Книги Українською Мовою » 💙 Зарубіжна література » Сонети (збірка з 154 сонетів в перекладі О. Грязнова), Шекспір Вільям 📚 - Українською

Читати книгу - "Сонети (збірка з 154 сонетів в перекладі О. Грязнова), Шекспір Вільям"

197
0
05.06.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сонети (збірка з 154 сонетів в перекладі О. Грязнова)" автора Шекспір Вільям. Жанр книги: 💙 Зарубіжна література. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Сонети (збірка з 154 сонетів в перекладі О. Грязнова), Шекспір Вільям» була написана автором - Шекспір Вільям, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Зарубіжна література".
Поділитися книгою "Сонети (збірка з 154 сонетів в перекладі О. Грязнова), Шекспір Вільям" в соціальних мережах: 

Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.

Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.

Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5 6
Перейти на сторінку:
В. Шекспір
Сонети
Переклад Олександра Грязнова

С О Н Е Т 1

Народженню новому завдяки
Краса троянди не зазнає згину.
Хай у старої в'януть пелюстки,
Молодша їй з'являється на зміну.

Проте, в зачаруванні красоти,
Яку ти маєш, друже кароокий,
Буяння в злидні обертаєш ти, –
Свій ворог, хоч солодкий, та жорстокий.

Ти, свіжий витвір вічного життя,
Тендітним обдарований багатством,
У пуп'янку ховаєш майбуття,
Поєднуючи скупість з марнотратством.

Світ пожалій, могилі не віддай
Майбутнього прекрасний урожай!

С О Н Е Т 2

Коли укриють зморшками чоло,
Тебе в облогу взявши, сорок зим,
Чи пригадає хтось, яким було
Твоє лице красивим, молодим?

Якщо спитають, – де краса твоя,
Де все багатство тих квітучих днів?
Невже в очах запалих? – знаю я,
Що краще б ти від сорому згорів.

Належно прозвучали би слова:
"Хай підсумок рахункам підіб'є
Моє дитя. Краса його жива –
Це виправдання старості моє".

Нехай з роками охолола кров
В твоєму сині запалає знов!

С О Н Е Т 3

У дзеркало поглянувши, скажи,
Що час цьому обличчю обновитись.
Світ не дури, а жінці поможи
На материнську роль благословитись.

Яка з жінок під оранку твою
Незайманість віддати не захоче,
Аби самозакоханість свою
Змінити на призначення жіноче?

Ти досі одружитись на посмів.
Залиш нащадка, не втрачай нагоду,
Щоб ти крізь вікна старості зумів
Побачити свою колишню вроду.

Якщо ж ти не боїшся забуття,
Піди самотнім із цього життя.

С О Н Е Т 4

В завзятті марнославства молодого
Красу навіщо витрачаєш ти?
Природа в спадок не дає нічого, –
Дає у борг, щоб скоро і стягти.

Немов скупар, привласнити ти хочеш
Те, що дістав лиш на короткий строк.
Повернення дарунку не відстрочиш,
Хоч би свій скарб запер ти на замок.

Лихвар, що не здобув для себе зиску,
Ти все, що мав, роздарував юрбі.
Коли підводить доведеться риску,
Що ти лишити зможеш по собі?

Нехай же скарб розтриньканого статку –
Краса твоя – дістанеться нащадку.

С О Н Е Т 5

Той Час, який з майстерністю створив
Чарівний образ, що милує око,
Немов тиран бездушний, засудив
Красу на смерть, знущаючись жорстоко.

Той безупинний Час занапастить
Безжурне літо, в світ привівши зиму,
Коли усе, неначе мертве, спить,
Ховаючи красу свою незриму.

І тільки аромат розквітлих роз,
Який в скляну посудину розлито,
Нагадує у віхолу й мороз
Про те, що на землі буває літо.

Хай всохли квіти, вимерзла трава,
Солодка сутність їх іще жива.

С О Н Е Т 6

Руці зими, що вдягнена в лахміття,
В душі весну згубити не дозволь.
Збери у скло есенцію з суцвіття,
Перш ніж земну покинеш ти юдоль.

Так у флаконі збережеш весну ти,
Красу і свіжість цих юнацьких днів.
Собі себе ти зможеш повернути,
Якщо народиш з жінкою синів.

Повторений у них десятикратно,
Ти житимеш на світі десять раз
Щасливо, шанобливо, благодатно,
І з гідністю зустрінеш смертний час.

Та не хизуйся власною красою,
Щоб не лягти бездітним під косою.

С О Н Е Т 7

Поглянь на юне сонце, що світає,
Даруючи щоденне торжество,
І все навкруг, радіючи, вітає
Ласкаве, променисте божество.

Немов юнак в час розквіту земного,
Світило сяє в світу на виду,
І погляди, що звернуті до нього,
Величну супроводжують ходу.

Та потім сонце, досягнувши піка,
На захід йде, мов сивий чоловік.
А маса шанувальників безлика
Вже дивиться чомусь у інший бік.

Така й тебе чекає самотина,
Якщо собі ти не народиш сина.

С О Н Е Т 8

Ти – музика, та звуки музикальні
Породжують в тобі щемливий сум.
Ти любиш лиш мелодії печальні,
Призвідниці меланхолійних дум.

Але причин, що спричиняють муки,
Чи не тому не хочеш помічать,
Що гармонійні, злагоджені звуки
Докорами самотності звучать?

Прислухайся, як суголосно струни
Бринять натхненно в творенні краси,
Неначе батько, мати й син їх юний
Співають, об'єднавши голоси.

Говорить нам єднання струн в концерті
Лише одне: самотність – шлях до смерті.

С О Н Е Т 9

Чи не тому ти в самоті живеш,
Що сліз вдовиних ти боїшся наче?
Але якщо бездітним ти помреш,
Невтішною вдовою світ заплаче.

Кохані риси бачить удова,
Які в собі відтворює дитина.
А ти, щоб зоставалася жива
Про тебе пам'ять, не лишаєш сина.

Багатство, що розтратив без пуття,
Змінивши місце, в світі зостається.
Але краса не знає вороття
І назавжди, як молодість, минеться.

Хто зраджує в житті себе самого, –
Не любить в цьому світі анікого!

С О Н Е Т 10

Ти приклад подаєш мені поганий
Зневагою любові й доброти.
Пишатись можеш тим, що ти коханий,
Та ясно всім, що не кохаєш ти.

Свій ворог безпричинний, безстроковий,
З ненавистю, помітною усім,
Руйнуєш ти себе, немов спадковий,
Давно вже не обновлюваний дім.

Зміни свої думки, зневаги повні,
І ти когось коханою назвеш.
Будь ніжний серцем, як прекрасний зовні,
Будь милосердним, доки ще живеш.

Нехай краса живе не тільки нині,
А стане ще прекрасніша у сині.

С О Н Е Т 11

Зів'янеш ти так швидко, як зростеш
В дитині, у нащадку молодому.
За свіжу кров, яку ти увіллєш,
Тобі не буде соромно й старому.

У цьому – мудрість, розвиток, краса;
Без цього – розпад, безум і старіння.
Безпліддям світ скарали б небеса,
Щоб він пропав зі смертю покоління.

Хай той, хто непридатний до життя, –
Жорстокий, грубий, – згине без нащадка,
А ти – Природи щедрої дитя –
Ти не повинен загубити спадку.

Ти створений з майстерністю, отож
Свій образ у нащадках ти примнож.

С О Н Е Т 12

Коли дивлюся крізь віконце тьмяне,
Як ніч підступна світло поглина,
Коли я бачу, як фіалка в'яне
І кучері вкриває сивина,

Коли дерева бачу я безлисті,
Що тінь давали в спеку для отар,
І колоски, як бороди остисті,
Стирчать з возів, мов з погребальних мар, –

Твою красу я згадую печально,
Жалкую, що недовго їй цвісти,
Що Час усе викошує безжально
Там, де нове готується зрости.

Щоб захиститись від його коси,
Нащадку передай цей квіт краси.

С О Н Е Т 13

Не змінюйся і будь самим собою,
Допоки ще живеш. І поки край
Не надійшов життєвому двобою,
Ти образ свій нащадку передай.

Лиш на короткий строк дає Природа
Красу своїм обранцям молодим.
Нехай перейде ця чудова врода
Твоєму сину, як спадковий дім.

Не дозволяй занепадати дому,
Хай встоїть він під натиском зими;
Ніколи хай не запанує в ньому
Холодний подих смерті і пітьми.

Тоді твій син, можливо, скаже сам:
"Я батькові завдячую життям".

С О Н Е Т 14

Не по зірках про долю я гадаю.
Не скаже астрономія мені:
Що – до чуми, а що – до урожаю,
Чи бути смерті, голоду, війні?

Не можу передбачити людині
Ні успіху, ні щастя, ні біди;
Яку погоду завтра, навіть нині,
Чекати нам обачливо сюди?

Свої знання з очей твоїх черпаю,
Немов я бачу зорі в тих очах.
Краса і правда житимуть, я знаю,
Якщо життя продовжиш ти в синах.

Інакше, – провіщаю через силу, –
Краса і правда ляжуть у могилу.

С О Н Е Т 15

Коли я з сумом бачу, що зростання
Все робить досконалим лиш на мить,
Що світ наш – сцена, де краси буяння –
Ілюзія, призначена дурить,

Що нас, як молоді весняні сходи,
Незримо наглядають небеса,
Що змолоду в нас бродить сік природи,
Та в'яне наша сила і краса, –

Як я пишаюсь юністю твоєю,
Її живою паростю в цвіту!
Час-руйнівник, збиткуючись над нею,
Твій день загнати прагне в темноту.

У битві з Часом за твою любов
Все, що він знищить, прищеплю я знов.

С О Н Е Т 16

Якщо нам Час загрожує старінням,
Чом від тирана грізного не гірш
Ти не вживаєш засоби спасіння
Надійніші, ніж мій невмілий вірш?

Ти в розквіті тепер краси і сили;
І скільки ще не займаних дівчат
Охоче би твій образ повторили,
Тебе впустивши в свій розквітлий сад!

Бо виносивши плід благоговійно
Кохання двох поєднаних сердець,
Вони тебе увічнять більш надійно,
Ніж мій недосконалий олівець.

Себе віддавши, збережеш достоту
Свій образ, в юну втілившись істоту.

С О Н Е Т 17

Я сподіваюсь, – визнають таки
Красу твою, що серце полонила,
Хоч знає небо, що мої рядки
Не скажуть більше, ніж твоя могила.

Я змалював у віршах твій портрет.
Чи вірить хтось, що розповідь правдива?
Нащадок скаже: "Бреше цей поет!
Краса небесна людям не властива".

Він засміє пожовклі ці листи
За недолугі спроби поетичні,
За схильність нісенітниці верзти,
За пишномовність, як пісні античні.

Якби лишив ти внуків у віках,
Краса жила б у них і в цих рядках.

С О Н Е Т 18

Тебе не порівняю з літнім днем:
За нього ти помірніший і кращий,
Бо не буває літа без проблем,
Хоч працівник із нього роботящий.

То сонце нас безжалісно пече,
То лик його приховує негода,
То грім гримить, то злива дах січе –
Весь час дивує примхами природа.

А у твоєму небі вічна синь,
Краса не блякне і не в'януть квіти.
І Смерть тебе не заховає в тінь –
Ти у рядках поета будеш жити.

Серед живих ти будеш до тих пір,
Допоки серце б'ється й бачить зір.

С О Н Е Т 19

О ненажера-Часе, задля згуби
Нацькуй на смертних лиха світові,
Сточи у лева кігті, в тигра – зуби,
А Фенікса спали в його крові!

Показуй смутку й радості гримаси
Усім, не обминаючи мене.
Твори, що хочеш, прудконогий Часе,
Тобі забороняю лиш одне:

Сліди років, що досі ще відсутні,
Не викарбовуй в друга на чолі.
Його краса і риси незабутні
Нехай зразком послужать на землі.

Якщо тобі не жаль його, невже
Красу його мій вірш не збереже?

С О Н Е Т 20

Обличчя жінки власною рукою
Природа змалювала, бачу я.
Ти – чоловік з жіночою красою,
Володарю й володарко моя.

У тебе зір глибокий, таємничий,
Постава мужня і рішучий крок.
Приваблюєш ти погляд чоловічий
І невідпорно зваблюєш жінок.

Тебе Природа жінкою творила,
Та пристрасть це зробити не дала.
Вона мене з тобою розлучила,
Жінок же просто з розуму звела.

Хай буде так. Домовимось потиху:
Люби мене, а їм даруй лиш втіху.

С О Н Е Т 21

Не тішить розмальована краса.
Даремно намагаються поети,
Закликавши на поміч небеса,
Їх Музу надихнути на сонети.

Даремно застосовують вони
Затаскані і пишні порівняння
Із зорями, із квітами весни,
Із місяцем, із променем світання.

Правдивий я у віршах і в житті.
Тож я пишу, не криючись, що мила
Звичайна, хоч приваблива, як ті,
Кого в любові мати народила.

Не вихваляю я любов свою –
Її нікому я не продаю!

С О Н Е Т 22

Дзеркала брешуть: зовсім не старик
Я, грішний, поруч з юністю твоєю,
Хоч скоро Час і твій пориє лик,
А Смерть мене сховає під землею.

Не маю я, по совісті, підстав
Вести себе за старшого на людях.
Мені ти вірне серце дарував
І поселив моє у себе в грудях.

Тож дбай про себе так, як дбаю я, –
Тому що бережеш ти серце друга,–
Як піклувалась матінка моя,
Щоб не спіткали горе чи недуга.

Така вже доля в наших двох сердець:
Помре одне – і другому кінець.

С О Н Е Т 23

Немов актор, який устиг забуть
Від страху роль і все, чого навчили,
Або дикун, якого зайва лють
Несвоєчасно позбавляє сили, –

Так я, не довіряючи собі,
Забув про церемонії кохання,
І почуття зів'яло в боротьбі
Із надлишком свого ж таки палання.

Та що є красномовніше очей?
Нехай вони, благаючи любові,
Так донесуть до тебе суть речей,
Як неможливо виразити в слові.

Навчись читати у душі німій.
Почуй очима, мила, голос мій!

С О Н Е Т 24

Як той художник, змалювали очі
На серця полотні твою красу.
А тіло служить рамою охоче,
Тебе, немов картину, я несу.

Уміння майстра бачать і шанують,
На полотні впізнавши образ твій.
В майстерні серця вікнами слугують
Кохані очі у оправі вій.

В очах тепло взаємне я відчую,
При цьому неважливо – де чиї.
Своїми – в серці я тебе малюю,
А сонце світить в серце крізь твої.

Та серця не малюю, бо нікому
Не скажеш ти, що діється у ньому.

С О Н Е Т 25

Хай ті, кому всміхаються зірки,
На титул розраховують, на славу,
А я, лише любові завдяки,
На долю сподіваюся ласкаву.

Немов під сонцем, пишно розцвіли
Вельмож могутніх наглі фаворити,
Та промінь сонця гасить хмара мли, –
І вже нема про кого говорити.

Воєначальник, поруч із яким
У битвах Перемога виступала,
Програвши врешті, робиться ніким –
Його чекає забуття й опала.

Але мої заслуги виняткові:
Я жив, живу і житиму в любові!

С О Н Е Т 26

Васал покірний, вірний королю,
Я з почуттям поштивого кохання
Тобі на доказ відданості шлю
Позбавлене дотепності послання.

Я не знайшов, напевне, гідних слів.
Мій розум може видатися бідним.
Та милостиво ти прийми послів
І пошануй прийомом відповідним.

Можливо, зірка, що мене веде
І додає надії і наснаги,
Тобі беззаперечно доведе,
Що гідний я кохання і уваги.

Тоді любов я покажу свою,
А доти – у пітьмі її таю.

С О Н Е Т 27

Стомившись від важкого мандрування,
Лягаю я у ліжко, щоб заснуть,
Та розум, одурманений коханням,
Негайно знову вирушає в путь.

Думки і мрії, ведучи до тебе,
Сни відганяють від моїх повік.
І я в пітьму щоночі без потреби
Вдивляюсь, як незрячий чоловік.

Я покладаюсь лиш на зір уяви,
Котрий мені твою малює тінь.
І образ твій, немов на тлі заграви,
Веде мене у світлу далечінь.

Я спокою без тебе не знайду:
Вночі і вдень все за тобою йду.

С О Н Е Т 28

Чи можу втому скинути я з пліч,
Як взагалі спочинку я не знаю?
Тривог щоденних не долає ніч,
Вночі і вдень я гніт їх відчуваю.

Хоч день і ніч – одвічні вороги,
Мене обоє віддають на муки:
День – клопотом про справи і борги,
А ніч без сну – стражданням від розлуки.

Кажу я дню, що він, як ти, ясний;
Підлещуюсь, щоб бути у фаворі.
А морок вихваляючи нічний,
Я стверджую, що сяєш ти, як зорі.

Та смуток мій зростає кожен день,
А ніч його посилює лишень.

С О Н Е Т 29

В немилості у долі і людей,
Лиш я один оплакую вигнання,
Турбую небо зойками з грудей
І скаржусь на свої поневіряння.

Бажаю мати друзів, вигляд, смак,
Бажаю стати вмілим і успішним.
І часто, розмірковуючи так,
Себе картаю і роблюсь невтішним.

Та раптом у думках зринаєш ти, –
І я тоді кляну свою зневіру.
Мов жайворон весняний з висоти,
На честь твою співаю пісню щиру.

Хай про любов почує вся земля:
Я з нею щасливіший короля!

С О Н Е Т 30

Коли на суд своїх таємних дум
Я викликаю спогади, як свідків,
Зітхаю, поринаючи у сум
Від втрати часу і болючих збитків.

З очей, що сліз не знали, сльози ллю
За друзями, яких взяла могила,
За тим, що сам розтратив без жалю,
За тим, що повернути вже несила.

Веду рахунок, що усе росте,
Всіх бід моїх; щодалі, то повніше.
І знову я розплачуюсь за те,
Що оплатив життям своїм раніше.

Та як до тебе думкою звернусь,
Забуду всі печалі й посміхнусь.

С О Н Е Т 31

В твоєму серці чую всі серця,
Що вже давно дісталися могилі.
У рисах дорогих твого лиця
Я ніби бачу лиця, здавна милі.

О, скільки сліз невтішних я пролив
За друзями на цвинтарі любові!
Та у тобі я наново відкрив
Серця їх вірні, душі їх чудові.

Ти – мов могила, де живе любов,
Де всі вони з обличчями сумними
По часточці тобі вернули знов
Мене, яким я був колись із ними.

В тобі я бачу тих, кого кохав,
І, вірний їм, тобі любов віддав.

С О Н Е Т 32

Коли безжальна Смерть мої кістки
Земним груддям загорне для порядку
І ти перечитаєш ці рядки,
Що написав твій друг тобі на згадку, –

З шедеврами новітніх авторів
Їх не рівняй.
1 2 3 4 5 6
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сонети (збірка з 154 сонетів в перекладі О. Грязнова), Шекспір Вільям», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сонети (збірка з 154 сонетів в перекладі О. Грязнова), Шекспір Вільям"