ти­ся на фрон­то­вий угол но­во­го бу­дин­ку, де був го­лов­ний май­стер і пан бу­дов­ни­чий.

- А як, про­шу па­на, спус­ти­мо сей ка­мінь на міс­це? - спи­тав бу­дов­ни­чо­го май­стер, опер­ши­ся гру­бою креп­кою ру­кою на об­те­са­ну під­ва­ли­ну, кот­ра, хоть ле­жа­ла плос­ким бо­ком на не­ве­ли­ких де­рев’яних ва­лах, все-та­ки ся­га­ла май­ст­ро­ві тро­хи не по по­яс.

- Як спус­ти­мо? - пов­то­рив про­тяг­лим го­ло­сом бу­дов­ни­чий, зир­нув­щи крізь мо­нокль на ка­мінь.- Ну, прос­та річ, на дрю­ках.

- А мо­же, во­но тро­ха не­без­печ­но, про­шу па­на? - за­ки­нув май­стер.

- Небезпечно? А то для ко­го?..

- Ну, та пев­но, що не для ка­ме­ня, а для лю­дей,- від­по­вів ус­мі­ха­ючи­ся май­стер.

- Е-е-е! Що то­то! Не­без­печ­но!.. Не бій­те­ся, ні­чо ні­ко­му не ста­не­ся! Спус­ти­мо!..

І пан бу­дов­ни­чий по­важ­но на­мор­щив чо­ло та стяг­нув ус­та в три склад­ки, не­мовто він уже на­пе­ред си­лується і на­ту­жується, спус­ка­ючи ка­мінь на приз­на­че­не для нього міс­це.

- Спустимо без­печ­но! - пов­то­рив ще раз, і то з та­кою пев­ніс­тю, не­мов пе­ре­ко­нав­ся, що йо­го си­ли вис­та­чить на та­ке ді­ло. Од­на­ко май­стер-не­до­ві­рок по­хи­тав го­ло­вою, але не ска­зав ні­чо­го.

Тим ча­сом і про­чі оби­ва­те­лі, що до­сі гро­мад­ка­ми про­ход­жу­ва­ли­ся по «плян­тах» дов­ко­ла кос­те­ла, на го­лос де­рев’яної су­ки по­ча­ли звільна стя­га­ти­ся теж ід но­вій бу­до­ві, а по­пе­ред всіх сам влас­ти­вець но­вої бу­до­ви, Ле­он Гам­мерш­ляг, ви­со­кий і стат­ний жид, з круг­ло підст­ри­же­ною бо­ро­дою, пря­мим но­сом і чер­во­ни­ми, мов ма­ли­ни, ус­та­ми. Він був ни­ні ду­же ве­се­лий, го­вір­кий і до­теп­ний, си­пав жар­та­ми і за­бав­ляв, ви­ди­мо, ці­ле то­ва­рист­во, бо всі гро­ма­ди­ли­ся і тис­ну­ли­ся круг нього. Да­лі, в дру­гій гро­мад­ці, прий­шов і Герман Гольдкре­мер, най­по­важ­ні­ший, т[о] є[сть] най­ба­гат­ший з усіх при­сут­ніх оби­ва­те­лів. Він був більше здер­жа­ний, ти­хий, а на­віть тро­хи чо­гось мар­кіт­ний, хоч і ста­рав­ся не по­ка­зу­ва­ти то­го. Да­лі йшли ще дру­гі підп­риємці, ба­га­чі дро­го­бицькі і бо­рис­лавські, де­які уряд­ни­ки та один око­лич­ний ді­дич, ве­ли­кий при­ятель Гам­мерш­ля­га, пев­но, то­му, бо весь йо­го маєток був в Гам­мерш­ля­го­вій ки­ше­ні.

Ціле те то­ва­рист­во, в мод­них чор­них сур­ду­тах, в пальто­тах з до­ро­гих ма­те­рій, в блис­ку­чих чор­них ци­лінд­рах, в ру­ка­вич­ках, з ліс­ка­ми в ру­ках і перс­те­ня­ми на пальцях, див­но від­би­ва­ло від­ сірої ма­си ро­біт­ни­ків, пест­рі­ючої хіба чер­во­ною крас­кою цег­ли або бі­лою крас­кою вап­на. Тільки ве­се­лий га­мір од­них і дру­гих мі­шав­ся до­ку­пи.

Цілий плац на ро­зі улиць Панської і Зе­ле­ної за­пов­не­ний був людьми, де­ре­вом, ка­мін­ням, цег­лою, гон­тям, ку­па­ми гли­ни і по­до­бав на ве­ли­ку руїну. Тільки од­на до­ща­на бу­да, тро­хи по­ниж­че в не­ви­ру­ба­нім са­ду, ма­ла вид жи­вий і при­над­ний. Во­на бу­ла прик­ра­ше­на зе­ле­ною яли­ною від вхо­ду, все­ре­ди­ні об­ві­ша­на ди­ва­на­ми, в ній і дов­ко­ла неї кру­ти­ли­ся прис­луж­ни­ки з кри­ком та прок­лят­тя­ми. При­го­тов­ля­ли пе­ре­кус­ку, кот­рою Гам­мерш­ляг хо­тів уч­ти­ти зак­ла­ди­ни но­во­го до­му. І ще один нез­ви­чай­ний гість з ве­ли­ким по­ди­вом при­див­ляв­ся ці­ло­му то­му на­тов­по­ві лю­дей і пред­ме­тів. Се бу­ла не­ве­ли­ка осо­ба,- а пре­цінь усі на неї ззи­ра­ли­ся ці­ка­во і якось див­но.

- Ти, Бе­не­дю,- спи­тав який­сь за­ма­за­ний

1 2 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Борислав сміється, Франко І. Я.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Борислав сміється, Франко І. Я."