Читати книгу - "Хорор у морзі: нечиста сила в судово-медичному відношенні"
- Жанр: 💛 Фентезі
- Автор: Олена Федорова
- 359
- 0
- 21.04.22
В одній ЦРЛ плідно працює команда друзів – судмедексперта Демча і патанатома Ореста. Але згодом у Демча постає проблема особистого характеру – він закохується у датчанку. І тепер його щастю заважають мова, відстань, кордони, різний менталітет і статус. В робочих колективах у друзів справи йдуть «на відмінно»! Якось в їх морзі заводиться нечиста сила і позбавляє очей санітара, насилає страхітливі та оманливі ілюзії, доводить співробітників до жаху та посивіння, і починає загрожує не лише їх колективу. Друзі розуміють, що в них немає іншого шляху, ніж побороти нечисть. Про які особливості відьом та іншої нечистої сили дізнаються співробітники моргу? Чи вдасться їм опанувати могутньою нечистою силою та спасти планету від знищення інопланетними тварюками? Чи зможуть друзі остаточно вирішити свої особисті проблеми? Знайти відповіді на всі ці питання і дізнатись про деякі цікаві та страшні речі, ми і запрошуємо всіх шанувальників жанру хорор-містика.
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Олександр Ілліч Демчин (Демч) – судмедексперт
Орест Григорович Манчишен – патологоанатом
Бася Василевська, Гоша Міронець– лаборанти СМЕ
Уляна – санітарка обох відділень
Гнат Васильович, Анатолій – санітари моргу
Михайло Іванович Борисов – головний лікар ЦРЛ
Лера Остроглядова – майбутня наречена Ореста, слідчий РВВС
Богдан Михайлович Тищенко – мер
Інгрід Хольм – судмедексперт з Данії, майбутня наречена Демчина
Баба Орися – спадкова відьма
Янош Гребер – відьмак в незрозумілому (чи то – в живому, то чи – в мертвому) стані
Бучина – відьма в незрозумілому (чи то – в живому, то чи – в мертвому) стані
Улюбленець публікиОлександр Демчин або Демч, як звали його знайомі, був веселим 28-річним парубком, що моментально став улюбленцем усіх незаміжніх лікарів, медсестер і лаборанток Т-кого районного територіального медичного об'єднання (а попросту говорячи – районної лікарні). Та й як можна було не любити веселого балагура, який постійно смішив усіх яскравими жартами. І це – не дивлячись на суворість його професії судмедексперта! Високий, стрункий, проте, з накачаними біцепсами, чорноокий та приязний брюнет, він постійно змушував швидко битися серця вільних дівчат. До нього у відділення так і норовили заглянути під будь-яким приводом, і навіть без нього, цікаві дівчатка з поліклініки і стаціонару.
– Ні, Демче, ось поясни мені, в чому секрет твого успіху у жінок? – ображено запитував у сусіда його друг патологоанатом.
Орест Манчишен був приблизно його віку і теж непоганий собою. Високий шатен в окулярах, міцнішого, ніж Демчин, статури, теж привертав увагу жіночої половини лікарні, але абсолютно в іншому сенсі. Про патанатомію історично в лікарні ходила погана слава, тому Манчишена злегка побоювалися. До того ж, від його вердикту залежала репутація лікарів-практиків. Саме тому, на «п'ятихвилинках» він сидів завжди в гордій самоті в першому ряду конференц-залу.
Олександр з'явився тут рік тому, побувавши перед цим, незрозумілим для всіх чином, на практиці в Польщі і Естонії. Приїхавши до Т-ського, Демч вирішив все перекроїти на зразок того устрою моргу, який так сподобався йому за кордоном. Але річ у тому, що своєї території відділення судмедекспертизи не мало, оскільки відділення відкрилося лише зараз. Тому, у зв'язку з відкриттям, начальник обласного бюро СМЕ написав листа місцевому головному лікареві з побажанням виділити для МРВ СМЕ приміщення. У зв'язку з відомчими наказами, той був зобов'язаний піти йому назустріч.
І в результаті, половина патологоанатомічного відділення, у тому числі, і один з двох секційних столів попали в розпорядження Демча. Спочатку колектив Ореста став на диби, одразу охрестивши експерта загарбником. Але познайомившись з новоприбулим, всі були зачаровані симпатичним Олександром, і визнали істину про те, що велика частина відділення і так була порожня. Отже, насправді ніхто не зазіхав на їхні права.
Демчин був неодружений, Орест – також, тому незабаром вони стали друзі – не розлий вода! Разом їздили на рибалку, разом збирали по осені гриби, разом ходили по дівчатах.
Орест визнавав, що його робота була нуднішою, ніж в Олександра. Той і на місця події їздив, і до суду ходив виступати, і окрім мертвих пацієнтів, дивився ще і живих. В самого Манчишена роботи було в багато разів менше. Розтинів було мало, і слава Богу! Хай люди краще живуть! Біопсій теж було небагато. Спочатку Орест дуже хвилювався за результати своїх експрес-аналізів. Але з досвідом став собі більше довіряти. Тому, у вільний час, а його у нього було багато, він читав книги з патанатомії й онкології, і сидів в гостях у сусіда, вчився судовій медицині.
– А раптом мені дадуть ще один район? Тоді я зможу тебе узяти на підробку, – запевнив його якось Демч і «досаждав» експертизою. В принципі, судова медицина Оресту подобалася в університеті, але він вважав цю дисципліну дуже «стрьомною». А патологічна анатомія захопила його своїм спокоєм.
– А як на мене, я б замучився дивитися на суцільні болячки! – сперечався з ним експерт.
– А на суцільні травми дивитися ти ще не замучився?
– Але у мене-то робота всіляка! Поглянув в мертвих, поглянув на живих, повивчав речові докази, почитав кримінальні справи. Цікаво ж! Романтика…
– Ну, ж бо, й поняття про романтику у Вас… дивні, – промовила Бася, судово-медичний лаборант, – Яка ж це романтика – розглядати, чим нанесена рана на голові – ножем або ломом?!
Тоді, рік тому, Демч дав оголошення в місцеву газету і оголосив конкурс на вакантні ставки лаборантів і санітара в нове відділення. Болеслава і Гоша – випускники медичного коледжу прийшли на «кастинг» останніми, і саме вони і були прийняті на роботу, як найрозумніші, непитущі й некурці. До того ж, ці молоді люди виявилися настільки зацікавленими страшним предметом, який не проходили в коледжі, що стали інтенсивно вивчати його самі. Це не могло не сподобатися такому здоровому фанатикові своєї справи, як Демч. Болеслава, взагалі, перед співбесідою читала якусь книгу.
– Що читаємо? – весело поцікавився начальник, проходячи повз них.
– Практикум з судової медицини. Вивчаю, як правильно готувати скельця для оглядів, – відповіла тоді Бася, і вбила цим Демча наповал.
Саме такі співробітники на службі і були йому потрібні!
– Ну, а ти що вмієш? – звернувся він до хлопця.
– А що треба?
– Все, що я казатиму.
– Це я вмію, – спритно відповів хлопець і Олександр задоволено розсміявся.
Такі кмітливі йому теж були потрібні.
З тієї миті він жодного разу не пошкодував, що узяв їх на роботу. Ні Бася, ні Гоша ніколи його не підводили. За цей час він навчив їх всього, що було необхідне. Крім того, в Гоші була старенька машина, подарована йому предками. Тому, він незабаром став ще і водієм відділення. Прибиралася в їх відділенні патологоанатомічна санітарка тітка Уляна.
Крім того, для нічного чергування (чого зроду не було в патанатомії, але по положенню мало бути в судово-медичній експертизі) була виділена ставка санітара, яку поділили навпіл Гнат Васильович (патанатомічний санітар) і санітар «швидкої допомоги» Анатолій, що недавно попав під скорочення. Обидва не боялися небіжчиків, оскільки їм доводилося і раніше працювати з мертвими, обидва були середнього віку і дорожили роботою.
Начальник одразу попередив, що не потерпить на роботі недобросовісних співробітників, ніяких поборів з родичів і ніякого хамства він не сприймає.
– Тих, що бажають працювати – достатньо, самі бачите.
І нові співробітники зрозуміли, що начальник, хоч і молодий, але не має наміру жартувати. І ось, укомплектувавши відділення гідними кадрами, Демч приступив до
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хорор у морзі: нечиста сила в судово-медичному відношенні», після закриття браузера.